ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 8)

Т. Гончарук , І. Дружкова

Українські діячі - працівники Земського банку Херсонської губернії

     В кінці ХІХ - на початку ХХ ст. в Одесі працювали відомі діячі української громади - Павло Зелений, Петро Климович, Амвросій Ждаха. Не дивлячись на різну освіту та сфери діяльності всі троє були активними діячами "Просвіти". Крім того, мов би у підтвердження розповсюдженого вислову: "Одеса - велике село", всі троє одночасно працювали в одній установі, а саме в Земському банку Херсонської губернії.
    У 1864-1873 рр. в Російській імперії відбувалася так звана "засновницька гарячка". Тоді було засновано дуже багато промислових підприємств та акціонерних банків. (1) Першим в цьому списку став Земський банк Херсонської губернії.
    Земський банк Херсонської губернії був створений у 1864 р. на "основі взаємності" і, на думку Я. І. Печеріна, став першою банківською установою акціонерної форми влас ності в Російської імперії. (2) Крім того, банк був першим закладом земського кредиту в Російській імперії. Затвердження проекту банку проходило важко й довго. Автором пропозиції про створення банку був поміщик Ананьївського повіту статський радник Г. Л. Бірар, на підставі цього документу була створена комісія в 1862 р, до якої входили Г. Л. Бірар, Ф. І. Сухомлінов, Г. І. Маразлі, Є. О. Касінов. Крім того, до комісії увійшли представники від купецтва Є. С. Андрієвський, К. М. Базиль, М. П. Сокальський, Л. О. Рафалович. Є. С. Андрієвський запропонував "надрукувати проект і передати особам зацікавленим". (3)
    Одеське відділення комерційної ради у відповідь на проект статуту додало свої висновки, де зазначалося, що без великого основного фонду "починати створення банку, якщо і не неможливо, то вкрай важко", бо уряд може відмовити на прохання створити такий банк. Однак не дивлячись на те, що в одеському відділенні комерційної ради і в самій комісії не всі були впевнені в майбутньому банку, з урядовою допомогою банк все-таки було відкрито. Надрукований проект його статуту мало чим відрізнявся від затвердженого 20 травня 1864 р. (4)
    Земський банк створювався "для надання хліборобам Херсонської губернії можливості робити позики під заставу нерухомого майна". Згідно статуту, головною метою установи було надання позик. Банк створювався за принципом кругової поруки, мінімальна кількість власників-членів закладу становила 40, але ця кількість із самого започаткування була значно більшою. Херсонський банк був установою взаємно-кредитною, всі, хто брав позики, разом відповідали своїми маєтками за виплату відсотків. Позики під заставу земельної власності (приватної, громадської, казенної) надавалися не вище від половини оціночної вартості в цінних паперах - "заставні листи". Вже у другому параграфі статуту банку пропонувалося розмістити правління банку в Одесі, як в місті, що, "по зосередженості тут промисловості і торгівлі південного краю Росії, найбільше відповідає меті кредитних операцій". (5) Спочатку діяльність Земського банку Херсонської губернії обмежувалася лише теренами цієї губернії, але незабаром його операції було поширено і на Катеринославську, Таврійську, Бессарабську губернії. Банк швидко вийшов на перше місце серед приватних кредитних установ. В правлінні банку у 1890 р. були голова - М. Ф. Сухомлінов (його батько Ф. І. Сухомлінов брав участь у комісії зі складання проекту Земського банку Херсонської губернії), директори Є. О. Леслі, А. М. Фатуровський, П. О. Зелений, П. П. Ганський. (6)
    На 1896 р. загальна сума позик банку становила 112 млн. крб., а запасний капітал 6,9 млн. крб. (7) Позики надавалися на термін від 34 років 11 місяців до 38,5 років під заставу маєтків більше 100 десятин зручної землі. Протягом 1865-1889 рр. було видано 25 серій позик на суму 129 млн. крб. сріблом. (8)
    Після перших випусків закладних паперів їх курс був не дуже високим, але поступово він став збільшуватися. Відсотки за надання позик становили: за 34 р. - 5,5 %, а 36 р. - 5 %, та по 1,5 % на погашення суми боргу й 0,5 % на витрати управління й створення запасного капіталу. Курс закладних 5,5 % листів вартістю 100 крб. коштував в 1864-1865 рр. 68-80 крб.;1874-1875 рр. - 83-84 крб.; 1884-1885рр - 86-90 крб.; 1890-1891рр. вже 100-102 крб. Якщо спочатку розстрочки платежів практично не було, то в роки Російсько-турецької війни (1877-1878) заборгованість та кількість маєтків, опублікованих в списках на продаж за борги значно збільшились. В той період кредитами банку користувалися такі відомі особи, як Г. Г.Маразлі, Ф. П. та М. Ф.Родоконакі, М. М. Маврокодато(9) та інші. Від 1883 р. банк розташувався у новій будівлі по вулиці Садовій № 3 спорудженій за проектом В. М. Кабіольського та В. Ф. Мааса (тепер є пам'яткою архітектури місцевого значення).
