ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 7)

В. Хмарський

Куріси та Одеське товариство історії і старожитностей: грані співробітництва

    З кінця XVIII ст. культурне життя у Південній Україні зазнало докорінної трансформації - почало стрімко набувати європейських форм, випереджаючи подекуди інші регіони Російської імперії. Розвиток гуманітарного знання, зокрема історичної науки, призвів до виникнення у 1839 р. Одеського товариства історії і старожитностей (далі - Товариство). Ця наукова установа зробила непересічний внесок у створення у регіоні своєрідного культурного поля, яке складалось як з певних дійових суб'єктів, так і встановлених між ними численних відносин взаємодії. У даній розвідці звернемо увагу на грані співробітництва Товариства з представниками одного з найвідоміших у дорадянській Одесі родів - Курісів(1).
     Історії роду Курісів присвячена ґрунтовна монографія сучасних авторів В. О. Михальченка та О. Г. Сивирина(2). В ній доволі детально висвітлено як біографії, так і культурний внесок кожного з представників роду. Тому зупинимось лише на основних рисах та деяких деталях, які можна додати до загальної картини, змальованої авторами у книзі. Три представники роду - Іван Онуфрійович (1762-1836), Іван Іраклійович (онук попереднього) та Любов Іванівна (дружина другого) у різний спосіб увійшли у поле діяльності Товариства. Центральною постаттю тут є, звичайно, І. І. Куріс (1841-1898), який долучився до діяльності установи з 60-х рр. ХІХ ст.
    Від часу свого заснування і протягом всього свого існування Товариство у кадровій політиці дотримувалось двох основних підходів - залучати до співпраці як місцевих аматорів-краєзнавців, так і відомих науковців зі столиць, університетських центрів та й з-за кордону. Внаслідок цього кількість дійсних членів і кореспондентів швидко зростала. З відновленням роботи Товариства після перерви, викликаної Кримською війною, у другій половині 50-х рр. його невтомний секретар і, без сумніву, ключова постать у перші десятиліття історії Товариства, Микола Никифорович Мурзакевич, розпочав дренажувати списки на предмет наявності в них "мертвих душ". Але паралельно з "чистками" відбувався приплив дійсних членів і кореспондентів і до середини 80-х років Товариство поповнилось ще понад двома сотнями "новачків". До роботи в ньому було залучено місцевих науковців, зокрема професорів Рішельєвського (а з 1865 р. - Новоросійського університету), так і аматорів, зокрема міського голову Г. Г. Маразлі, поміщиків П. О. Бурачкова, О. М. Поля, Є. О. Касинова і, в тому числі, І. І. Куріса.
    Запропонували кандидатуру "поміщика одеського повіту" 25 листопада 1864 р. професори М. Н. Мурзакевич, П. К. Брун та В. Н. Юргевич як "збирача древніх монет та книг, який зробив неодноразові подарунки Товариству", а обрали - через одне засідання 23 квітня наступного року(3).
    У згаданій вище книзі В. О. Михальченка й О. Г. Сивирина багато йдеться про колекціонування та збиральницьку діяльність І. І. Куріса. У післявоєнний час пошукову роботу Товариства не вдалось розгорнути широко і тому керівництво шукало найменшу можливість для використання потенціалу подорожувачів. Врешті успіху було досягнуто у збиранні середньовічних чорноморських карт. У 1866 р. І. І. Куріс подарував Товариству три копії карт XVI ст. з Амброзіанської бібліотеки у Мілані - певно як наслідок його першої подорожі закордон(4). Отже він доклав зусиль до того, що вивчення матеріалів з середньовічної історії Криму, зокрема генуезьких колоній стало одним з продуктивних напрямків наукових досліджень у Товаристві у 60-ті рр.
