Сьогодні цифрові, телекомунікаційні технології, де на перші позиції вийшов Інтернет, випередивши колись велике чудо ХХ століття, "блакитний екран", перемогли його. Все більша кількість користувачів Павутини @ віддають перевагу неозорим лабіринтам багатомільйонних сайтів. Звичайно, сам телевізор, до цього дня є невід'ємним атрибутом сучасної квартири або офісу. Заокеанські моделі телевізійних приймачів, чиї бренди жорстко конкурують один з одним, органічно доповнюють наші інтер'єри, визначаючи статус і платоспроможність власника. Об'єктивність же така - життя невблаганно йде вперед, наполегливо змінюючись під дією науково-технічного прогресу. Зараз багато хто відмовляється від телебачення, в силу різних обставин. Не останню роль відіграє низька якість, а іноді і нав?язуваність телевізійного продукту.
    На рубежі століть телевізор був практично в кожному будинку, він виконував функцію головного інформагентства, "відкритого вікна" у світ, домашнього доктора і няньки, для зовсім маленьких телеглядачів, чиї батьки отримували на час дитячих програм короткий перепочинок. Швидше за все, колишню душевність телебачення ми вже ніколи не побачимо. Хоча б тому, що агресивна конкурентна боротьба комерційних каналів вплинула не тільки на їх кількість, але і саме наповнення.
    А починалося все в нашому теплому, сонячному місті, нинішня Академія зв'язку ім. А. Попова (тоді інститут Зв'язку) і дала Радянському Союзу перших висококласних фахівців в області телебачення. У1949 р. там вже була створена кафедра, ентузіасти якої - викладачі та студенти - стали конструювати перше у нашому місті телевізійне обладнання. Роботою керував завідувач кафедрою М. Глікліх. Ініціаторами створення телецентру стали В. Калабін, В. Морозовський, Н. Філіппов, А. Сорензон, І. Пишкін, О. Зільбербег. Силами викладачів і студентів була створена перша в Одесі телекамера, на ті часи стаціонарна.
    Перша передача відбулася у 1951 р. з однієї інститутської аудиторії в іншу. Коли, за адресою: вул. Комсомольська, 1 (нині Старопортофранківська), була встановлена антена, стала можлива трансляція. До цього часу в місті вже було з десяток телеприймачів з лінзою для збільшення зображення.
    Перші експериментальні передачі "зв'язківці" готували самі. У 1956 р. за рішенням міської влади, було створено державну телередакцію, яка виходила в ефір на тому ж інститутському обладнанні. Відповідно до наказу Міністра культури СРСР від 30 вересня 1956 р., відбулося урочисте відкриття Одеської студії телебачення. Першим директором став І. Кривохатський. Спочатку, передачі Одеських телевізійників виходили з приміщення на Соборній площі, проте в тому ж році почалося будівництво Одеського телецентру на 3-й станції Великого Фонтану. Перший технічний вихід в ефір відбувся 18 липня 1958 р. офіційний запуск - 30 жовтня, а перша передача - 5 листопада. Оскільки пересувних камер не було, то всі програми велися з телестудії. Був побудований столярний цех, в якому виготовлялися декорації, для трансляції вистав та інших програм. Всі програми велися в прямому ефірі. Але вже в травні 1958 р. почалися прямі трансляції за допомогою "ПТС" - пересувної телевізійної станції. Першою стала трансляція святкової першотравневої демонстрації. Першим диктором була Маргарита Кострикіна, і лише потім з'явилася, стала легендарною, Неллі Харченко.
     Серед творчих працівників першого покоління: Н. Харченко, журналіст А. Бурлаков, письменниця А. Близнюк, режисери М. Юфа, В. Швед, Г. Строкан, монтажниця Л. Косьміна (нині режисер), фото та кінокореспондент Л. Бурлака (нині відомий український кінооператор), музикознавець В. Тимофєєва, незабаром диктором став А. Мамонт-Зав'ялов (згодом відомий режисер кінофільмів і кінопрограм), М. Літовчин (згодом режисер ЦТ, лауреат Державної премії).
     З перших днів роботи студії, почали виходити щотижневі інформаційні тележурнали "Чорноморські новини", здійснювалися телепостановки - "Ще про Аркадія Гайдара", "Викритий чудотворець" (за романом Генрі Філдінга), цикл передач "Наш сучасник", телекалендар "День за днем", виступи артистів і музикантів, "Трибуна письменника і поета", передача "Сьогодні в Одесі на гастролях" та інші.
    Наприкінці 1959 р. створюється творче об'єднання "Одеса-телефільм". Починається регулярне виробництво (за технологією кіностудій) власних фільмів. До кінця 1980-х рр. було випущено близько тисячі художніх, хронікально-документальних картин, безліч кіноконцертних програм. Всі фільми приймалися колегією Держтелерадіо і тиражувалися для показу на базових студіях країни. Тираж друкувався на Одеській кіностудії художніх фільмів, а з 1966 р - в своїй кінолабораторії.
     18 робіт Одеської телестудії брали участь у міжнародних кінофестивалях, міжнародних, всесоюзних і республіканських конкурсах телефільмів, на спеціальному щорічному конкурсі "Людина і море". Такі фільми, як "Очима художника" (про народного художника М. Боже), режисер Л. Глібко-Долинська, оператор Ю. Романовський, "Доброго ранку, Дунай" (про українську Венецію - Вилкове), режисер І. Кривохатський, оператор О. Лідерман, "Гелікон-69" (музичне огляд), режисер А. Мамонт-Зав'ялов, оператор О. Лідерман, "Хлопчики йдуть в капітани" (про флотилії юних моряків), режисер Л. Косьміна, оператор В. Бабенко, на фестивалях і конкурсах в Празі, Лейпцигу, Ризі і Мурманську в 1960-х рр. були удостоєні гран-прі та дипломів першого ступеня.
    І до цього дня живе і працює колектив "телевізійників", не забуваючи, що першу передачу 7 листопада 1958 р. (режисери І. Кривохатський і Л. Глібко-Долинська, оператори О. Лідерман, Д. Білявський, звукооператор Ю. Вознюк) вів тоді молодий артист Одеського театру музичної комедії, ім'я якого зараз носить цей театр, Михайло Водяний.
    Ось так народжувалося телебачення на березі Чорного моря.

Відкриття виставки "Идем на телек!": 14 травня 2016 р., о 13.00, за адресою: вул. Гаванна, 4
Експонування виставки: з 14 травня по 16 жовтня 2016 р. щоденно, з 10.00 до 17.00, вихідний день - п'ятниця.
Телефон для довідок: (048) 726-26-08, 722-84-90.