    Те, що серед працівників банку з'явилася кілька відомих українських діячів напевно не було випадковим. Адже, як зазначав історик О. Болдирев, серед членів одеської української громади у той час цілу групу "складали урядовці, переважно з ліберального у той час міністерства фінансів". (10) Амвросій Ждаха, який народився 18 грудня 1855 р. в Ізмаїлі, пізніше мешкав в Очакові, потім в Одесі, та 1871 р. закінчив Одеське губернське училище, навчався у недільних класах Одеського товариства червоних мистецтв та Школі малювання і креслення Одеського товариства красних мистецтв, влаштувався креслярем у Земський банк Херсонської губернії у 1876 р. і пропрацював у ньому 32 року. Пенсія йому була надана саме за роботу у цій установі. Оскільки банк мав значну клієнтську базу, то роботи у кресляра було багато, жоден кредит не надавався без попереднього детального плану маєтку, значна частина з цих планів були зроблені рукою А. Ждахи.
    Більш поважну посаду в Земський банк Херсонської губернії обіймав інший член одеської української громади Павло Зелений. Він спочатку був секретарем, а потім довгий час входив у правління банку, в 1890-ті роки був одним з директорів цієї кредитної установи. Павло Зелений народився в одному з маєтків Єлисаветградського повіту Херсонської губернії у 1839 чи 1840 рр. Навчався у правничому факультеті Харківського університету, і паралельно розпочав літературну та журналістську діяльність. Після університету П. Зелений працював у канцелярії Херсонського губернатора, деякий час був судовим слідчим у Бобринецькому повіті. Постійно мешкав в Одесі з кінця 1870-х рр., де він придбав друкарню Ульріха в Красному провулку, і обійняв посаду редактора "Одесского вестника". Не дивно, що за такої активності П. Зелений увійшов до числа засновників одеського відділення українського культурологічного товариства "Просвіта". Він був членом його першого правління, обраного взимку 1906 р., підтримував усі заходи товариства, допомагав влаштовувати літературно-мистецькі вечори й читання. За дозволом П. Зеленого в Одесі 23 листопада 1905 р. відбувся перший в Російській імперії велелюдний український мітинг, учасники якого зажадали повернути Україні відібрані в неї російськими царями вольності.
    Міським головою працював з 1898 по 1905 рр. Залишити пост міського голови П. Зеленого примусили консервативно налаштовані гласні, які вимагали від голови "поменше м'якості, побільше владності". Потім П. Зелений виїхав з Одеси. Помер він 15 серпня 1912 р. у Ростові Ярославської губернії. (11)
    Серед працівників Земського банку Херсонської губернії кінця ХІХ ст. була постать якій вдалося згодом обійняти посаду навіть вищу за міського голову Одеси. Це був Петро Климович, який народився 1855 р. в с. Орлик на Полтавщині в сім'ї священика, (12) закінчив Полтавську духовну семінарію, потім юридичний факультет Новоросійського (Одеського) університету, зі ступенем кандидата права, (13) був активним членом одеської української громади. (14) По завершенні навчання Петро Титович в кінці 1880-х - середині 1890-х рр. працював на посаді помічника секретаря Земського банку Херсонської губернії. Оскільки безпосереднім керівником П. Климовича у цій установі був Павло Зелений, то після обрання останнього міським головою Одеси, 1899 р. П. Климовича було обрано членом Одеської міської управи. Він відав найскладнішою "будівельною частиною" управи, тобто цілковито відповідав за будівництво і благоустрій в місті. (15) П. Климович чимало зробив для покращення роботи одеського водогону, каналізації, вивезення сміття, екології, транспортного сполучення з передмістями, брукування та розширення вулиць, організації трамвайного сполучення та ін. (16) Надзвичайно активна діяльність П. Климовича на посаді члена управи принесла йому популярність серед гласних міської думи та мешканців Одеси. Не дивно, що у 1901 р. його було знов обрано членом управи на наступний термін. Окрім того набутий авторитет дозволив йому балотувався до гласних думи і цілком закономірно, що 15 січня 1901 р. серед 38 осіб, які були обрані гласними одеської міської думи на 1901-1904 рр. опинився й "кандидат права Петро Титович Климович".
