ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 6)

В. Селінов

Архітектурні пам'ятники "Старої Одеси". (1)

     Щоб розв'язувати ті чи інші життєві завдання, завжди треба бути в курсі справи того, як їх розв'язували раніш. Іноді й дуже далеке минуле може дати корисний матеріал для практичних тем сучасності. Архітектура минулого, крім спеціально суто технічного інтересу, приваблює до себе увагу ще й як одна з форм гранчастої культури, яка, являючи собою застиглий уламок минулого життя, яскраво оповідає про класові взаємини, про ідейний зміст того суспільного класу. смакам якої він служив, і т. інш. Значення всього цього для сучасності не підлягає ніякому сумніву, а тому цілком зрозуміле ощадне ставлення Радянської влади до пам'ятників минулого.
     Щоб охорона їх мала планомірний характер, 1 березня 1926 р. на Україні були створені та закликані до життя краєві комісії, які насамперед мали взяти на облік цінні пам'ятники матеріальної культури на підлеглій їм території, а потім охоронити їх від вільного або невільного руйнування. (Загальні засади про охорону пам'ятників культури й природи стосуються до дати 16 червня 1916 p., об'єднуючи попередні розпорядження).
     Одеська краєва комісія у справах охорони пам'ятників старовини розпочала свою діяльність 29 червня 1926 р. на чолі з проф. С. С. Дложевським, який її організував, і до цього часу має на обліку та під захистом закону цілу низку будівель і монументів, турботи про охорону яких покладаються на неї.
     Цей стислий нарис має на увазі привабити суспільну увагу й до цієї дільниці культурного значення, з одного боку, щоб оповісти про ті цінності, які лишила нам у спадщину "стара Одеса", а з другого - щоб влити в справу охорони широкий суспільний струмок.
     Одеса народилася як торговельне місто. Вона увійшла до складу родини міст на межі XVIII-XIX ст. і вже з самого початку минулого століття набула загальноєвропейського значіння.
     Ціла низка описів чужоземних мандрівників того часу яскраво свідчить про це. Зацікавленість в хлібі й особливо в пшениці всіх європейських країн, розташованих навколо Середземного моря, спричинилася тому, що Одеса зробилася центром вивізної торгівлі для величезної причорноморської степової смуги, а попит на зерно та інші сировинні продукти сільського господарства (сало, шкіра, шерсть і т. ін.), що все зростав за кордоном, поступово втягнув до сфери одеського ринку опріч степів поміж Бугом та Дністром ще й південну частину правобережної України (Поділля, Волинь, частина Київщини), так що старовинні краї польського землеволодіння вже в перші десятиріччя XIX ст. широко відкрили свої житниці для перетворення в зручну форму грошевого капіталу сільсько-господарчу сировину, яку важко було пересувати на далекі віддалення. Особливого розмаху набрала вивізна торгівля хлібом після 1846 р., коли за головного покупця одеської пшениці стала Англія.
     Отже, роблячись все більше популярною серед чужоземних фірм і негоціантів, особливо після перетворення в porto-franco (1819), Одеса притягнула до себе на мешкання головних постачальників сировини - українських, російських та польських поміщиків, що бачили в цьому місті принадливий для них куточок Західної Європи. Сприятливі кліматичні умови так само сприяли цьому тяжінню. А добір для Одеси таких адміністраторів, як Рішельє, Ланжерон, Воронцов, що мали вплив серед чужоземців та користувалися з прихильності дворянства, лише збільшували осідання в цьому місті великих та середніх поміщиків, що дуже охоче тут оселювались та будували будинки й садиби.
     Так у ту пору в Одесі стали задавати тон, з одного боку, представники чужоземного торговельного капіталу (негоціанти) різних націй, а з другого - великі поміщики Півдня та значні вихідці з далекого Петербургу.
     Коли ми звернемо увагу на гірлянду будинків вздовж кол. Приморського бульвару (нині бульвар Фельдмана), які дивляться на чудову синю далечінь моря та неба, і спитаємо себе, для кого вони будувалися в 20-30 рр. XIX ст. та до чиїх рук вони перейшли пізніше, то матимемо таку картину для всіх 16 будівель цієї бульварної лінії:

                                                  Початок     Друга пол.
                                                  XIX ст.:     XIX ст.:
     Дворянсько-поміщ                    11           З
     Буржуазні (купці, банкіри) ....    4           12
     Урядові                                    1           1
     Разом ....                               16           16