    Віце-президент Товариства В. Н. Юргевич у 1889 р., підбиваючи підсумок п'ятдесятилітній історії цієї наукової установи, визначив як один з шляхів "збирання історичних відомостей про край" - упорядкування архівів(5). Останнім за часом і найпродуктивнішим для археографії було знайомство з Решетилівським архівом, який зберігався у Полтавській губернії у маєтку малолітнього спадкоємця начальника потьомкінської канцелярії В. С. Попова. Про свої зусилля у цьому напрямку М. Н. Мурзакевич писав І. І. Курісу навіть закордон(6). Івана Іраклійовича, очевидно, зацікавило дане зібрання через те, що його дід був знайомий і деякий час працював у канцелярії Потьомкіна під керівництвом Василя Попова. Коли власники зібрання доручили перевезти частину паперів до Одеси для копіювання, то, з метою дбайливого транспортування, до Решетилівки відрядили саме Івана Куріса. У жовтні 1869 р. він повідомив про перевезення до Одеси документів з Решетилівки. "Для вилучення з різних паперів необхідних витягів" було складено комісію у складі чотирьох осіб - секретаря та членів Товариства К. М. Базилі, І. І. Куріса і К. Ф. Сталя(7). Скопійовані матеріали стали основою для численних публікацій на сторінках "Записок"Товариства.
    Гадаємо, що І. І. Куріс цілком усвідомлював гуманітарну цінність оприлюднення матеріалів, особливо тих, що належали до його власної величезної колекції. Так, в "Записках" серед численних публікацій про персоналії з'явилась ще одна - про Івана Онуфрійовича Куріса(8). Щоправда з 18 опублікованих листів, записок, нотаток переважна більшість належить О. В. Суворову (14) і адресовані вони як І. О. Курісові, так і ще кільком особам (лише один лист належить І. О. Курісові; у підрядкових примітках - ще три документи стосовно О. В. Суворова). Опубліковані матеріали могли б мати і іншу назву, якщо б не докладна передмова цілком присвячена Івану Онуфрійовичу, його дружнім стосункам з О. В. Суворовим, підтвердженням чого і мали служити зміст і характер опублікованих матеріалів (листи були досить особистими). Варто підкреслити, що дана публікація була ретельно підготовлена. Анонімні упорядники зазначили у передмові про буквальну передачу тексту листи з'явились з притаманними для О.В.Суворова літерами кирилиці, вказуванням чиєю рукою написаний документ, завершенням у дужках скорочених слів. Отже, можна говорити, що й Іван Онуфрійович у такий своєрідний спосіб був пов'язаний з Товариством. Більше того, гадаємо, що його діяльність, а також історично цінні папери й початок колекції визначили культурницьку спрямованість його сина, а головне - онука, що, врешті, і привело його до лав Товариства.
    Певною мірою доповненням "решетилівських" матеріалів були інші публікації, присвячені персоналіям. Так, до подібних публікацій, як своєрідне продовження, можна зарахувати матеріал М. Н. Мурзакевича у дев'ятому томі "Записок" під назвою "Деятели Новороссийского края" (9), який складається з трьох частин. Друга з них присвячена Й. Де-Рібасу і Ф. Деволану (1795) - представлена листом Катерини ІІ катеринославському, вознесенському і таврійському генерал-губернаторові П. О. Зубову, в якому віце-адмірал та інженер-полковник лише згадуються у зв'язку з влаштуванням хаджибейської бухти і одеської фортеці. У передмові вказано на повідомлення матеріалів І. І. Курисом. Як зазначив О. І. Маркевич, який добре його знав і написав згодом некролог, сам Іван Іраклійович публікував документи рідко, охоче допускаючи до колекції інших, а найбільше - М. Н. Мурзакевича(10). Наслідком цього була поява документів з колекції у різноманітних виданнях (переважно в "Записках"). Гадаємо, у такий спосіб і з'явились на сторінках "Записок" і згадані вище матеріали про О. В. Суворова.
    Цілком можливо, що й інші матеріали могли бути звідти, в тому числі і в публікації М. Н. Мурзакевича "Астрономическое положение городов в Крыму" (11), де містились шість документів стосовно наукової діяльності астронома, геодезиста Географічного департаменту Петербурзької академії наук академіка Ф. Чорного (1785-1786), який за вказівкою Катерини ІІ мав визначити довготу і широту всіх кримських міст. Опосередковано підтвердженням цього може служити факт появи у дванадцятому томі (1881) публікації І. І. Куріса під тотожною назвою з двома документами, у примітці до яких М. Н. Мурзакевич вказав, що вони - початок "статті цього імені, уміщеній у VIII т. Записок" (12). У 1877 р. М. Н. Мурзакевич умістив у "Записках" (десятий том) ще три документи стосовно організації т.зв. "астрономічної" експедиції у Крим у 1785 р., хоча й під іншою назвою(13).
