ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 8)

Г. Закіпна

Амвросій Ждаха - художник друкарні Є. І. Фесенка


     1900 р. в найвідомішій на той час одеській друкарні Євтима Івановича Фесенка вийшов історичний роман Пантелеймона Куліша "Чорна рада". Вперше цей роман окремим виданням було опубліковано 1857 р. Отже, Фесенко здійснив друге видання роману. Наступного року - 1901- з друкарні Фесенка знову виходить "Чорна рада" Куліша, але всі видавничі дані, окрім року, повторені. Суттєва відмінність видання 1901 р. від видання 1900 р. полягала в тому, що видання 1901 р. було проілюстровано Амвросієм Андрійовичем Ждахою-Смаглієм. І це було перше ілюстроване видання роману. Таким чином, під однією позначкою - 2-е видання - вийшло дві різні книги.
     Видання 1900 р. містить 252 сторінки і портрет автора. Видання 1901 р. вміщує ті ж 252 сторінки, портрет автора та 16 аркушів ілюстрацій Амвросія Ждахи.
     Одразу ж виникає питання, чому дві такі різні книги - неілюстрована і з малюнками - носять однакову позначку "2-е видання". Проте пояснення, як вдалося Фесенкові отримати дозвіл на одне друге видання, а видати дві різні книги, не має. Вдалося.
     Відомо, що ініціатором випуску роману "Чорна рада" став місцевий бібліограф і літературознавець М. Ф. Комаров. Листи і документи, що зберігаються в Одеському обласному державному архіві та Одеській національній бібліотеці ім. М. Горького свідчать про великі труднощі, з якими він зіткнувся в процесі перевидання "Чорної ради". Одеські цензори зажадали вилучень у тексті, зняли ряд малюнків, але й після цього не підписали книгу в світ. Дозвіл на випуск їй довелося брати в Московському цензурному комітеті. (1)
    В Одеському літературному музеї зберігаються рукописи мемуарів Євтима Івановича Фесенка, власника найпотужнішої одеської типо-хромолітографії початку ХХ ст. (2) В двох грубезних зошитах старий друкар оповідає історію своєї родини. Оповідає неквапно, починає розповідь навіть не від дати свого народження, а з історії Чернігівського села Головеньки, в якому жили-проживали ще діди-прадіди друкаря. Розповідає, від якого прізвиська взялася фамілія Фесенко. Виявляється, його дід Степан Андрійович Супрунов одружився на бідній сиротині на ймення Фесінька. І була та Фесінька настільки лагідною, доброзичливою та привітною, що дітей її стали називати не дітьми Супруна, а Фесінькіними. Переповідає ще силу-силенну родинних оповідок. Бо ж писалися ті спогади не для видруку, а для родинного ужитку, для родинної пам'яті.
    Представник давнього чернігівського козацького роду Євтим Фесенко став родоначальником відомої одеської сім'ї. Для своєї великої злагідної родини вибудував особняк в Отраді, старі жителі якої ще досі згадують доньок Марію та Євгенію, а онука друкаря Віра Євгенівна Хреннікова стала тією доброзичливою дарувальницею, що поповнила фонди Літературного музею рукописним скарбом - спогадами відомого одеського видавця. В рік 75-літнього ювілею старий друкар вирішив написати історію свого життя. Фесенко видав величезну кількість книг, а написав лише одну. Написав її для своїх дітей, онуків, правнуків. Голова великої родини хотів, щоб його одеські нащадки не забували свого козацького родоводу та знали, яким чином вдалося сільському хлопцеві стати на чолі величезної типо-хромолітографії, побудувати свою друкарську імперію. (3)
    Вдумливому читачеві спогади Євтима Івановича Фесенка цікаві не лише деталями побуту життя минулої епохи, сутність їх полягає в інтризі, що вибудовується за неквапливими рядками про життя-буття сільського хлопчини, який прийшов пішки до Одеси з Чернігова у 1869 році з трьома карбованцями в кишені, а через тринадцять років спромігся відкрити власну справу, яка стрімко розширювалася та йшла вгору. Інтрига оповіді криється саме в цьому стрімкому злеті. Адже на той час, коли Фесенко вперше підійшов до друкарського верстата, вже склався конкурентно-спроможний видавничий ринок, пробитися до якого було не так-то й просто. Фесенкові це вдалося.
    Спогади Фесенка доведені до початку 1893 року. Старий видавець встиг розповісти лише про перше десятиріччя існування своєї друкарні. Це були надзвичайно важливі роки для підприємства, що увібрали в собі знакові події - заснування друкарні та її бурхливий розвиток. Розповідь Фесенка обривається на злеті його справи. Видавець пішов з життя 1926 року і не встиг закінчити свою оповідь. Можливо, якби він встиг подовжити свої мемуари, то з них можна було б дізнатися про обставини видання роману Пантелеймона Куліша "Чорна рада". Адже саме завдяки спогадам Фесенка відома детальна історія видання першого українського одеського альманаху "Нива" (1885). Якби ж то з такими подробицями описав друкар історію видання "Чорної ради" та взаємини з Амвросієм Ждахою. Відомо, що Фесенко приділяв величезне значення художньому оформленню своїх видань, намагався залучити до роботи найкращих художників Одеси. Але в своїх спогадах Фесенко наводить лише одне ім'я з художнього світу Одеси - гравера Віктора Васильовича Ковальова. (4)
     Розповідає Фесенко і про своє знайомство с корифеями українського театру М. Л. Кропивницьким та М.П. Старицьким. Існує інформація про те, що саме Амвросій Ждаха працював над сценічними костюмами для театру корифеїв, але в мемуарах Фесенка підтверджень цього не знаходимо.
    Євтима Івановича називали "Одеський Ситін". Аналогів в українській видавничій справі ХІХ - початку ХХ ст., на жаль, не знайти. Фесенко був єдиним українським "Ситіним", хоча гідних меценатів української культури, щедрих та відданих своїй нації, було чимало. Один з них, знаменитий аграрій Євген Харлампійович Чикаленко, любив приказувати, що "Україну треба любити до глибини власної кишені". Саме так любив Україну Євтим Іванович Фесенко, що ніколи не зрікався свого козацького роду.
    Спогади Фесенка знайомлять нас з видатними постатями одеського минулого, що трудились на користь розквіту свого міста, доповнюють наше історичне краєзнавство новими рисами. Але ось закрита остання сторінка і з'являється відчуття суму, адже багато з того, що міг розповісти нам старий видавець, лишилось ненаписаним. Фесенко пише про свої взаємини з надзвичайно цікавою людиною, інформації про яку на сьогодні надзвичайно мало - про Михайла Петровича Боровського. В середині своєї оповіді Фесенко лишає кілька сторінок порожніми, збираючись заповнити їх згодом, про що свідчить напис "Боровський". На превеликий жаль, ці сторінки лишились порожніми. Видавець пішов з життя 1926 р. і не встиг закінчити свою оповідь. Проте не лише брак часу стояв на заваді написанню безцінних сторінок з історії нашого міста. Багато про кого з своїх добрих знайомих в 1926 р. Фесенко боявся згадувати.
    Відома трагічна доля родичів Амвросія Ждахи, яку вони розділили з іншими діячами української культури, що мали необачність повірити гаслам про національну незалежність України в складі Радянської Імперії.
    З друкарні Євтима Івановича Фесенка вийшла найбільша кількість одеських українських видань. 2005 р. Одеський літературний музей видав ілюстрований каталог українських видань Фесенка "Славетний друкар Одеси", (5) який нараховує 74 видання. Серед цих видань, окрім вже згадуваного безпрецедентного другого 2-го видання "Чорної ради", ілюстрованого Амвросієм Ждахою, зазначені ще такі видання з його оформленням:

1904 рік.

    40. Український співаник: 100 пісень з нотами / Улаштував Б. Арсень. - Вип.4. - Одеса: Видано коштом друк. Є. І. Фесенка. Тип. і Хромолит. Є. І. Фесенка. - 1904. - 132, III c.: нот.

Б. Арсень - псевдонім українського поета і фольклориста Арсена Якимовича Баккалінського (1880-1921).
    Обкладинка роботи відомого українського художника Амвросія Андрійовича Ждахи-Смаглія.

1905 рік.

    42. Українське весілля: (З голосами) / Записав [та авт. передм й комент.] Ів. Демченко. - Одеса: Вид. Тип. Є. І. Фесенка. - 1905. - 124 с., 4 с. іл.: нот.

Демченко Іван - український етнограф і фольклорист, за фахом лікар.
     Ілюстрації до цього видання створив відомий український художник Амвросій Андрійович Ждаха-Смаглій. В книзі зібрано 277 українських народних пісень. На окремому аркуші посвята М. В. Лисенкові.

    51. Українське весілля: (З голосами)/ Записав Ів. Демченко. - Вид. 2-е. - Одеса: Вид. Тип. Є. І. Фесенка. - 1908. - 127 с., 4 с. іл.: нот.

Ілюстрації до цього видання створив відомий український художник Амвросій Андрійович Ждаха-Смаглій. На окремому аркуші видрукувано: "Посвята Миколі Віталійовичу Лисенкові, на день 35-х роковин його народно-музикальної праці".

    52. Українське весілля: (З голосами) / Записав Ів. Демченко. - Вид. 3-е. - Одеса: Вид. Тип. Є. І. Фесенка. - 1908. - 127 с., 4 с. іл.: нот.

Ілюстрації до цього видання створив відомий український художник Амвросій Андрійович Ждаха-Смаглій. На окремому аркуші видрукувано: "Посвята Миколі Віталійовичу Лисенкові, на день 35-х роковин його народно-музикальної праці" (6).

     Рукопис мемуарів Євтима Івановича Фесенка в повному обсязі, з науковими коментарями та об'ємним ілюстрованим додатком матеріалів з родинного архіву та приватних колекцій було здійснено 2007 р. (7) Одеським літературним музеєм за допомогою нащадків. Це видання дає повну інформацію про постать одеського видавця Є. І. Фесенка, чий внесок в скарбницю української культури важко переоцінити.

(1) Одеське видання "Чорної ради" // Чорноморська комуна. - 1989. - 11 серпня.
(2) Воспоминания Е. И. Фесенко. 1925. Рукопись. - Одесский литературный музей. - КП-2558/1-2 Р-158.
(3) Закіпна Г. В. Перший український друкар Одеси // Дом князя Гагарина. - Вып. 3. - Ч. 1. - Одесса, 2004. - С. 131-147.
(4) Семейный альбом одесского издателя Е. И. Фесенко/ Сост. Закипная Г. В., Майборода Л. В. - Одесса, 2007. - С. 65, 128.
(5) Славетний друкар Одеси: Каталог українських видань одеського видавця Є. І. Фесенка/ Уклад. Закіпна Г. В., Максим'юк Т. І. - Одеса, 2005. - 48 с.
(6) Там само. - С. 27-29.
(7) Семейный альбом одесского издателя Е. И. Фесенко / Сост. Закипная Г. В., Майборода Л. В. - Одесса, 2007. - 314 с.