     Якщо ми зупинимося на центральній частині міста, що тяжилася до Приморського бульвару та забудувалась будинками трохи раніш, то роль великого дворянства тут для початку XIX ст. доведеться особливо підкреслити.
     Не важко зрозуміти, що заповнюючи нові місця, які жодними будівлями раніш не були заняті, дворянство цілком переносило сюди свої архітектурні смаки та звичний комфорт. А коли до цього додати, що смаки таких адміністраторів, як Рішельє і Воронцов, були щільно зв'язані з модою на ампірний стиль, який підтримувався двором Олександра, то стане цілком зрозумілим, яким шляхом мало піти монументальне будівництво Одеси.
     Першими роками XIX ст. та аж до 50-х рр. найкращі будівлі Одеси, і урядові і приватні, відбивають на собі стиль столично-петербурзького та садибово-поміщицького ампіру.
     Зростання буржуазії в другій половині XIX ст., несучи з собою руйнування дворянства, сприяло зміні обличчя наших міст: на місце суворого дворянського стилю прийшов іноді й надто пишний, але без смаку зроблений еклектизм. Спекуляція будинками, що виникли разом з перемогою буржуазії, не могла не відбитися на їхньому стилі: шерег старих будівель, цікавих в архітектурно-художньому відношенні, зазнав немилосердного знищення: почали зноситись окремі панські опрічні будинки для того, щоб на розчищеному пустому місці збудувати багатоповерховий кам'яний ящик з як найбільшою кількістю квартир задля одержання відповідного прибутку. Задля цього прибутку псувалися й фасади будівель. Так зазнали змін деякі одеські будівлі по бульварній лінії, а одна з досить гарно задуманого ансамблю (угнуті будинки перед пам'ятником дюка Рішельє), після перетворення в готель, обросла відкритими та закритими балконами і балкончиками і тим самим порушила симетричне враження, яке повинні були давати ці будівлі.
     Тут не слід говорити про зміни в цьому новому потоку життя цілого характерного обличчя Одеси, а тому, лишаючи осторонь будування та перероблювання буржуазно-еклектичного періоду, ми зупинимося на монументальній Одесі, щоб познайомити читача з пам'ятниками старовини, що їх охороняє Краєва комісія та які являють собою справді культурно-історичну художню цінність.

Міська лікарня ("Гошпиталь")

     В кінці вул. Пастера (кол. Херсонська), поблизу від Херсонського узвозу, кидається в вічі за високою огорожею масивна будівля, що її розташовано до вулиці угнутим напівколом: вона легко ділиться на високу центральну будівлю й більш низькі крила, що прилягають до неї з обох боків та які біля огорожі закінчуються наче невеликими виступами з плоскими баневими завершеннями (з одного боку такий виступ перебудовано під каплицю і тим самим його переіначено).
     Вхід до головного будинку відкриває неглибокий портик, що його створюють шість колон дорійського ордену з невеликим потовщенням в долішній їх частині, для деякого зм'якшення вантажності канелюрованої. Над колонами підноситься фронтон з дуже виступаючим дорійським ґзимсом, який облямовує собою і верхній край всього центрального будинку. Під ним іде дорійський же фриз до бокових крил. Кожне з останніх помережено 21 напівколоною, поміж якими є великі округлі просвіти. Фасадний корпус, як і крила, - в два поверхи, але він вище, бо його закріплено на цоколі. Перший поверх головного будинку поземно рустований. Апмірна рівнота стін, тяжкі колони, дорійська сухість деталей робить вражіння деякої суворості, але безумовної стильности будови, особливо в фасаді. Вона переносить нас до самого початку XIX ст., коли Петербург став центром ампірного стилю, який в жодній зі столиць Європи не набув такого дивного розмаху. Цей розмах, правда, уже в провінціальному застосуванні, почувається і на композиції "гошпиталя", що захопив значну територію і своїм гігантським напівколом нагадує цілу низку панських садибних під'їздів, які мали саме таку форму розташування, ефектного для парадного ґанку.
     За архівними матеріалами (2), ця будівля будувалася в два прийоми. Проект склав видатний петербурзький архітектор Тома де Томон; до спорудження на місці було приступлено в вересні 1804 р. і через рік, згідно з контрактом підрядника, центральний корпус був уже готовий, при чому і завдовжки і завширшки він виявився більшим ніж цього вимагав контракт: рапорт архітектора Фраполі від 28 листопаду 1806 p., що будував цей корпус, каже: "Против контракта, где положено двадцать три сажени, оказалось в натуре длины 2 арш. 4 вершка более, ширины в среднем корпусе 10 саж. 1 аршин, а по боковым сторонам по 9? с., выходит во всем корпусе по исчислению 2 арш. 13 вершк. более".
     У такому вигляді будівля простояла до 1821 p., коли Будівельний комітет наказав тому ж Фраполі "составить смету на окончание сего дома по плану Томона и положить на план то, что прибавить должно". До кінця листопаду того ж таки року обидва крила, що прилягають до центрального корпусу, було збудовано.

