ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 7)

Н. Михайленко

Куріси в житті Одеси XIX ст.

    Від початку XIX ст. до Одеси приїздили талановиті і освічені люди, представники дворянського стану, які сприяли розвиткові молодого міста. Серед сімей, які зайняли гідне місце в середовищі міської аристократичної громади, були і представники роду Курісів.
    Про походження роду Курісів відомо мало. В офіційних джерелах XVIII ст. вперше з'являється ім'я сотенного городового отамана Онуфрія Куріса(1). Його син, Іван Онуфрієвич був начальником канцелярії Суворова. За Причорноморську компанію підполковник Куріс був пожалуваний вищою нагородою Російської імперії - Георгіївським хрестом III ступеня. Саме статус кавалера Георгіївським хреста надавав спадкового дворянства. Тоді Івану Онуфрієвичу і були пожалувані землі по правий бік річки Тилігул в "новоприобретённной от Порты Оттоманской области" (2). Після відставки Іван Онуфрієвич направив свої зусилля на організацію свого маєтку - Покровського (до 1921 р. - Курісово-Покровське, до 1937 р. - Петровське, після Петрівка) (3). Цим самим він заклав міцний фундамент матеріальних статків роду і довів, що землі Півдня України можуть стати найціннішими сільськогосподарськими угіддями(4).
    В Одесі Іван Куріс оселився влітку 1818 р. Тут він займав посаду Директора військових шпиталів II армії. Шпиталі в містах Херсоні, Миколаєві, Бендерах і Одесі знаходились під його керівництвом і контролем. В 1820 - 1830-х рр. родина Курісів мешкала в Театральному провулку в будинку 12. У 1828 р. Іван Онуфрієвич придбав хутір Фоми (Томасе) Кобле. З цих пір ця ділянка біля моря отримала нову назву "Хутір генерала Куріса".
    Із заснуванням у 1828 р. Товариства Сільського Господарства Південної Росії Іван Онуфрієвич брав активну участь у його роботі. Помер Іван Онуфрієвич Куріс 18 квітня 1836 р. в своєму маєтку - Курісово-Покровському(5).
    У Івана Онуфрієвича було п'ятеро дітей: Єгор (помер в дитинстві), Платон, Іраклій, Олександр (вбитий під Остроленкою в 1831 р) та Софія, котра вийшла заміж за артилерійського генерала Нуліса(6). Всі сини за прикладом батька всією душею поривалися до армійської служби і обрали військову кар'єру. Нажаль, вони майже не бували в Одесі.
    Але найбільш відомим представником роду став онук Івана Онуфрієвича - Іван Іраклієвич Куріс. У травні 1858 р. Іван Іраклієвич почав службу простим службовцем I розряду за канцелярським столом у предводителя дворянства Одеського повіту Олександра Олексійовича Свечіна. Знайомство молодого Куріса та поступове зближення з істориком професором Миколою Никифоровичем Мурзакевичем змінило його життя. Мурзакевич познайомив Куріса з чудовими зразками історичних, археологічних та культурних пам'яток. Саме Микола Никифорович направив його на шлях бережливого збирання різного колекційного матеріалу(7). Ставши у 1865 р. членом Імператорського Одеського Товариства історії та старожитностей, Іван Іраклієвич брав активну участь у написанні "Записок Імператорського Одеського Товариства історії та старожитностей" і незабаром став належати до найбільш активних і дієвих членів товариства, чимало зробивши для організації виставки при VI Археологічному з'їзді в Одесі(8).
    Одним з внесків Івана Іраклієвича в культурне життя Одеси була його грандіозна колекція, що зробила його одним з видатних колекціонерів Російської імперії. Колекція Курісів складалася з автографів знаменитостей - О. В. Суворова, Г. Р. Державіна, О. С. Пушкіна, М. В. Гоголя, В. А. Жуковського, М. І. Греча, П. А. В'яземського, Ф. І. Тютчева та інших, бібліотеки рідкісних видань (до 20 тисяч томів), зібрань скульптури, порцеляни, фаянсу, меблів, картин, гравюр, археологічних, нумізматичних та філателістичних збірок(9).
    Іван Куріс не менше був відомий в Одесі і в Херсонській губернії своєю службовою діяльністю в якості мирового судді і предводителя дворянства. Був і депутатом Одеського Земського повітового і Херсонського губернського зібрань. Сучасники не раз відмічали його рідкісні і відмінні якості як керівника. Будучи головою у земських та дворянських повітових і губернських зібраннях, поміркований й урівноважений у висловлюваннях Іван Іраклієвич вмів чудово володіти аудиторією: "умел примирять и сглаживать саме противоположные мнения и приводить все те вопросы, которые клонились к пользе дворянства и земства". За свідоцтвом сучасників він ніколи не приставав до якоїсь з партій(10).
    Іван Іраклієвич жертвував кошти на благодійність, будучи членом Комітету Павловської жіночої протогімназії. Був призначений Директором від уряду Одеського Комітету громадської опіки в'язниць і заступником голови Одеського місцевого управління Російського товариства Червоного хреста.
    Іван Куріс був і членом клубів - Англійського та Кримсько-Кавказького, Російського товариства пароплавства і торгівлі та Одеського Благодійного зібрання. У 1886 р. І. І. Куріс став Головою Товариства історії та старожитностей. Родина проживала на вулиці Надеждинській (Гоголя, 17) (11).
    Не стало одного з яскравих представників дворянського роду Курісів, державного і громадського діяча, мистецтвознавця, почесного члена Одеського археологічного товариства у 1898 р. (12)
    Окрема треба звернути увагу на представниць роду Курісів. Всі вони захоплювалися справами милосердя і багато жертвували на благодійність. Варто зазначити той факт, що у 1844 - 1846 рр. до числа співробітників Одеського жіночого доброчинного товариства, входили всі жінки родини Курісів: Катерина Іванівна і обидві її невістки Єлизавета Львівна, Любов Станіславівна(13).
    Але особливої уваги заслуговує робота Любові Іванівни (дружини Івана Іраклієвича) в товаристві "попечения" за хворими дітьми міста Одеси. Цій діяльності Л. Куріс присвятила тридцять років. У 1887 р. вона була обрана й головою цього товариства(14).
    Таким чином, вплив представників роду Курісів на життя Одеси був різнобічним. Деякі з них обіймали високі військові посади, майже всі були великими землевласниками, сприяли розвитку садівництва, активно займалися благодійністю та посприяли розвитку культури. Ця тема дуже цікава і потребує докладнішого вивчення.