     Варто зазначити, що і після смерті Івана Іраклійовича колекція не залишалась поза увагою Товариства, а може й навпаки - Товариство не залишалось поза увагою колекції. На межі ХІХ-ХХ ст. найактивнішим діячем у Товаристві був згадуваний вище секретар О. І. Маркевич. Так, у квітні 1900 р. наукова установа провела засідання, присвячене століттю смерті О. В. Суворова. На ньому з доповіддю "Про діяльність Суворова в Новоросійському краї" виступив О. І. Маркевич, який представив низку матеріалів, в т.ч. і оригіналів, щодо біографії видатного полководця. Після доповіді історик подарував документи науковій установі, яка вирішила їх опублікувати у додатку до протоколів.
    У докладній передмові упорядник вказав, що більшу частину його "суворівських" матеріалів (копії листів до різних осіб) від придбав за кілька років перед цим укупі з іншими паперами. Вивчення листів показало, що значна їх кількість була відома і опублікована М. Н. Мурзакевичем в "Одесском вестнике" (1836) і згаданому восьмому томі "Записок" Товариства (1868) та П. І. Бартенєвим у двадцять четвертому томі "Архива Воронцова" (с.69-76, 316-317). О. І. Маркевич передбачив, що володів тими самими копіями листів, що їх зробив М. Н. Мурзакович у зібранні М. С. Воронцова, до якого вони потрапили від Івана Онуфрійовича Куріса. На основі цих та деяких інших матеріалів було здійснено чергову археографічну публікацію(14).
    Особливе місце в діяльності за всю історію Товариства посідає опис частини рукописного зібрання, яке здійснив О. В. Ристенко (1880-1915). Увагу О. В. Ристенка на рукописні скарби Товариства звернув все той же О. І. Маркевич(15). Одним з проектів, яким активно займався бібліотекар, було вивчення рукописного зібрання Товариства. У цей період наукова установа уже не вела цілеспрямованих пошуків джерел. Все ж зібрання повільно, але зростало. Так, зокрема, Товариству передали матеріали М. І. Ленц (автограф І. К. Айвазовського), купець Мерджанов, священник О. Куминський (листи офіцера з описом подій в Одесі у 1854 р); М. С. Ілашкова (колекція різноманітних листів, ділових паперів, які залишились їй від уже покійного О. І. Маркевича); Л. М. Мацеєвич (документи з історії Товариства) та Л. І. Куріс(16).
    Кілька років тому на сторінках "Вісника Одеського історико-краєзнавчого музею" краєзнавець О. Пєший слушно визначив дар Любові Іванівни унікальним і в одній з публікацій навів перелік 21 предмету подарованих у 1901 р. Уже в ті часи у Товаристві вважали, що цей "дар цей є вельми важливим у науковому відношенні, такий, що має велику матеріальну цінність". Внаслідок такого вчинку її було обрано дійсним членом Товариства. У своєму листі Л. І. Куріс висловила глибоку вдячність науковій установі зазначивши, що її чоловік "був одним з найстаріших членів Товариства, постійно жив його життям і створив для нас обстановку, сповнену наукових і художніх інтересів, що зближували нас з головними співробітниками у Товаристві" (17).