Народний художній музей ("Палац Потоцького")

     До першого ж десятиріччя XIX ст. стосується будинок (вул. Короленка, 5) (3), який щасливо зберігся аж досі. В цьому будинкові тепер міститься Народний художній музей. З зовнішнього боку він нагадує те, що ми лише розглянули: угнутий округлий під'їзд, портик з класичним фронтоном (посередині його звертає на себе увагу дворянський герб) і т. інш. Одначе, слід лише уважно придивитись, як з під загальної форми починають виступати цілком своєрідні риси, що накладають на цей монументальний пам'ятник відбиток індивідуальності. Перш за все він в своєму розгортуванні по фасаду більш стислий, його портик більш глибокий; високі стрункі колони з пишними коринфськими капітелями, фриз фронтону із рельєфного листя аканта, так само як і досить гарний ґзимс змягчують деяку сухість рівноти стін та роблять будівлю більш привабливою, ніж ті, що ми їх лише розглянули. Неможна не звернути уваги на високу чавунну огорожу з двома брамами по краях, при в'їзді у саму садибу (мабуть, чавунні ґрати - виготовлення ливарні Берда в Петербурзі?). В портику над парадними дверима характерне для ампіра барельєфне панно. Головний корпус - двохповерховий з сутериною, угнуті ж крила - одноповерхові теж на сутерині, що призначалися для приміщень службового характеру. Увійшовши в парадні двері, ми попадаємо до вестибюлю, звідки тепер виходять двері до парадної залі (раніш треба було пройти спершу до кімнати ліворуч, де починаються дерев'яні східці, що ведуть на другий поверх).
     Все оздоблення центральної залі робить вражіння блиску та веселости: оздоблення золотом барельєфних частин плафону (амури, що підтримують гірлянди), досить гарно розроблений фриз (амури серед листя аканта, що підтримують позолочені вази), рельєфне коло плафону і штучна паркетна підлога, що її складено з кусочків різних деревинних порід, які створюють цікавий малюнок, - все це, вкупі взяте, свідчить про гарний смак художника і про типічну для того часу урочисту залу, де під звуки музики легко сковзали пари під час танців. Праворуч звідси розташовано одну із світлиць, звичайно меншого розміру, з ампірним розписом стелі та ліпним ґзимсом, якого немає в парадній залі. Колись із цієї кімнати виходили двері в криту галерею, мабуть місце зимового саду (її видно з боку моря), звідки східцями можна було спуститись до парку, що прилягав до палацу з боку кручі. Ліворуч від зали теж світлиця з ампірним розписом плафону: краєм ілюзорно рельєфні фігури представлених класичних сцен, у центрі наче кесоноване коло; ґзимс іншого малюнку, ніж у кімнаті праворуч. Різноманітність вражінь ще більше зростає, коли переходиш до другої кімнати, що закінчується півколом, де напевно колись була їдальня. Звідси відкривається досить гарний вид на море. Будучи розподіленою півколонами та пілястрами коринфського ордену з широким звичайним ґзимсом і орнаментальним ампірного характеру розписом на всю стелю (змальовані кесони), вона робить враження краси та легкості. Нарешті остання значна кімната першого поверху, розташована в бік східців, що ведуть угору, дає нове детальне розроблення ґзимсу і досить гарний розпис стелі, вражають рельєфністю жіночі фігури, що рухаються в хороводі танцю. Підносячись характерними дерев'яними східцями, які досить збереглися, на другий поверх, ми зупиняємо свою увагу на великому вікні готичної форми з 7 вітражами німецької роботи, на яких можна прочитати дати 1549, 1555 і т. інш.) (4).
     Горішній поверх дуже перероблено в 90-х pp., а тому зупинимо тут свою увагу лише на одній деталі: в тамбурі, що йде від східців, та в наступній за ним звичайній залі підлогу облицьовано кахлями, при чому ті кахлі, які розташовано по краю підлоги, мають образ малюнка античних ваз, що майже не повторюється.
     Загальне вражіння від оздоблення парадного долішнього поверху (другий поверх панських покоїв завжди був досить простіший та відводився під житло) з його ліпною обробкою та розписом, з паркетною підлогою в кожній кімнаті особливого малюнку, з усією тією простою красою, що почувається в кожній деталі, свідчить про найцінніший художній уламок, який зберігся в Одесі від початку XIX ст. Можна сказати, що для Одеси він - єдиний за своїм гармонійним враженням і багато в чому палаци Воронцовський та Наришкінський не дорівнюють до нього.
     Ми не закінчили б опису цього цікавого будинку, коли б не оглянули його з боку моря і не спустились до сутерини.
     Великий тепер пустий майданчик, розташований поміж будинком та кручею, був колись вкритий парком, на правому виступі якого була альтанка. Із великих вікон описаної напівкруглої кімнати можна було милуватись і зеленью, що розстелювалась килимом, і блискотливим морем, а з протилежного боку, як уже було зазначено, східцями можна було спуститись до саду.
     Зіпсований другий поверх тепер не має з боку моря 7 вікон, сліди замурування яких ясно видко, а тому дивиться в синіючу далечінь неприємною глухою стіною.
     Спустившись до сутерини, почуваєш себе наче в фортеці(5): до того вражають міцні кам'яні склепіння льохів; і дивування досягає особливого напруження, коли попадаєш до довгої досить гарно збудованої склепінням галереї, що йде до кручі (одна з вигадливих панських витівок). Такий же хід до моря має Воронцовський палац, підземна ж галерея з'єднувала два палаци графа Разумовського, про що говоритиметься нижче.

