ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 9)

Ю. Слюсар

"Этапы большого пути" (роздуми про історію створення, сучасний стан та перспективи розвитку "Меморіалу героїчної оборони Одеси")

"Мы мирные люди,
Но наш бронепоезд
Стоит на запасном пути".
М. Светлов
"Каховка". 1935 р.

     Хто з одеситів або гостей нашого міста у вільний час вибереться за Великий Фонтан, той опиниться "…в живописной местности, утопающей в зелени многочисленных здравниц и издавна именуемой дачей Ковалевского (проезд трамваем № 19 и автобусом № 127)", де у затінку "… молодого лесопарка, раскинувшегося на высоком обрывистом берегу, у самого моря пролегли аллеи. Они ведут к орудийным дворикам, площадкам, где установлены боевые реликвии и другие экспонаты этого необычного музея под открытым небом". (1) Незважаючи на деякі ліричні перебільшення авторів путівника по Одесі радянських часів, картина, яку побачив відвідувач "Меморіалу героїчної оборони Одеси" дійсно захоплююче зворушлива, бо зустріч з історичними свідоцтвами, що стали частиною навколишнього середовища, створює настрій, який важко визначити словами. Але прогулюючись у затінку дерев, милуючись зеленими паростками, що буяють серед зруйнованих казематів, слухаючи сміх малечі, яка сміливо осідлала колись страшні для ворога, а тепер мовчазні стволи гармат, або відчуваючи відгомін далеких боїв у експозиційних залах, під суворим спокійним поглядом учасників та свідків доленосних подій з світлин та кадрів кінохроніки, мало хто замислюється над тим, як були створені умови для здійснення мандрівки у часі. Власне кажучи, це й не потрібно більшості наших громадян. Але ця тема привертає увагу свідомих шанувальників героїчної минувшини нашого народу, рідного міста і краю, для яких виконання професійних обов'язків давно вже стало життєвою необхідністю. Тому доцільно звернути їх увагу на основні етапи і характерні ознаки створення і розвитку Меморіалу.
     І. Останні залпи війни та перші кроки з увічнення пам'яті героїв (1944-1960).
     Невдовзі після звільнення Одеси від німецько-фашистських загарбників сапери Червоної армії перевірили на наявність мін та вибухівки руїни 411 батареї берегової оборони, збудованої у 1934-1936 рр., нищівної для ворога у червні - вересні 1941 р., і підірваної захисниками міста, безпосередньо перед таємною амбаркацією Приморської армії вранці 16 жовтня.
     Ймовірно, військове відомство розглядало можливість використання споруд батареї, але на заваді стала їх велика руйнація. Достеменних свідоцтв про це немає. Деякий час позиції були покинуті.
     Але у самій Одесі партійне і радянське керівництво енергійно готувалося до відкриття виставки "на честь 3-ї річниці героїчної оборони міста. Важливою складовою цієї виставки мала бути демонстрація трофейної техніки. Такі експозиції відкривалися у Москві, Ленінграді, Мінську, Києві, Севастополі і були частками єдиного плану дій керівництва Радянського Союзу, з метою підтримки патріотичних настроїв громадян, - адже війна ще не скінчилася, і остаточна перемога потребувала героїчних зусиль.
     Поступово прийшло рішення про створення "Республіканського музею оборони Одеси", який не зважаючи на труднощі останнього року війни і років подолання розрухи, ентузіазмом і самовідданою працею його творців, був відкритий 12 вересня 1948 р. у колишній садибі палацового типу О. Новікова на вул. Гаванній (радянська назва - Халтуріна). Напроти - біля костьолу, на майданчику, звільненому від рештків зруйнованого будинку, деякий час діяла виставка ворожої техніки. (2) Ці експозиції, які були своєрідною відповіддю влади на небачений підйом патріотичних почуттів та зростання національної свідомості населення у воєнне лихоліття та повоєнні роки, зразу опинилися у центрі уваги одеситів, - люди йшли самі, влаштовувалися колективні відвідування музею. Логічним продовженням і новим етапом цієї науково-просвітницької роботи стало створення у 1955-1956 рр. Одеського історико-краєзнавчого музею, який швидко став не тільки визначним центром накопичення та зберігання реліквій Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр., проведення масово-просвітницької та виховної роботи, але й науково-методичним осередком - місцем підготовки фахівців з охорони та використання рухомих пам'яток військової історії на півдні України.
     Водночас, у другій половині 1940-х рр. - наприкінці 1950-х рр., розгортається робота по увічненню місць героїчних подвигів захисників Вітчизни, решток фортифікаційних споруд, благоустрою солдатських поховань, могил жертв фашизму, - нерухомих пам'яток історії, їх державної реєстрації. У 1960 р. в Одесі урочисто відкривають Монумент Невідомому Матросу (ск. М. Нарузецький, арх. П. Томілін, Г. Топуз) у парку ім. Т. Шевченка. У цьому ж році з'являється скромна меморіальна дошка на колишніх позиціях 411 батареї берегової оборони біля потрощеного вибухом артилерійського дворику № 2. (3) Таким чином, у 1940-1950-х рр. формуються основні чинники з увічнення пам'яті героїв Великої Вітчизняної:
     - вирішальна роль державних інституцій та організаційне й фінансове забезпечення з їх боку;
     - взяття під державну охорону пам'яток й пам'ятних місць військової історії, спорудження монументів та встановлення пам'ятних знаків;
     - створення музейних закладів - центрів зберігання військових реліквій і підготовки кадрів, побудова тимчасових та постійних експозицій, зокрема просто неба;
     - організація колективних відвідин об'єктів, урочистих ритуалів і масових заходів біля них;
     - широка підтримка з боку населення.
