ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 8)

І. Козирод

Амвросій Ждаха - художник-ілюстратор

    Сьогодні, коли здається що громадськість майже все знає про художників, які освітили творчість Т. Г. Шевченка, велику зацікавленість викликають ненадруковані ілюстрації до "Кобзаря", виконані одеським художником Амвросієм Андрійовичем Ждахою. Треба зазначити, що й про самого художника і його творчу спадщину мало що опубліковано. А свого часу А. Ждаха плідно працював на ниві образотворчого і декоративно-вжиткового мистецтва. Він у 1893-1914 рр. у київському видавництві "Час" здійснив вихід серії поштових карток (друкувалися в Лейпцигу і Празі) з малюнками, початковими словами й нотами до українських народних пісень. Багато працював у галузі книжкової графіки, оформляв та ілюстрував переважно книжки українських письменників: П. Куліша роман "Чорна рада" (1901), М. Комарова "Оповідання про Антона Головатого" (1901), Г. Квітки-Основ'яненка оповідання "Добре роби - добре й буде" (1906), Ф. Равати-Гавровського історичну повість "При битій дорозі" (1912), Є. Гребінки повість "Чайковський" (1914), ілюстрував етнографічний збірник "Українське весілля" (1905), виконав ескізи та ілюстрації до "Слова о полку Ігоревім" (1904). Він є автором кількох видавничих знаків: для одеських "Матезіс" (1904), "Дніпро" (1912), "Народний стяг" (1914) та київського "Часу" (1912). А. Ждаха на протязі всього життя займався вивченням українських народних орнаментів і на основі їх традицій створював власні. У 1887 р. петербурзький літературно-художній тижневик "Звезда" надрукував 40 зразків узорів українських писанок. Ждахі належить велика кількість ескізів - проектів меблів, виконаних у традиціях українського бароко, а також інтер'єрів кухонь, світлиць та опочивалень. За ескізи обкладинки та заставок до петербурзького журналу "Искусство и художественная промішленность" (№1, 1900) Ждаха одержав першу та другу премії. В Одеському історико-краєзнавчому музеї зберігаються близько п'ятисот малюнків різноманітних сюжетів, типажів, буквиць, узорчатих заставок і кінцівок до українського Євангелія. Цей далеко неповний перелік мистецьких здобутків Ждахи ставить його в шеренгу помітних митців України.
    Зовсім невипадковим було звернення Ждахи до творчості Тараса Шевченка і намагання ілюструвати його "Кобзар". В Одесі Шевченко ніколи не був, та тут у різні часи жили його друзі: А. Лизогуб, Варвара Репніна, А. Венгжиновський, які спілкувалися з Тарасом і пропагували його творчість. Венгжиновський після повернення із заслання оселився в Одесі. Він і привіз із собою "Портрет", виконаний Т. Шевченком, та малюнок А. Ф. Чернишова "Шевченко серед друзів"(*), які експонувалися в Одесі на виставці "Товариства красних мистецтв" у 1894 р. У 1869 р. на концерті в музичному товаристві "Гармонія" виконувалася пісня "Нащо мені чорни брови" на слова Т. Шевченка. У 1871 р. десятиріччя з дня смерті Шевченка відзначалося в пресі. У 1872 р. одеські газети рекламували постановку "Назара Стодолі" в театрі Сура. Та чи не найголовнішу роль у зверненні до творчості Шевченка в мистецьких пошуках Ждахи зіграв Віктор Ковальов (1822-1894), котрий з 1864 р. працював в Одесі. В. Ковальов у 1844-1845 рр., навчаючись у Петербурзькій академії мистецтв, жив на одній квартирі разом з Т. Шевченком поблизу Академії в будинку Бема, допомагав йому у виданні і розпродажу альбому "Живописна Україна". Приязнь Ковальова до Шевченка продовжувалась і після повернення поета із заслання. Ковальову випала доля бути посередником між Шевченком і Ждахою