(1) Иван Онуфриевич Курис // Записки Одесского общества истории и древностей. - Одесса, 1872. - Т. 8. - С. 278.
(2) Красиков Р. Г. Дворянський род Курисов: (Ист. Справка) // Из глубины времён. - СПб., 1996. - Вып. 7. - С. 141-142.
(3) Історія міст і сіл УРСР. Одеська область / В. М. Кулаковський. - К., 1969. - С. 544.
(4) Греки на українських теренах : Нариси з етнічної історії. Документи, матеріали, карти / М. Дмітрієнко. - К., 2000. - С. 141.
(5) Михальченко В. А., Сивирин О. Г. Да будет правда. - Одесса, 2005. - С. 37-38.
(6) Иван Онуфриевич Курис // Записки.. - Вказ. праця. - С. 280.
(7) Михальченко В. А., Сивирин О. Г.- Вказ. праця. - С. 91-94.
(8) Греки на українських теренах : Нариси з етнічної історії. Документи, матеріали, карти / М. Дмітрієнко. - К., 2000. - С. 142.
(9) Чистяков Г. И. Иван Ираклиевич Курис и его коллекция. - Л., 1932. - С. 28.
(10) Красиков Р. Г. - Вказ. праця. - С. 150-152.
(11) Михальченко В. А., Сивирин О. Г.- Вказ. праця. - С.104-108.
(12) Там само. - С. 143.
(13) Шведов А. Краткая историческая записка о развитии Женского благотворительного общества со времени его возникновения до 1885 г. - Одесса, 1885. - С. 12.
(14) Шведов Ф. Первое пятилетие Общества попечения о больных детях г. Одессы 1887-1892. - Одесса, 1893. - С. 15-17.