     Але більшість з тих, хто ставив пам'ятний знак на 411 батареї, інших пам'ятних місцях, роздивлявся військові реліквії у залах музею, або трофейну техніку, яка ще декілька років тому, на початку квітня 1944 р. покинута ворогом, запруджувала одеські вулиці з пересипських мостів аж до центру міста, не здогадувалися, що бере участь у створенні передумов побудови Меморіалу.
     ІІ. Від увічнення пам'яті героїв на місцях боїв до створення Меморіалу 411-ї батареї (1960-1975).
     В ці роки у Радянському Союзі, відповідно в УРСР, зокрема на Одещині, внаслідок так званої хрущовської відлиги, посилюється краєзнавчий рух, зростає ініціатива громадськості по захисту та вивченню природньо-історичного середовища, знаходячи своє відображення у створенні товариств захисту природи та охорони пам'яток історії та культури, їх осередків на місцях, організації музеїв на громадських засадах. А оскільки протистояння між капіталістичною та соціалістичною системами трансформуючись тільки зростає, відповідно підвищується потреба у військово-патріотичній виховній роботі. Готуючись урочисто зустріти 20-річчя Великої Перемоги, загальносоюзні, республіканські та місцеві органи влади, розглядають увічнення пам'яті героїв Великої Вітчизняної краєзнавчим каменем ідеологічної роботи у суспільстві, залучаючи до неї насамперед ветеранів війни - живих носіїв історичної пам'яті народу.
     На Одещині в цей час за ініціативою парторганізацій, трудових колективів, будують майже у кожному населеному пункті пам'ятники на честь воїнів-визволителів, земляків, що загинули на фронтах. Урочисте вручення місту-герою Одесі ордена Леніна та медалі "Золота Зірка", згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 р., надихало цю діяльність.
     В обласному центрі проводиться справді титанічна робота по спорудженню меморіалів на честь героїв війни: завершення ансамблю Пам'ятника Невідомому матросу та Алеї Слави, з похованням найбільш відомих захисників Одеси, партизан та підпільників, визволителів міста. Зокрема у 1967 р. урочисто відкривається Зелений Пояс Слави - 60 кілометрова смуга насаджень, у якій на місті запеклих боїв 1941 р. розташовані закладний камінь та 10 монументів. В той же час, автори одеських довідників вважають об'єктами Поясу Слави пам'ятні знаки біля Сухого Лиману, с. Фонтанки, та на місцях, де знаходились 21 і 29 берегові батареї. (4) Оскільки батарея берегової оборони № 411 була важливим вузлом основної лінії укріплень Південного сектора одеського оборонного району 1941 р., то залишки її фортифікаційних споруд також фактично увійшли у Пояс Слави, що знайшло відображення у краєзнавчій літературі. (5) Створення зеленої смуги на місцях боїв, та обставина що "… в советский период особенно после Великой Отечественной войны выполнение работ по расширению и охране зеленой зоны города достигло небывалого размаха…" та були "озеленены прибрежные склоны от Крыжановки на севере до Черноморки на юге…", призвело до того, що залишки батареї опинилися у рукотворному молодому парку і стали об'єктом уваги громадськості - адже по всім важливим спорудам почали регулярно проводити екскурсії, 10 квітня, 9 травня, 5 серпня та 16 жовтня щорічно влаштовувались урочистості за участю молоді, представників трудових колективів міста, воїнів Одеського Червонознаменного військового округу, та ветеранів війни. (6) Останні часто виступали організаторами екскурсій та ініціаторами урочистостей. Серед них були й артилеристи, учасники боїв за Одесу: колишній командир батареї І. Никитенко та його товариші. Для них фортифікація батареї була не просто пам'ятним місцем, а середовищем формування їх особистостей, горнилом де виплавлялися їх характери, водночас сакральною спорудою, скропленою кров'ю та потом їх друзів і разом з тим, матеріальним історичним джерелом, найзмістовнішу інформацію з якого отримати та передати могли саме вони. Не дивно, що в їхньому колі народжувалася думка створення Меморіалу.
     В цей же час розгортав свою діяльність Одеський історико-краєзнавчий музей, який ще з 1950-х рр. приділяв "… много внимания героической обороне Одессы в Великой Отечественной войне", набуваючи разом з тим репутацію відомого науково-методичного центру не тільки на півдні України, але й поза її межами. (7)
     Наявність необхідних складових - пам'ятки історії, взятої під охорону Рішенням обласної ради народних депутатів від 27 червня 1971 р., з попереднім встановленням пам'ятного знаку 9 травня 1971 р., навколо якої формувалася інфраструктура, для проведення просвітницької діяльності, колективу ветеранів війни, безпосередньо зацікавлених у створенні саме тут пам'яткоохоронного, виховально-освітнього комплексу, та фахівців з музейництва, досвідчених будівників різних видів експозицій, у сприятливому суспільно-політичному кліматі, за підтримки владних структур наближало ідею створення Меморіалу до практичної фази. Вона відбувалася у класичному стилі радянської доби: внаслідок проголошеної у лютому 1975 р. ініціативи ветеранської громадськості м. Одеси, підтриманої партійним та радянським керівництвом, засобом народного будівництва, за активною участю трудових колективів підприємств Одеси, воїнів Одеського Червонознаменного військового округу. Багатолюдним урочистим мітингом Меморіал було відкрито 9 травня 1975 р. - у день 30-річчя Великої Перемоги. (8)
     ІІІ. Від Меморіалу 411 берегової батареї до "Меморіалу героїчної оборони Одеси" (1975-1990).