Бульвар Фельдмана ("Приморський бульвар")

     Переходимо тепер від цих будівель первісного періоду існування Одеси до
     тих, які оздобили її в 20-30-х pp. минулого століття. Сюди стосуються, головним чином, ті, що облямовують бульвар. Як ми уже відмічаємо однією зі своїх статтів(6), цей куточок Одеси, загаданий в ампірному стилі, в значній та кращій своїй частині оздобив місцевий архітектор Боффо, який лише в одному разі виконав почасти не ним самим розпрацьований проект. Розмова йде про дві угнуті будівлі, що ведуть з майдану К. Маркса (кол. Катеринінська) на бульвар Фельдмана, ансамбль яких накреслив видатний петербурзький архітектор Мельніков за завданням гр. Воронцова.
     Мимохідь відмітимо, що й будівлю з півколонами через 2 горішніх поверхи, що є на вул. Леніна біля театру ім. Луначарського (спочатку будинок "градоначальника"), будував Боффо (1827-1828). План його загублено, але відомо з архівних матеріалів, що його складали архітектор Боффо (більш давній план) і архітектор Мельніков.
     Ліворуч, коли стати біля пам'ятника дюка де-Рішельє обличчям до моря, короткою стороною бульвару, що має форму правильного чотирьохкутника, в 1826-1827 pp. був збудований архітектором Боффо за його ж планом палац - садиба гр. Воронцова. Вона й зараз ще добре заховує сліди феодально-кріпацького укладу життя, що розгорнувся серед торговельного капіталізму Півдня. Як ми вже описували(7), палац разом з круглястою декоративною стіною стайнів робить вражіння впливу Росієвського ансамблю Елагина палацу (Ленінград), а величезні приміщення для коней з комірками для стайничих нагорі і великий корпус для челяді гр. Воронцова, повернутий вікнами у двір, а не до моря, як раз говорять нам про своєрідність соціальних взаємин доби, що зникла на віки вічні.
     Самий палац з колонадою - альтанкою біля краю кручі використовує maximum естетичних вражінь, що робить синя далечінь моря, залита сонцем, парк, який розкидався колись по всьому схилу та відходив до самого моря.

Будинок Окрвиконкому ("Біржа")