    Амвросій Андрійович Ждаха народився 18 (6 за старим стилем) грудня 1855 р. в місті Ізмаїл. Батько походив із задунайських запорожців, мати - селянка з Лелівки на Київщині. Згодом родина переїхала до Очакова, а потім до Одеси. В сім'ї дуже шанувалося мистецтво в усіх його проявах. Батько добре грав на бандурі і часто акомпанував матері, яка мала гарний слух і ніжній високий голос. Квартира Ждахів нагадувала маленький музей, де буди зібрані предмети декоративно-вжиткового мистецтва та народний живопис. Цей культурний клімат, очевидно, і сприяв появі бажання малювати з ранніх років Амвросія. Ще навчаючись в Одеському повітовому училищі, він відвідував недільні класи рисувальної школи Одеського товариства красних мистецтв. Три роки по закінченні повітового училища у 1871 р. працював креслярем у залізничних майстернях Одеси. Лише одного року вистачило юнаку, щоб остаточно переконатися в невідпорному покликанні до мистецтва, за власним бажанням залишити навчання в Єлісаветградському кавалерійському юнкерському училищі, знову повернутися до Одеських залізничних майстерень і брати приватні уроки з малюнку та живопису у Віктора Ковальова. У 1877 р. Ждаха поступає на службу до Земського банку Херсонської губернії в Одесі креслярем. Часті службові відрядження по селах губернії давали змогу близько познайомитися з народним побутом, з літературним і художнім фольклором, черпати теми для своєї творчості.
    Спогади Б. Ковальова, всебічне вивчання поезії, офортів з "Живописної України" та акварелей Шевченка, опублікованих на вклейках до журналу "Киевская старина" мали непересічний вплив на формування світогляду і творчого напрямку Ждахи. З 1881 р. Амвросій Ждаха зарахований учнем Одеської рисувальної школи.
    В той час чорноморське місто стає одним із центрів культурного та громадсько-політичного життя на Україні. Розпочала свою активну діяльність по ощиренню й розвитку національної культури "Громада", організована учителями Л. Н. Смоленським, О. О. Андрієвським та композитором П. І. Ніщинським. У 1883-1885 рр. в Одесі гастролювала перша українська професійна трупа, яку очолювали М. Старицький та М. Кропивницький. Для вистав цього театру Ждаха виконує ескізи українських історичних костюмів та народного одягу. Інтернаціональний склад викладачів рисувальної школи на чолі з її директором волелюбним демократом-гарібальдійцем Луїджі Іоріні сприяв розвиткові культури на ґрунті національних традицій.
    На прохання П. Ніщинського, якого вразили театральні костюми Ждахи, художник оформлює пісню його обробки "Дівчинонько-голубонько, чого ти сумуєш?". За порадою Миколи Віталійовича Лисенка, котрий виступав з хором в Одесі у 1893 р., Ждаха взявся за ілюстрування пісень у вигляді поштових листівок. Ця робота вимагала від художника знання того, про що співав і чим жив народ. Тому Ждаха починає вивчати українські обряди, народні звичаї, повір'я, заглиблюватися в непростий зміст пісень. Переважну більшість пісень для ілюстрування було взято із "Збірників українських пісень", складених М. Лисенком, та дві пісні обробки П. Ніщинського. Ілюстрації ці являли собою інтерпретацію змісту та мелодії пісні образотворчою мовою, вони допомагали краще зрозуміти пісенний образ, повніше розкривали зміст