     Новостворений заклад отримав назву "Меморіал 411 берегової батареї", зустрічаються також назви "Музей-меморіал 411-ї батареї" або "Меморіальний комплекс на колишніх позиціях 411 батареї". Всі ці назви відповідали дійсності і мали право на існування - адже основою закладу стали три артилерійські дворики батареї. Середній з них було розчищено і відбудовано, на площадці встановлено морську гармату, що створювало узагальнюючий образ батарейної позиції 1941 р., яка контрастувала з понівеченими конструкціями двориків № 1та № 2, - німими свідками останніх часів оборони, справляючи на глядачів неабияке враження.
     Поряд було влаштовано майданчик, де демонструвалася техніка переможної Червоної армії, оригінальна та відтворена - трамвай з бойовою платформою, панцерний потяг, танки, гармати, згодом літак, малий корабель, різні боєприпаси та знаряддя війни. До комплексу Меморіалу входила також піднята у 1979 р. на постамент ракетна установка "БМ-13" - славетна "Катюша". Перед центральною алеєю було встановлено залізобетону конструкцію, що символізувала вогневу могутність і водночас міцність оборонних укріплень. Робота велась згідно проекту Г. Топуза. У проектуванні споруд Меморіалу приймали активну участь архітектори В. Мироненко та С. Юн. (9)
     З іншого боку позицій батареї побудували приміщення, в трьох залах якого було розміщено експозицію. Її відвідувачі знайомилися з історією 411 батареї, що увійшла у легенду, основними етапами боротьби за Одесу у 1941-1944 рр. У деяких виданнях називають його павільйоном або музейним приміщенням, будинком-музеєм. Воно мало допоміжний характер, ставши змістовним додатком до основної частини Меморіалу, поступаючись аттрактивністю експонатам, розташованим просто неба. До того ж "… в одном из казематов батареи, где когда-то стояло орудие № 2, открыт музей". (10)
     Тобто, основним завданням меморіалу на той час було розкриття подвигу артилеристів 411 батареї на тлі матеріалів про героїчну боротьбу одеситів у роки Великої Вітчизняної війни. Це й не дивно, бо кістяк колективу співробітників та громадського активу меморіального комплексу, склали артилеристи, учасники боїв за Одесу. "Первоначально музей возглавлял И. Н. Никитенко, ему помагали В. Д. Гришуков, П. П. Шилов, И. Е. Чистяков, С. Е. Потапов, В. И. Куцерубов, П. Т. Бойко. Их главным консультантом был бывший командир 42 дивизиона береговой артиллерии А. И. Деннебург, в подчинении которого в 1941-м находилась и 411 береговая батарея". Вони, так би мовити, дивилися на минуле крізь призму артилерійських приладів. (11)
     Наприкінці 1970 - на початку 1980-х рр. сталися значні зміни. Меморіал, як підрозділ Одеського історико-краєзнавчого музею, постійно отримував науково-методичну та практичну допомогу, зокрема з розбудови експозиції у музейному приміщенні. Будівля була значно розширена, з'явилися кабінети та кімнати адмністративно-допоміжного, господарчого значення. Збільшилась площа та збагатився зміст експозиції. За це безпосередньо відповідали керівники та провідні фахівці історико-краєзнавчого музею, місцевою владою виділялися кошти, будівельні матеріали, для побудови експозиції передавалися предмети з фондів. (12)
     Експозиція просто неба поповнювалася новими одиницями бойової техніки, крім того у парковому масиві вздовж центральної алеї було відтворено пояс оборонних укріплень: протитанкові перепони, окопи і ходи сполучення, бліндажі, дзот, позиції польових артилерійських та мінометних батарей. (13) Поступово експонати Меморіалу, що відображали загальноодеські матеріали, почали інформативно і аттрактивно переважати реліквії 411 батареї. Це співпало у часі зі змінами у колективі співробітників та громадському активі меморіалу. На зміну ветеранам-батарейцям прийшли учасники боїв за Одесу, за Батьківщину, безпосередньо не пов'язані з місцевістю, де був розташований меморіальний комплекс. Віддаючи належну шану подвигу артилеристів 411 батареї, вони зосередилися на розкритті, музейними засобами, теми героїчної оборони Одеси, як невід'ємної частини подвигу радянського народу у боротьбі з фашизмом. Колектив Ммеморіалу очолив О. Рисін, полковник Радянської армії у відставці, полум'яний пропагандист, "…энтузиаст воспитательной работы".