    Отже, від 1901 р. П. Климович працював і як член управи, і як гласний думи. Як і раніше він готував десятки доповідей для міської думи й відвідував практично усі її засідання. Так лише у 1902-1903 рр. П. Климович підготував для міської думи (окрім численних виступів з "трамвайного питання") доповіді: про освітлення вулиць міста "газовим товариством" та необхідність переходу до електричного освітлення, "щодо питання про створення проекту плану торговельної школи"; про платню за використання приватними особами тротуарів для складування будівельних матеріалів (зазначену платню за пропозицією П. Климовича було спрямовано на завершення будівництва в районі Пересипу "деструктора" за іноземною технологією для спалювання небезпечних відходів та сміття); "про будівництво гілки кінно-залізничної дороги від психіатричної лікарні до воріт нової лікарні на Слобідці-Романівці"; "щодо клопотання домовласників Хаджибеївського лиману про дозвіл провести гілку залізниці від станції "Пересип" до дачі Маврокордато". (17) Загалом і в цьому і в багатьох інших питаннях П. Климович виступав як захисник екології Одеси. У цей час Петро Титович виконував обов'язки голови комісії з брукування та каналізації міста, голови Одеської міської виконавчої санітарної комісії, голови комісії з контролю кінно-залізних доріг, члена виконавчої водопровідної комісії, члена підготовчої комісії для будівництва ліній електричного трамваю в передмістях Одеси, члена ревізійної комісії Товариства допомоги бідним дітям м. Одеси та багатьох інших установ. (18) На початку 1904 р. П. Климович був змушений очолити й одеський водогін (після того як було виявлено зловживання його попереднього керівника). Під керівництвом Петра Титовича було здійснено ревізію витрат цього вкрай необхідного для міста об'єкта, а також у квітні 1904 р. проведено низку випробовувань нових машин водогону. (19)
    Зі справ своєї муніципальної діяльності П. Климович досить часто співробітничав з іншими українськими діячами Одеси, зокрема, лікарем І. Луценко, архітектором Ф. Нештурхою та ін. В центрі уваги Одеської міської думи, а також її установ: "Санітарної комісії" та "Ради лікарів" (обидві ці установи певний час очолював П. Климович) була й Дальницька лікарня, де працював І. Липа. На 1904 р. становище мера-українофіла П. Зеленого похитнулося. Опозиційні до нього гласні міської думи піддавали гострій критиці діяльність управи (П. Климовича, між іншим, "звинувачували" в тому, що він часто повідомляє про діяльність управи пресу, в роботі "санітарної комісії" надто довіряє лікарям та ін.), а також під приводом "необхідності економії" вимагали скорочення асигнувань на міські програми, зокрема, на благоустрій міста. П. Климович тоді часто виступав у міській думі проти зменшення фінансування будівництва доріг, утримання міської артілі, влаштування освітлення. Петро Титович також вважав неприйнятним й скорочення міських асигнувань на соціальні потреби, зокрема, на допомогу студентам. Коментуючи засідання Одеської думи від 28 квітня 1904 р. (20)
    Для ілюстрації результатів своєї діяльності П. Климович 14 травня 1904 р. організував поїздку групи гласних Одеської думи на "поля зрошення". (21) Вказана подорож була певним підбиттям підсумків роботи П. Климовчиа на посаді члена Одеської міської управи. У травні 1904 р. він вирішив перейти на посаду директора Одеського товариства взаємного кредиту. Збентежена цим міська управа вирішила запропонувати П. Климовичу спеціально створену посаду управляючого одеського водогону з великим жалуванням, щоб "компенсувати йому вигоди, які може надати посада директора банку". Проте ані сам Петро Титович, ані міська дума з цим не погодилися. (22) Але паралель приходить сама собою заробітна платня, спокійне місце без хвилювань. Однак мотивами цього рішення П. Климовича, вочевидь, були не лише матеріальні вигоди, а бажання краще реалізувати свої здібності, чого, внаслідок ситуації, що склалася у Одеській міській думі, він не міг вже зробити на попередній посаді. 22 травня 1904 р. на засіданні Одеського товариства взаємного кредиту був обраний П. Климович. (23) У зв'язку з цим П. Климович за власною заявою залишив посаду члена міської управи на початку наступного місяця. "Одесские новости" тоді черговий раз висловили жаль з цього приводу, між іншим, зазначаючи: "на посаді члена міської управи П. Климович пробув близько 6 років, змінивши в останній час М. П. Дмітрієва по завідуванню водогоном. До обрання членом управи П. Климович служив у земському банку Херсонської губернії. Багато П. Климовичу довелося попрацювати з питання про викуп кінно-трамвайного підприємства. Причому він був прибічником надання бельгійській компанії експлуатації підприємства, але на нових, вигідних для міста, засадах.