    Отже, можемо зазначити, що три представники роду Курісів у різний спосіб були пов'язані з Товариством - знаменитий суворовський генерал, діяльність якого і папери, що залишились після нього, визначили культурне спрямування його спадкоємців (у всіх значеннях цього слова), не менш знаменитий онук генерала - власне колекціонер та його дружина. Разом з тим, очевидно, треба говорити про четвертий персонаж в цій історії. Це колекція, яка жила до зацікавлення нею М. С. Воронцовим і М. Н. Мурзакевичем у 30-ті рр. ХІХ ст. своїм, т.м. "доджерельним" (за джерелознавчою термінологією) життям, а відтоді вона чимдалі ставала відомішою, тим більше вимагала до себе уваги наукового загалу, перетікала із приватних фондів до загальної відомості і продовжувала жити в Одесі і після того як представники роду залишили край. Колекція ж залишилась тут запорукою того що закладені традиції культурного поля знаходитимуть своє втілення у пізніші часи уже за зовсім інших суспільно-політичних обставин та культурної ситуації.

(1) Одному з аспектів діяльності Товариства автор присвятив монографічне дослідження - "Археографічна діяльність Одеського товариства історії і старожитностей" (Одеса, 2002), а до подібних сюжетів звертався у таких працях як: Аркаси та Одеське товариство історії і старожитностей: до питання утворення культурного поля у Південній Україні // Человек в истории и культуре. Сборник научных работ в честь 70-летия В. Н. Станко / Отв. ред. А. А. Пригарин. - Одесса - Терновка: Друк, 2007. - С.517-525; Письменник і наукова установа: до членства Ю. І. Крашевського в Одеському товаристві історії і старожитностей // Поляки на півдні України та в Криму. - Одеса - Ополє - Вроцлав, 2007. - С. 206-211.
(2) Михальченко В. А., Сивирин О. Г. Да будет правда. История дворянського рода Курисов - возрождение из забвения. - Одеса, 2005. - 328 с.
(3) Державний архів Одеської області (далі - ДАОО). - Ф.93. - Оп.1. - Спр.4. - Арк..73 зв., 83.
(4) Отчет Одесского общества истории и древностей с 14 ноября 1865 по 14 ноября 1866 г. - Одесса, 1867. - С. 8-9.
(5) Юргевич В. Н. Исторический очерк пятидесятилетия императорского Одесского общества истории и древностей, 1839-1889. - Одесса, 1889. - С. 60.
(6) Михальченко В. А., Сивирин О. Г. Вказана праця. - С. 276.
(7) ДАОО. - Ф. 93. - Оп.1. - Спр.4. - Арк. 116,122,128,138-139,141.
(8) Иван Онуфриевич Курис // Записки Одесского общества истории и древностей (далі ЗООИД). - Одеса, 1872. - Т.VIII. - С. 278-288.
(9) ЗООИД. - Одесса, 1875. - Т. ІХ. - С. 337-342.
(10) Маркевич А. Иван Ираклиевич Курис // ЗООИД. - Одесса, 1900. - Т.ХХІІ. - IV.Некрологи. - С. 80.
(11) ЗООИД. - Одеса, 1872. - Т.VIII. - С. 256-264.
(12) Астрономическое положение городов в Крыму // ЗООИД. - Одесса, 1881. - Т. ХІІ. - С. 427-430.
(13) Меры о приведении в известность Новороссийского и Кавказского края // ЗООИД. - Одеса, 1877. - Т. Х. - С. 225-229.
(14) Маркевич А. О деятельности Суворова в Новороссийском крае // ЗООИД. - Одесса, 1901.- Т. ХХІІІ. - V. Протоколы. - С. 28-63.
(15) Рыстенко А. В. Рукописи, принадлежащие библиотеке императорского Одесского общества истории и древностей. Выпуск.1. Рукописи церковнославянские и русские, документы и письма. - Одесса, 1910. - С. 79.
(16) Отчет императорского одесского общества истории и древностей за 1903 г. - Одесса, 1904. - С.14; Отчет императорского одесского общества истории и древностей за 1905 г. - Одесса, 1906. - С.13; ЗООИД. - 1906. - Т. XXVI. - V. Протоколы. - С. 38, 86; 1910. - Т. XXVIІІ. - V. Протоколы. - С. 70; 1911. - Т. XXIХ. - ІІІ. Протоколы. - С. 2-3.
(17) Пеший А. Наследие Ивана Ираклиевича Куриса // Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею. Спецвипуск до 50-річчя з дня заснування музею. - Одеса, 2005. - С. 39