     Не дивно, що "… мемориал обороны стал одним из популярнейших в городе центров военно-патриотической работы", який об'єднував всіх ветеранів війни, кого доля привела до нашого міста. (14)
     У 1983 р. на ремонт, з послідуючою перебудовою експозиції, закрився Одеський історико-краєзнавчий музей, який проте залишався методичним центром музейництва на Півдні України. Внаслідок цього, Меморіал фактично став єдиним центром військово-патріотичної, виховної роботи на Одещині. Отримуючи від співробітників краєзнавчого музею науково-методичну та практичну допомогу, колектив Меморіалу нарощував масштаби просвітницької діяльності. Один за одним на площадку для транспорту заїжджали автобуси з туристами й відпочиваючими з одеських здравниць, досвідчені представники Бюро екскурсій та подорожей, або Товариства охорони пам'яток передавали естафету розповіді про героїчне минуле співробітникам Меморіалу. Відвідини меморіального комплексу, входили обов'язковим пунктом до програми позакласної роботи середніх навчальних закладів не тільки Одеси, але й приміських районів області. Зустрічі ветеранів з молоддю, ритуали прийняття у піонери та до лав комсомолу, урочиста присяга воїнів на вірність Батьківщині - класичні форми виховної, героїко-патріотичної роботи у радянському суспільстві того періоду, стали повсякденню звичною працею, засобом життя працівників Меморіалу. Специфіка його діяльності полягала у використанні великої площі: проведення масових свят у дні визволення Одеси від фашистських загарбників та Великої Перемоги стало візитною карткою цього закладу. Завдяки засобам масової інформації меморіал набув загальносоюзну відомість, нарівні з Брестською фортецею або Мамаєвим курганом у Волгограді, Сапун-горою у Севастополі. З середини 1980-х рр. щорічна чисельність його відвідувачів досягла 300 тисяч чоловік. Серед них були офіційні делегації, зокрема з міст-героїв СРСР, внаслідок їх відвідин сформувалась Алея міст-героїв. Серед них були прості мешканці міста, яких приваблювала можливість інтелектуального відпочинку у вихідні дні. Слова: "Завтра неділя - їдьмо на батарею!" все частіше лунали у родинах одеситів в ті роки.
     Повільні, але суттєві зміни інформативного поля: сукупності історико-культурних цінностей, які зосереджувались на Меморіалі, акцентів їх використання з науково-просвітницькою метою та відповідно форм роботи співробітників закладу та його громадського активу відбилися у краєзнавчих виданнях першої половини 1980-х рр.
     "Мемориал первоначально создавался как музей легендарной батареи. Он год от года расширялся. Было собрано много материалов, повествующих об обороне Одессы вцелом. Ныне мемориал обороны стал одним из популярнейших в городе центров военно-патриотической работы". (15)
     Та саме в ці роки, коли інтерес до героїчної батареї, здавалось, відійшов на другий план, сталась найбільш визначна подія в історії Меморіалу. У 1983 р., енергетикою О. М. Рисіна, з Далекого Сходу була транспортована чи не єдина 180-міліметрова гармата, що збереглась на просторі СРСР, і встановлена на поверхні залізобетонної капсули артилерійського майданчика № 2. (16) Наявність цього унікального предмета озброєння дозволила створити комплекс, який дав глядачеві максимально достовірну уяву про зовнішній вигляд гарматної позиції і тому став своєрідним, але найкращім пам'ятником героям-батарейцям - захисникам Одеси.
     Урочистості 1985 року, пов'язані з всенародним святкуванням 40-річчя Великої Перемоги стали кульмінаційною точкою науково-просвітницької діяльності Меморіалу під час яких у його керівництва сформувалася ідея зміни статусу закладу, приведення документально-правової основи у відповідність зі змістом і напрямками роботи.
     Новий стан суспільства у другій половині 1980-х рр. здавалося б не вплинув на методику науково-просвітницької діяльності на Меморіалі, де як і раніше віддавали перевагу усталеним напрацьованим формами роботи, багато в чому загально-декларативної. Проте практичні дії співробітників доводять, що вони шукали і достатньо вправно знаходили відповідь на виклики мінливого часу.
     Демократизація суспільства призвела до змін поглядів багатьох його членів на приватне життя та форми відпочинку. Територія Меморіалу, яка спочатку складала площу біля 3-х гектарів, постійно розширялася і привернула увагу "дикунів", поведінка яких не мала нічого спільного з шанобливим ставленням до реліквій старовини та навколишнього середовища. З іншого боку, утримання зеленої зони, всіх експонатів Меморіалу потребувало значних коштів, практичної допомоги з боку місцевих органів влади. Незважаючи на наростаючі економічні труднощі та посилення політичного фактору в діях владних структур, співробітникам Меморіалу, використовуючи традиції зв'язку з одеським міськвиконкомом, спираючись на допомогу командування військового округу, звертаючись до правоохоронних органів, за підтримки ветеранських організацій, вдалося утримати належний лад. Серед ветеранів все гучніше заявляли про себе воїни-інтернаціоналісти - останнє покоління радянських патріотів, котрим судилося стати першим поколінням патріотів суверенної України. Концентрація їх військово-патріотичної діяльності навколо Меморіалу, призвела до появи Алеї Пам'яті. Її урочисте насадження відбулося 10 квітня 1989 р. у 45 річницю визволення Одеси від фашистських загарбників і символізувало довгоочікуване єднання захисників Вітчизни різних поколінь. Внесок працівників і активу Меморіалу в цю шляхетну справу є незаперечним. (17)
     Так відстоюючи традиції героїко-патріотичної, виховної роботи радянської доби, зміцнюючи їх практикою нових часів, змагаючись за підтвердження нового призначення Меморіалу, його людськість зустріла 1991 рік.