    Залишивши управу, Петро Титович продовжував активно працювати як гласний думи, очолюючи низку важливий комісій". Підбиваючи підсумки роботи Одеської думи за 1901-1904 рр., "Одесские новости" назвали Климовича одним з найактивніших гласних. (24)
    Не дивно, що попри вищезгадані звинувачення у недостатній твердості щодо відстоювання своїх принципів, на початку 1905 р. П. Климовича було знов обрано гласним Одеської міської думи. Сучасні історики Ф. Самойлов, М. Скрипник та О. Ярещенко звертають увагу на те, що серед обраних на термін 1905-1908 рр. одеських гласних переважали "почесні спадкові громадяни" (верхівка купецтва), купці, дворяни та чиновники, інтелігенції ж було обмаль: "В списку виявилися лише два професори (С. І. Іловайський, В. В. Підвисоцький), один кандидат права (П. Т. Климович), два інженери та один архітектор". (25) У революційні 1905-1906 рр. П. Климович як гласний не лише брав участь у вирішення господарських питань, але й, входячи до "прогресивної групи" в Одеській думі, виступав за розширення місцевого самоврядування, гласності, виборчих прав, брав участь у організації виборів до Державної думи імперії. Так, в жовтні 1906 р. П. Климовича з найбільшою кількістю голосів обрали членом виборчої комісії по Дальницькій дільниці. Між іншими, одним з кандидатів у члени комісії по цій же дільниці було обрано І. Липу. (26) Згодом до "Списку виборщиків Одеського виборчого зібрання з виборів до Державної думи", що нараховував лише 82 особи (вибори до імперської Державної думи, як відомо, демократичністю не відзначалися) потрапили: "Климович Петро Титович, директор банку з вищою освітою", а також "Липа Іван Львович, лікар з вищою освітою". Інших відомих українських діячів тогочасної Одеси до зазначеного списку обрано не було. (27)
    П. Климович разом був серед організаторів та перших керівників славнозвісної одеської "Просвіти". "На початку 1906 року, - зазначає Г. Зленко, - під час виборів першого складу правління "Просвіти", Петро Титович увійшов до нього, а водночас був обраний довічним членом "Просвіти". Аби усвідомити всю значущість останнього факту, скажу, що таких (довічних) членів товариства, крім Михайла Комарова та Петра Климовича, було ще четверо". (28)
    У наступний період, зокрема, за доби післяреволюційної реакції, П. Климович, хоч і не брав безпосередньої участі в міському самоврядуванні Одеси, проте працював в багатьох організаціях та установах, зокрема у сфері економіки та фінансів: обіймав посаду заступника голови Одеського відділення Російсько-Англійської Торговельної палати, був головою Економічного відділу Одеського відділення Російського Технічного товариства, а також головним представником С.-Петербурзького товариства страхування в Одесі. (29) Як і раніше, Климович перебував на керівних посадах у Одеському товаристві взаємного кредиту. Петро Титович був серед осіб, які потрапили до "Списку уповноважених одеського товариства взаємного кредиту обраних на трьохріччя (1918-1920 рр.)". У цьому списку були найавторитетніші особи міста й серед них - Іван Липа. (30) Звичайно, що відбути до кінця свій термін уповноваженим цієї поважної одеської кредитної установи (у 1918 р. вона мала відзначити своє 50-річчя) не судилося.
    В період українського державотворення відданість П. Климовича українській справі та його досвідченість у економічній і, зокрема, фінансовій сфері звернули увагу політичних провідників цього процесу. 5 квітня 1918 р. на Раді народних міністрів УНР за поданням В. Голубовича П. Климовича було призначено на посаду управляючого Міністерством фінансів. (31) За відомостями з історичної літератури, П. Климович, після розпуску 30 квітня 1918 р. ради міністрів УНР гетьманом П. Скоропадським, участі в роботі українських урядів не брав. Після повернення до Одеси він продовжував перебувати у правлінні Одеського товариства взаємного кредиту у досить нелегкий період його діяльності, 2 липня 1918 р. був обраний головою. (32) Водночас П. Климович брав участь в українському русі. 6 липня 1918 р. Одеська міська українська рада обрала П. Климовича своїм головою. Залишаючись в Одесі, П. Климович продовжував діяльність і у складі "Просвіти". Саме з цією організацією була пов'язана його трагічна смерть. Як з'ясував за матеріалами архіву СБУ сучасний історик Е. Петровський, П. Климович потрапив до списку з 157 осіб - переважно членів "Просвіти", які були заарештовані Одеською ГубНК з 30 травня до 8 червня 1920 р. за участь у "підпільній петлюрівській організації". Після засідання ГубНК 14 червня 1920 р. більшість з них, в тому числі П. Климович, були розстріляні. (33)
    Робота вищезгаданих діячів у Земському банку Херсонської губернії потребує подальшого вивчення. Це допоможе всебічно вивчити ці визначні особистості, вплив яких на життя Одесит і краю не обмежувався їхньою участю в українському національному русі.