народної пісні, звертали увагу до героїчного минулого народу. Частина прибутків від продажу листівок ішла на спорудження пам'ятника Т. Шевченку в Києві. Перша серія поштових листівок вийшла аж у 1911 р., до неї увійшло десять пісень: "Ой, не світи, місяченьку", "Гей, не дивуйте, добрії люди", "За Сибіром сонце сходить", "Ой, не гаразд, запорожці", "Засвистали козаченьки", "Ой, у полі та й у Баришполі", "Стогне вітер вільний в полі","Ой, запив козак, запив" (обробки М. Лисенка), "У діброві чорна галка", "Ой, не знав козак, ой, да не знав Супрун" (обробки П. Ніщинського). Друга серія вийшла у 1912 р. з одинадцятьма піснями: "Ой біда, біда чайці-небозі", "Бондарівна", "Три сестриці", "Ой, на горі та женці жнуть", "Пасітеся, сірі воли", "Добрий вечір тобі, зелена діброво", "Ой, у полі могила", "Чорнобривець", "Стоїть явір над водою", "Ой, ти дівчино, моя ти зоре". Обидві серії цих листівок були розпродані вмить.
    У 1914 р. були підготовлені до випуску третя та четверта серії листівок, де серед пісень були такі: "Ой, під вишнею, під черешнею", "Ой ішли наші славні запорожці", "Розвивайся ти, дубочку", "Ой, п'є Байда", "Максим козак Залізняк", "Ішов милий у дорогу", "Пусти ж мати погуляти" та інші. Але видати їх друком не вдалося. Почалася світова війна. Відносини з закордоном, де друкувалися листівки, припинилися, і оригінали поки що невідомо де поділися. Поштові листівки Ждахи мали велику популярність у народі, бо вони оспівували народних героїв, борців за національне й соціальне визволення, вони виражали біль народну за кривду і замилування красою людини і рідної природи.
    Робота над ілюструванням пісень приводить художника до висновку, що народна пісня є, власне, канвою багатьох поезій Т. Шевченка.
    З 1896 р. Ждаха розпочинає роботу над створенням ілюстрацій до "Кобзаря". Ним було задумано виконати 26 великих (22 х 16 см) і 14 дрібніших ілюстрацій, 20 заставок, 15 кінцівок, 20 ініціалів з віньєтками, обкладинку і титул, а також розробити шрифт для друку на зразок рукописного. За задумом художника, в "Кобзарі" повинна була б бути ілюстрована біографія Шевченка. Ось для цього Ждаха й використав замальовки пам'ятних місць, які він зробив під час подорожі на батьківщину поета у вересні 1894 р., власноручні офорти Шевченка з "Живописної України", а також на той час ще маловідомі твори з альбому "Офорти Т. Г. Шевченка в колекції В. В. Тарновського", виданого у Києві в 1891 р.
    В архіві науково-технічної бібліотеки держбуду УРСР зберігаються сім подорожніх альбомів з малюнками та акварелями окремих куточків природи, різноманітних сільських будівель, інтер'єри, хатнє начиння, деталі одягу, а також заготовки аркушів та 39 малюнків до "Кобзаря", які ілюструють 18 творів Тарас Шевченка. Інша, менш значна за кількістю, частина малюнків знаходиться в приватних збірках. Як відомо, з дослідження О. Овдієнка "Мистецтво оформлення "Кобзаря", яке вийшло у київському видавництві "Мистецтво" у 1968 р., до ілюстрування "Кобзаря" зверталися і сучасники Тараса: Василь Штернберг, Яків де Бальман разом з Михайлом Башиловим, Костянтин Трутовський, Михайло Микешин, а також і художники більш пізніших часів: О. Сластьон, І. Репін, П. Мартинович, М. Пимоненко, І. Їжакевич. Звичайно, у кожного з них різний підхід до ілюстрування геніальних творів Тараса Шевченка. Так В. Штернберг майстерно виконав лише один форт на фронти списі, із зображенням сліпого кобзаря, що сидить на призьбі під хатою з поводирем. Цей малюнок є символом маленької книжечки (всього вісім поезій з назвою "Кобзар"), першої друкованої збірки поезій, виданої за ініціативою Євгена Гребінки на кошти П. Мартоса в Санкт-Петербурзі у 1840 р.