     ІV. Від Меморіалу героїчної оборони Одеси до створення центру духовного патріотичного виховання (1991-2010)
     10 червня 1991 р. "Положення про "Меморіал героїчної оборони Одеси" було затверджено підписами директора Одеського історико-краєзнавчого музею В. Іванова та начальника Управління культури Одеського облвиконкому В. Черкаського. Пунктами цього положення Меморіал визначався як "…научно-исследовательским, научно-просветительским учреждением военно-исторического профиля, основным хранилищем памятников, военных реликвий и документов периода Великой Отечественной войны 1941-1945 годов", головним завданням якого "… является сбор, исследование, научное описание, хранение и популяризация памятников… использование их в научных, общеобразовательных целях, а также в возрождении и воспитании в людях высоких национальных, интернациональных, духовных, моральных и патриотических качеств". (18)
     Як філіал Одеського історико-краєзнавчого музею, Меморіал підпорядковувався музейному керівництву у питаннях зберігання, обліку, збирання музейних предметів, та надавав щорічний звіт про діяльність. Але розгорнути масштабну роботу на основі положення не вдалося. По-перше, не було достатньо кваліфікованих працівників для організації фондової, особливо науково-методичної діяльності. По-друге, руйнація радянської владної системи, як наслідок глибокої кризи марксистсько-ленінської ідеології, стала на заваді широкої організаційно-господарчої та фінансової діяльності. Більш того, на початку 1990-х рр. в Україні активізувались сили, для яких демократизація суспільства означала, насамперед, негативну оцінку радянського етапу історії Батьківщини, заперечення подвигу народів СРСР у боротьбі з фашистською Німеччиною та її сателітами. Відповідно йшлося й про долю науково-просвітницьких закладів, що увічнювали цей подвиг. За таких обставин і в умовах тривалого ремонту приміщень Одеського історико-краєзнавчого музею та затягнення побудови експозиційної основи просвітницької діяльності, ветеранам Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. та збройних сил СРСР, не залишалося нічого іншого як зімкнути "останнє каре" навколо Меморіалу. Захисту потребувала і його територія, яка досягла 17 га. В умовах ринкової економіки, вона і досі розглядається комерційними колами як цінна нерухомість, здатна приносити прибуток.
     Урочистості, з нагоди святкування 200-річчя заснування Одеси та 50-річчя Великої Перемоги, зокрема відкриття експозицій "Стара Одеса" та "Одеса і край у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр." Одеського історико-краєзнавчого музею у 1994 і 1995 рр., згуртували суспільно-політичні сили та широкі кола громадськості Одещини, які тяжіли до об'єктивного бачення вітчизняної, зокрема регіональної історії. Серед них помітну роль відігравали певні козацькі формування та прибічники канонічного православ'я. Разом з ветеранами Великої Вітчизняної війни та воїнами-інтернаціоналістами вони утворили надійний громадський актив для проведення саме військово-патріотичної роботи.
     Відновлення у повному обсязі діяльності Одеського історико-краєзнавчого музею дозволило знайти оптимальне пропорційне співвідношення просвітницької роботи відділу Великої Вітчизняної війни музею та Меморіалу. Якщо для першого характерними формами стали методичні, учбові екскурсії, науково-практичні учнівські конференції, відкриття виставок у експозиції, проведення презентацій мемуарної та дослідницької літератури за участю ветеранів війни та науковців, зйомки тематичних телепередач на основі музейних предметів, то другий зосередився і досяг успіху в проведенні масових заходів, урочистостей, церемоній вшанування пам'яті захисників Вітчизни, "фронтових привалів" для ветеранів і учасників війни 10 квітня і 9 травня щорічно, показових виступів членів клубів історичної реконструкції, які збирають значну кількість не тільки учасників, але й глядачів. Все це знаходить відображення у традиційній рубриці передач "Зустрічі на 411-й батареї", репортажних зйомках на Меморіалі. (19) Територія Меморіалу ідеально підходить для таких форм роботи, а напружена діяльність його співробітників саме в цьому напрямку створює своєрідне захисне середовище від зазіхань на священну землю Меморіалу та зелену зону навколо нього.
     Не менш важливим фактором в забезпеченні цілісності Меморіалу є традиційна підтримка міських органів влади, до яких в останнє десятиріччя приєднуються одеські підприємці та фінансисти, навіть політичні об'єднання, патріотизм яких, зокрема базується на об'єктивному ставленні до історії, внеску всіх поколінь одеситів до збереження та розбудови Батьківщини. Важливим моральним стимулом для цих сил стало запровадження керівництвом Меморіалу пам'ятної дошки із занесенням до неї колективів-благодійників, розміщенням фотографій найбільш відомих меценатів тощо.