(1) Першина З. В. Торгівля. Морський і залізничний транспорт. Банки і кредит // Історія Одеси. - Одеса, 2002. - С. 147.
(2) Печерин Я. И. Исторический обзор правительственных, общественных и частных кредитных установлений в России. - СПб.,1904. - С. 36.
(3) Державний архів Одеської області (далі - ДАОО). - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 636. - Арк. 9.
(4) ДАОО. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 636. - Арк. 5, 11-18.
(5) Одесский вестник. - 1864. - 15-16 липня.
(6) Новороссийский календарь на 1891. - Одесса, 1890. - С. 181.
(7) Южно-русский альманах. Отд.рекламы. - Одесса, 1897. - С. 73.
(8) Борисов Н. К истории Земского банка Херсонской губернии // Новороссийский календарь на 1893 год. - Одесса, 1892. - С. 184.
(9) ДАОО. - Ф. 249. - Оп.1. - Спр. 1527.; ДАОО. - Ф. 249. - Оп. 1. - Спр. 1647.; ДАОО. - Ф. 249. - Оп. 1. - Спр. 888.
(10) Болдирев О. Одеська громада. - Одеса, 1994.
(11) Зленко Г. Павло Зелений - одеський міський голова і літератор. // Київська старовина. - 1997. - № 6.
(12) Дмітрієнко М. Ф. Климович Петро Титович // Енциклопедія історії України. - К., 2007. - Т. 4. - С. 350.
(13) Маркевич А. И. Двадцатипятилетние императорского Новороссийского университета. - Одесса, 1890. - С. XLII; Список студентов и посторонних слушателей императорского Новороссийского университета за 1876 -1877 академический год. - С. 50-51.
(14) Кузьменко В. Б. Український культурно-визвольний рух в 90-х роках ХІХ ст. (на матеріалах Півдня України). Дис. на здоб. ступ. канд. іст. наук. - Одеса, 1999. - С. 71, 146.
(15) Известия Одесской городской думы (далі - ИОГД). - 1899. - № 22. - С. 1385, 1498, 1583.
(16) ИОГД. - 1903. - № 1. - С. 105.
(17) ИОГД. - 1903. - № 1, № 3. - С. 18-19, 63, 80, 89.
(18) ИОГД. - 1903. - № 3, № 4.
(19) Одесские новости (далі - ОН). -1901. - 25 марта, 6 апреля, 26 апреля.
(20) ОН. - 1904. - 10 апреля, 15 апреля, 18 апреля, 21 апреля, 28 апреля, 29 апреля, 30 апреля, 2 мая, 12 мая.
(21) Г. Поездка гласных // ОН. - 1904. - 16 мая.
(22) Еще одно поражение управы // ОН. - 1904. - 21 мая.
(23) В обществе взаимного кредита // ОН. - 1904. - 23 мая.
(24) Ян. Старая дума // ОН. - 1905. - 4 января.
(25) Самойлов Ф.О., Скрипник М.О., Ярещенко О.Т. Одеса на зламі століть (кінець ХІХ - початок ХХ ст. ): Історико-краєзнавчий нарис. - Одеса, 1998. - С.75.
(26) ИОГД. - 1907 - № 1-2. - С. 77,79.
(27) ИОГД. - 1907 - № 7-8. - С. 880, 881.
(28) Зленко Г. Лицарі досвітніх вогні. 33 портрети діячів одеської "Просвіти" 1905-1909 років. - Одеса, 2005. - С. 74.
(29) Відомості взяті з "Адрес-календарей Одесского градоначальства" за 1907-1915 рр.
(30) Отчет Одесского общества взаимного кредита за 1917 год. - Одесса, 1918.
(31) У П. Т. Климовича // ОН. - 1918. - 9 апреля (27 марта).
(32) Одесский листок. - 1918. - 4 июня.
(33) Петровський Е. П. Одеська "Просвіта" в 1918-1920 роках (за матеріалами УСБУ в Одеській області) // Південь України: Етноісторичний, культурний та релігійний виміри. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Одеса 26 жовтня 2007 р.). - Одеса, 2007. - С. 296, 299.