(1) Друзі поета Я. де Бальман та М. Башилов у 1844 р. підготували рукописний "Кобзар", озлобивши його ілюстраціями, заставками, кінцівками, ініціалами літер. Кожен з них виконав по тридцять дев'ять малюнків. Та, на жаль, видрукувати книжку не вдалося, весь матеріал був конфіскований жандармами під час арешту Шевченка, за участь у Кирило-Мефодіївському братстві.
    О. Сластьон виконав тридцять три ілюстрації до поеми "Гайдамаки", видрукуваної окремою книгою в Петербурзі у 1886 р.(2) Окремі ілюстрації до творів Шевченка були вміщені в різних журналах. Так П. Матринович у 1876 р. помістив ілюстрації до поеми "Катерина" у журналі "Пчела", а в 1880 р. в журналі "Живописное образование" ілюстрації до "Наймички" і "Гайдамаків"; К. Трутовський в "Художественном листе" за 1868 р. надрукував ілюстрації до "Наймички", а в журналі "Будильник" 1886 р. до "Гайдамаків", у 1887 р. в "Ниве" до поеми "Невольник"; М. Пимоненко у видавництві С. Кульженка в Києві у 1888 р. вмістив ілюстрації до балади "Причинна" (18933), до поем "Гайдамаки" (1895) та Катерина (1896), до вірша "Перебендя" (1897) вмістив в журналі "Нива".
    Лише скульптор і графік М. Микешин ще у 1880-х роках підготував ілюстрації до повної збірки поезій Т. Г. Шевченка "Кобзар". Три випуски "Кобзаря" були видані у 1896 р. вже після смерті Микешина.
    Робота А. Ждахи для "Кобзаря" відрізнялася від робіт попередників-ілюстраторів, крім Микешина, своєю комплектністю, безпосереднім призначенням малюнків до більш повної збірки, зумисне жанрово-побутовою трактовкою сюжетів, розрахованою на масове видання для простого малограмотного населення тодішньої України.
    Так ілюстрації О. Сластьона нагадують театральні сцени як за композиційною будовою, так і підкресленою героїкою образів у вишуканих костюмах, освітленням, немовби спрямованими софітами. У Ждахи ілюстрації ближчі до побутових картинок, що подібні до його акварельної серії "Весілля" (1900). Хіба що віє трохи мелодраматизмом акварельна ілюстрація до "Утопленої", де в центрі композиції оголене тіло утопленої Ганнусі нагадує позу із класичних творів живопису та пози убитого горем рибалки й божевільної матері, що теж театралізовані.
    "Кобзар" відкривається титульним листом, який символічно обумовлює зміст книги. В центрі медальйон з портретом Тараса, обвитий гілками, по колу - напис "Т. Г. Шевченко 1814-1861", прямокутна рамка зверху завдяки орнаменту переходить в арку, яку перетинають орнаментовані літери слова "Кобзарь", праворуч від медальйона на тлі невеличкого хутірця з тополями й шулікою над ними сидить, обіймаючи маленького хлопчика, зажурена жінка - образне вираження самої України, ліворуч медальйона оберег Дніпра, над ним - серп місяця. Внизу композицію замикає кобза та палітра. Зверху по рамі напис: "Обійміте, брати мої, найменшого брата, нехай мати усміхнеться, заплакана мати". Знизу на рамі "Видання". В заставці до вірша "Думи мої, думи мої" (1839) художник зобразив Шевченка над книгою в оточенні кінних козаків, героїв його творів.
    До вірша "Перебендя" Ждаха створив образ кобзаря - виразника сподівань народу, бродячого, всіма любимого поета-сліпця:

    …А хто грає, того знають
    І дякують люде:
    Він їм тугу розганяє,
    Хоть сам світом нудить…

    Зверху над кобзарем орнамент із стилізованих листків та квітів кульбаби. Такі ж листки вимальовують першу літеру вірша "П". Цей ініціал та рядки вірша, виконані рукописним шрифтом, подібним до того, яким писали в старовину писарі, надають сторінкам монументально-історичного вигляду, якоїсь невмирущості, як і тих дум та пісень, що їх розносили по всій Україні кобзарі.
    Героїчні сюжети віршів "Іван Підкова" та "Гамалія" розкривають ілюстрації Ждахи. Вони виразно передають картини постійних битв козацтва з турецькими поневолювачами. Сміливого козацького ватажка Івана Підкову художник зобразив на носі байдака під час походу на Царград по розбурханому морю. Заставка до "Гамалії" - ще один спосіб для художника, щоб повніше розкрити зміст шевченківського твору. На тлі силуету мінаретів зображена орнаментована турецьким узором пощерблена таріль, на ній напис: "Гамалія". Зліва - дрімає турецький вартовий з мушкетом, а перед ним ліхтар, який водночас є буквицею "О". Козацькі байдаки підпливають до Скутару - така авансцена, кульмінація ж - у самому вірші.
    До "Утопленої" Амвросій Ждаха виконав дві акварельні контрастні за своїм змістом ілюстрації: в ліричній - буяє природа і кохання, друга (про яку вже згадувалося), переповнена трагізму. Обидві вони знаходяться нині в Одесі у приватних колекціях. Друга у племінниці художника Полякової Г. Ю., а перша у збирача літературних та образотворчих раритетів Максим'юка Т. І. У цього невтомного й ревного шукача й охоронця української мистецької старовини зберігається й ілюстрація до "Причинної", виконана в техніці тонової розмивки. Поему "Неофіти" Ждаха оформив заставкою, в ній зображено давньоримське місто, де відбувається подія, а до того ж іще п'ять ілюстрація. Йдучи за Шевченковими алегоріями, в яких поет прямо натякає, що дія відбувається не в античному Римі, а в "нашім краю, богу милім", в якому панує беззаконня (Шевченко навіть Скіфію, куди засилали політичних злочинців римські правителі, нібито помилково називав Сибіром). Ждаха надає образам типових рис українців. Алкід - проповідник правди серед знедолених - пострижений, як тоді стригли сільських парубків. Він у вишитій сорочці і широких шароварах. Мудрого старого селянина нагадує апостол Петро, що "йдучи в Рим благовістити, зайшов у гай води напитись і одпочити. - Благо вам! - сказав апостол утомлений і оргію благословив…"
    Про наполегливу роботу по ілюструванню творів Т. Шевченка свідчить альбом "Український стиль", де ми знаходимо орнаментовані заставки до "Маряни-черниці" та "Хустини", датовані 1901 р. Там же й заставки до "Тополі", виконані у 1904 р., й ескіз обкладинки до "Назара Стодолі" (1908).
    До сторіччя від дня народження Шевченка видавництво "Час" видало дешеву серію творів Кобзаря з обкладинкою художника Ждахи. Вже за радянської влади, коли Ждаха працював викладачем малювання й креслення в Одеській торгово-промисловій школі (1921-1924) в березні 1921 р. була організована двотижнева виставка, присвячена пам'яті великого українського поета, на якій експонувалися і ілюстрації до "Кобзаря".
    Більш як тридцятирічна праця художника над "Кобзарем" так і зосталася ненадрукованою. 23 травня 1928 р. Амвросій Андрійович Ждаха був обраний дійсним членом товариства художників імені Киріака Костанді. З 1924 р. Ждаха читав розроблений ним самим курс лекцій з українського декоративно-вжиткового мистецтва в Одеському політехнікумі (інституті) мистецтва.
    Помер Амвросій Ждаха 8 вересня 1927 р. Все своє життя і свій самобутній хист А. А. Ждаха віддав підвищенню культури оформлення книги для широкого читача. Творча спадщина художника - вагомий внесок у національне образотворче мистецтво.

(*) А. Ф. Чернишов (1827-1863) навчався з Т. Шевченком в Санкт-Петербузькій Академії мистецтв, а у 1847 р. зустрівся з ним в Оренбурзі. Тут Чернишов виконав малюнок "Шевченко серед друзів", де були зображені польські революціонери: Б. Залеський, Ю. Ковалевський, Т. Вернер та ін.
(1) Кобзарь Т. Шевченка. - Спб, 1840.
(2) Шевченко Т. Гайдамаки. - К., 1969. - Ілюстрації П. К. Сластьона відтворено з репродукцій видання: Шевченко Т. Гайдамаки. - 1886

Література

1. Словник художників України. - К., 1973.
2. Україна. - 1988. - № 26.
3. Амвросій Ждаха. Малюнки до українських народних пісень. - Одеса, 1996.
4. Образотворче мистецтво. - 1996. - № 2.
5. Українська культура. - 2006. - № 3-4.

Нажмите на картинку для увеличения изображения

Листівка "При битій дорозі"

Листівка "Ой, у полі, тай у Баришполі"

Листівка "Гей, не дивуйте, добрії люди"

Листівка "Ой, три сестриці-жалібниці"

А. Ждаха

Титульний лист "Кобзаря"