     На цьому етапі, особливо у важкі 1991-1994 та 2005-2009 рр., Меморіал продовжував виконувати охоронно-збиральницьку функцію відносно військових реліквій, експозиція просто неба поповнювалася новими експонатами - гаубіцями, переданими керівництвом Одеського інституту сухопутних військ, внаслідок складних процесів реформування останнього. Захисту потребувала мережа підземних споруд 411 батареї, яка привернула увагу "чорних шукачів". Відповіддю на їх зазіхання були охоронні дослідження проведені співробітниками Меморіалу, за сприяння членів військово-патріотичного туристського центру "Поиск". Це стало початком великого дослідницького проекту, реалізація якого вже призвела до появи наукових статей В. Прокоф'єва та М. Рибальченко у "Віснику Одеського історико-краєзнавчого музею", відкриття виставки "Батареи ведут огонь!" у серпні ювілейного 2010 р. (20)
     В роки розбудови незалежної української держави, сповнені бурхливих суспільно-політичних подій, важливим було підкреслити значення матеріальних свідоцтв героїчної минувшини для формування національної ідеї, свідомості громадян України. Значною мірою, цю функцію виконує оновлена експозиція у 4-х залах якої глядачі, посередництвом організованих за законами музейної справи предметів та допоміжних матеріалів, виробляють власне ставлення до подій Великої Вітчизняної війни, в основу якого покладені великий обсяг нової інформації, об'єктивне ставлення до неї, вірність ідеалам захисту Батьківщини, повага до історико-культурної спадщини народу у конкретному історичному ареалі, розуміння ролі Меморіалу у суспільному і культурному житті регіону. (21)
     Духовні витоки громадської, патріотичної позиції складаються під час відвідин храму на честь Святого Великомученика та Переможця Георгія (Юрія Змієборця), урочисте відкриття якого 9 травня 2009 р., як і попереднє створення скульптурної композиції "Сумна пам'ять сторіччя", знаменувало собою об'єднання декількох поколінь захисників Вітчизни у відродженні традицій православного воїнства, щасливе завершення складного шляху порозуміння вихованців школи радянського патріотизму з патріотами новітніх часів, народження "признаного центра южного региона Украины по идейному, духовному, патриотическому и интернациональному воспитанию молодежи". (22)
     Чітка громадянська позиція, принципова послідовність і нарощування професіоналізму не стали на заваді співробітникам Меморіалу в оновленні методики заохочення широких кіл громадськості. Враховуючи, що зелена зона навколо батареї стала улюбленим місцем прогулянок для мешканців навколишніх житлових масивів, біля площі з військовою технікою облаштовано дитячий розважальний майданчик. Це був вдалий крок об'єднання активного відпочинку дітлахів з інтерактивними формами просвітництва. На іншому від родин пересічних громадян, що раптово зустрічаються з Її Величністю Історією, полюсі знаходяться цільно спрямовані відвідини Меморіалу учасниками туристичних турів молоді по місцям бойової слави, зльотів міст-героїв, маршів миру та дружби з країн СНД. Це засоби спілкування шанувальників героїв Великої Вітчизняної війни у новітні часи, народна дипломатія на захист історичної пам'яті від зазіхань геростратів. Загальна кількість відвідувачів у 2010 р. ювілейному році досягла 200000 чоловік.
     V. Від центру духовного та патріотичного виховання молоді до середовища становлення гармонійної особистості (2010 р. - майбутнє)
     Урочистості на Одещині, присвячені 65-річчю Великої Перемоги, що знаменували суттєві зміни у зовнішній та внутрішній політиці українського керівництва, неминуче привернули увагу громадськості до Меморіалу героїчної оборони Одеси, який зустрів своє 35-річчя гідним рівнем науково-просвітницької роботи у всіх її напрямках. Це справедливо зазначено на сторінках путівника, який вийшов у світ у 2009 р., за підтримки "Економічного блоку С. Тигіпка". Це стало можливим, завдяки напруженій праці колективу, склад якого виявився оптимальним для початку ХХІ ст.: покоління, опалене війною, знання й пропагандистська майстерність якого базуються на власних враженнях, військовослужбовці у відставці, які набули досвіду адміністративно-господарчої та виховної діяльності у лавах Радянської армії та Збройних силах незалежної України, співробітники з профільним фахом, схильні до дослідницької та науково-методичної роботи. Саме останнім, тим, хто зберігає досвід роботи попередніх поколінь, їх принциповість і відповідальність, доведеться розбудовувати свій унікальний заклад. Сьогодні він складається з:
     - сукупності нерухомих пам'яток історії і культури (сакральна зона);
     - експозиції у музейному приміщенні та виставки військової техніки просто неба (просвітницька зона);
     - великого прилеглого зеленого масиву (зона відпочинку).
     На території Меморіалу знаходиться також архітектурний ансамбль Храму Юрія Змієборця, універсальна діяльність якого знаходиться під юрисдикцією Української православної церкви. Запропонований поділ базується на специфіці утримання та використання об'єктів і є певною мірою умовним, оскільки чітких кордонів провести не можна, і сенсу немає. Всі об'єкти Меморіалу, починаючи з будівництва у 1930-хх рр. 411-ї батареї і закінчуючи Храмом з'являлись не хаотично, а систематично з урахуванням особливостей місцевості, попередніх споруд, різних форм людської діяльності, в умовах динамічно зростаючого мегаполіса. Тому вони складають єдину об'ємно-просторову систему. Можливо говорити про формування містобудівного утворення. Принаймні, існування історичного ареалу, центром якого є Меморіал, з точки зору автора важко заперечити. (23)
     Визначення вцілілих і частково реконструйованих фортифікаційних споруд 411-ї батареї, скульптурної композиції "Сумна постать сторіччя", алей міст-героїв та пам'яті воїнів-інтернаціоналістів, як комплексу пам'яток історії, монументального та садово-паркового мистецтва, а не просто як пам'ятного місця, і зміна відповідних обліково-охоронних документів, посилить правовий захист цих об'єктів. Доцільно їх використовувати не тільки у сакральних але й у просвітницьких цілях. В перспективі мова повинна йти про повну реставрацію артилерійського дворику № 2, часткову - з'єднувальної та силового вузлу та розміщення там експозиції, повністю присвяченої 411 береговій батареї. Зруйновані конструкції артилерійських двориків № 1 та № 3 по проведенні на них необхідних консерваційних, протиаварійних робіт та благоустрою, тільки підкреслять ефект сприйняття глядачами експозиції, що базуватиметься на відновлених спорудах. Необхідно враховувати вітчизняний та закордонний досвід реалізації таких музейних проектів: батарей Севастополю (Україна), опорних вузлів лінії Сталіна (Білорусь), бункерів радянського уряду (Росія) і т.п.
     Експозиція у музейній будівлі, присвячена обороні Одеси в цілому, може бути конкретизована і збагачена оригінальними матеріалами, розміщеними на звільненій площі. Виставка військової техніки, навряд чи потребує поновлення і може змінюватися композиційно, для досягнення більшої атрактивності, сприйняття цікавих, привабливих для малечі та підлітків експонатів, і як військових реліквій, свідоцтв жертовної поведінки захисників Вітчизни, з відповідним шанобливим ставленням до них.
     Імпровізовану лінію оборони необхідно реконструювати з максимально можливим відтворенням конкретних захисних споруд навколо батареї - позицій зенітних установок, окопів, бліндажів, кулеметних гнізд піхотного прикриття і т. ін.
     Зелена зона навколо меморіального комплексу має ознаки пейзажного парку і повинна розвиватися у цьому напрямку, привертаючи увагу прихильників екологічного туризму катанням верхи, або на поні для дітлахів, наявністю "зелених маршрутів", можливістю посидіти на лавочці, і побути на самоті з природою. Свідомі захисники і шанувальники природи підтримають і заходи, спрямовані на охорону та використання пам'яток історії, що разом з природними об'єктами утворюють антропогенний ландшафт краю, навколишнє середовище.
     Ті, хто об'єднався навколо православного центру, що складається з храму Юрія Змієборця та недільної школи, однаково вітатимуть патріотичні заходи на Меморіалі і природозахисні акції, активно прийматимуть у них участь.
     Три зони Меморіалу і православний центр пов'язані між собою і розташуванням, і так би мовити, долею. Реконструкція артилерійського дворику, створення у ньому експозиції, неминуче призведуть до змін у приміщеннях музею. Розбудова архітектурного ансамблю православного центру (будівництво дзвіниці, наприклад) тісно пов'язані з змінами у розміщенні військової техніки на майданчику. Благоустрій монументу "Сумна постать століття", алей міст-героїв та воїнів-інтернаціоналістів впливатимуть на стан зеленої зони і навпаки. Тому доцільно розробити єдиний проект розбудови Меморіалу, передбачивши у ньому максимальне зближення функціонального призначення всіх його складових частин, метою якого стане формування всебічно розвинутої особистості - людини глибокої віри, вірності героїчним традиціям народу, з дбайливим ставленням до природи рідного краю, тобто патріота.
     Розробка такого проекту потребує тривалого часу, значних коштів, підтримки з боку держави. Але розвідки задля його обґрунтування, необхідно починати.
     У травневі дні 2010 р., під час святкування 65-річчя Великої Перемоги, на Одещині привернули увагу громадськості фортифікаційні споруди легендарної 412-ї берегової батареї біля сел. Чорноморське Комінтернівського району. Вони відносно добре збереглися і, разом з похованнями захисників Одеси, монументом на честь шахтарів, загиблих у 1941 р., складають комплекс пам'яток історії та мистецтва. Можливість створення там Меморіального військово-патріотичного центру жваво обговорюється у засобах масової інформації. До цього проявляє цікавість місцева влада.
     Вітаючи такі наміри, зауважимо, що перевагою Меморіалу героїчної оборони Одеси є розвинута інфраструктура, багатий досвід роботи, добра репутація, і піар з боку журналістів, наявність численних шанувальників, характери яких гартуються, а багатство душі яких і зростає з відвідинами "батареї".
     Вже не одне покоління одеситів, від ровесників вогняних строк про "наш бронепоезд" та батарей берегової оборони і до народжених у суверенній Україні, на панцирному потязі "За Родину!" немовби мчить у далекий серпень 1941 р., знаходячи у минулому відповіді на питання сучасності. Сподіваємось, так буде і надалі.
     Автор вважає справою честі подякувати співробітникам Одеського історико-краєзнавчого музею В. Прокоф'єву та С. Дутці, Управлінню охорони об'єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації І. Арутюновій за допомогу у роботі над статтею.

(1) Ружанский Ю., Щегленко В. Батареи из легенды. - Одесса, 1985. - С. 8; Долженкова А., Дьяченко П. Одесса. Путеводитель. - Одесса, 1977. - С. 53.
(2) Солодова В. Музей "Героическая оборона Одессы" // Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею. - Одеса, 2007. - № 4. - С. 63-67.
(3) Памятники истории и культуры Украинской ССР. Одесская область (макет). - Киев, 1980. - С. 5, 9; Сводный список памятников истории и культуры г. Одессы. - Одесса, 1987. - С. 71; Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник. - Киев, 1987. - С. 363, 376.
(4) Федорова М. Пояс Славы. - Одесса, 1970. - С. 2, 4, 28, 62; Сводный список памятников истории и культуры г. Одессы. - Одесса, 1987. - С. 210; Крыжановский В. Аллея Славы. Фотоочерк. - Одесса, 1981. - С. 5-8.
(5) Долженкова А., Дьяченко П. Одесса…
(6) Там само. - С. 114, 119.
(7) Одесса. Краткий справочник-путеводитель. - Одесса, 1957. - С. 26 - 27.
(8) Прокофьев В. 411-я береговая батарея - экскурс в историю // Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею. - Одеса, 2007. - № 4. - С. 22; Паспорт на памятник історії та культури СРСР (нерухомий). - Інд. 2.4.14 - 2.15.1, від 19 травня 1982 р. - п. Х, б; Мемориал героической обороны Одессы (Путеводитель). - Одесса, 2009. - С. 4.
(9) Паспорт на памятник історії та культури СРСР (нерухомий). - Інд. 2.4.14 - 2.15.1, від 19 травня 1982 р - п. VII, а.; Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник. - Киев, 1987. - С. 363.
(10) Пустовойтенко Н. По местам Боевой Славы Одессы. Путеводитель. - Одесса, 1976. - С. 98; Андриевский Н., Гайворон А., Коляда И. Одесса. Путеводитель-справочник. - Одесса, 1984. - С. 42; Мемориал героической обороны ... - С. 9-16; Сильченко В. Здесь мы отстояли жизнь. - Одесса, 1982. - С. 58.
(11) Ружанский Ю., Щегленко В. Батареи из легенды… - С. 8; Долженкова А., Дьяченко П. Одесса… - С. 59.
(12) Державний архів Одеської області. - Ф. 7376. - Оп. 1. - Спр. 1. - 34 арк.
(13) Долженкова А., Дьяченко П. Одесса… - С. 53-54.
(14) Ружанский Ю., Щегленко В. Батареи из легенды… С. 8; Долженкова А., Дьяченко П. Одесса… - С. 59-60.
(15) Андриевский Н., Гайворон А., Коляда И. Одесса… - С. 24-26; Крыжановский В. Аллея Славы… - С. 64-65; Ружанский Ю., Щегленко В. Батареи из легенды… - С. 8; Долженкова А., Дьяченко П. Одесса… - С. 60; Сильченко В. Здесь мы отстояли жизнь. - Одесса, 1982. - С. 58-62.
(16) Прокофьев В. 411-я береговая батарея… - С. 25.
(17) Мемориал героической обороны… - С. 5.
(18) Положение "О Мемориале героической обороны Одессы" - филиале Одесского историко-краеведческого музея // Паспорт на памятник історії та культури СРСР (нерухомий). - Інд. 2414 - 2.15.1, від 19 травня 1982 р. - додаток № 1. - С. 1,2.
(19) Мемориал героической обороны… - С. 18.
(20) Прокофьев В. 411-я береговая батарея… - С. 22-25.; Рыбальченко М., Прокофьев В. 6-й Керченский Краснознамённый дивизион морских охотников // Рукопис; Прокофьев В. 30 бастион // Рукопис.
(21) Мемориал героической обороны Одессы… - С. 9-16.
(22) Письмо ветеранов Великой Отечечственной войны Премьер-министру Украины В. Януковичу от 29 июля 2004 г. // Паспорт на памятник історії та культури СРСР (нерухомий). - Інд. 2414 - 2.15.1, від 19 травня 1982 р. - додаток № 2. - С. 1,2.
(23) Инструкция о порядке учета, обеспечния сохранности, содержания, использования и реставрации подвижных памятников истории и культуры. - Москва, 1986. - С. 2; Охорона історико-культурної спадщини України на сучасному етапі (концептуальна розробка). - Київ, 1992. - С. 1-4; Закон України "Про охорону історико-культурної спадщини" // Вісник Українського товариства охорони памяток історії та культури. - Киїїв, 2000. - Спеціальний випуск. - С. 4-6.

Нажмите на картинку для увеличения изображения

О. М. Рисін в експозиції музею. 2000-і рр.

Відтворений панцирний потяг "За Родину!". 2010 р.

Пам'ятний знак на місці 411-ї батареї берегової оборони. 1970-ті рр.

І. М. Никитенко у колі бойових друзів. 1985 р.

Благоустрій артилерійського дворику № 2. 1980-ті рр.

Молитва на спомин захисників Вітчизни. 2000-і рр.

Фронтовий привал на Меморіалі героїчної оборони. 2010 р.

Вид на Храм Юрія Змієборця з експозиції просто неба. 2010 р.