     Відсилаючи для ознайомлення з цим палацом до згаданого вище нашого дослідження, ми зупинимося на будинку, розташованому біля протилежної короткої сторони бульвару, де первісно містилася біржа.
     Оскільки Воронцовський палац в своєму ампірному образі є суворий, остільки його vis-a-vis робить надзвичайно м'яке та ласкаве вражіння. Американський мандрівник Стефенс, що відвідав Одесу в середині 30-х рр. минулого століття, так описав її кращий куточок біля цього будинку(8): "Навіть в Італії або Греції я рідко бачив більш гарний пейзаж при світлі місяця, ніж колони біржі через прогалини поміж деревами, що облямовують бульвар".
     У 1828 p., за пропозицією гр. Воронцова, як про це говорять архівні матеріали, архітектор Боффо склав "фасады и общий план" цієї будівлі. Відсилаючи для більш докладного ознайомлення з нею до нашої праці, про яку згадувалося вище(9), скажемо тут, що вона має на собі яскраві відбитки впливу класицизму Гваренгі. Пізніше перероблювання надто переіначило первісний фасад цього кращого за гармонійним вражінням творіння Боффо. Колись воно мало вдовж фасаду два ряди колон коринфського ордену, через які було видко просторий дворик, облямований задньою й боковими частинами будівлі. Бокові виступи фасаду мали звичайні, але великі розміром округлі вікна. Легко орнаментований фриз, досить гарний опуклий гзимс і над ними струнка балюстрада, що її складено із кам'яних тесаних балясин, завершували загальне вражіння грації та простоти. Позаду будівля зберегла характерну ротонду, облямовану шістю колонами коринфського ордену з орнаментальним барельєфом із акантового листя на стіні (в поміщицьких будинках ампірного стилю такі ротонди мали назву "перчанки"). Тепер, після перероблення в другій половині XIX ст., будівля ця має по фасаду один ряд колон, за якими є глуха стіна, що її перетято пілястрами; бокові виступи замість вікон одержали ніши, куди зміщено символічні фігури Меркурія (торгівля) і Церери (хліборобство), над якими повис гірляндовий орнамент в стилі Людовика XVI; фриз позбавився орнаменту, кам'яна балюстрада змінилась ріденькою металічною і над нею в центрі фасаду навколо годинника розміщено дві барокові фігури, що символізують собою день і ніч. Таке перероблення, що свідчить про еклектизм буржуазної доби, одначе не затьмило надзвичайно стрункої щодо пропорцій будівлі, яка є найкраще оздоблення бульвару. Цей будинок біржі (тепер в ньому міститься Окрвиконком) розпочато будувати в 1829 р. Закінчено його було в головних його частинах перед 1834 p., при чому проти плану розміри його було значно збільшено.

Ансамбль угнутих будівель проти пам'ятника дюку де-Рішельє

     Зупинившись на вісі, що проходить через середину бульварних гігантських східців до порту і на якій міститься пам'ятник дюку де-Рішельє, коли обернутись обличчям до площі К. Маркса, неможна не дивуватись дивлячись на чудовий ансамбль двох угнутих будівель, що облямовують центральний вихід на бульвар. Вони надзвичайно гармоніюють з усією перспективою, що йде від них до згаданого пам'ятника та декоративних широких східців, підкреслюючи досить гарно продуману симетрію для цілого бульвару.
     І архівні матеріали, і план цих угнутих будівель, що зберігся за підписом архітектора, напевно свідчать про те, що складачем симетричного ансамблю був петербурзький архітектор Мельніков, мабуть в деяких взаємодіях з Боффо, який так само склав план одного з цих будинків, що призначався для "присутственных мест", як про це свідчать архівні дані. Будування його розпочато в 1827 р. та закінчено в 1829 р. На другому поверсі цього будинку в 1830 р. (вікна з боку бульвару) розпочала свою діяльність Публічна бібліотека. Другий будинок, що належав до приватної особи, виникнув трохи пізніше і, коли його було відведено під готель (тепер тут міститься їдальня ЦРК), фасад його було переіначено, про що ми згадували спочатку нашої книжки.
     Обидва ці трьохповерхові будинки, коли взяти їх, - у добрих пропорціях з рустованою долівкою та пілястрами в два горішніх поверхи: іонічного ордену на будинку "присутственных мест" і коринфського на протилежному будинку, з цілком гладким полем фриза першого і ліпним акантовим другого, нарешті з кам'яною балюстрадою, що й досі збереглася, є найпримітніші будинки, як характеризував першого з них один зі спостережливих сучасників.

Палац морця ("Палац М. А. Наришкіної")

     Поруч з другим нічим не вражаючи своїм зовнішнім виглядом, є палац 30-х pp. XIX ст., що його оздобила М. А. Наришкіна. (В первісному своєму вигляді він був побудований поміщиком Шидловським за проектом арх. Боффо). Його фасад зовсім не цікавий, але невеличкий двір, облямований по другому поверху скляною галереєю, та внутрішнє оздоблення кімнат раптом переносять нас до епохи ампірного стилю.
     На превеликий жаль в даний мент кімнати мають вигляд ніби вони дуже постраждали. Ось який опис їх лишив нам польський письменник Крашевський, що відвідав Одесу 1843 р.: "З двору досить темного й тісного подвійні італійські білого мармуру східці провадять до горішніх покоїв. По цих східцях підносишся і входиш до більярдної кімнати, розподіленої кількома колонами з капітелями verde anticho на дві частини. Серед цих колон стоїть величезний малахітовий келих. Підтримує його бронзова фігура. В кімнаті, куди потім попадаєш..., дуже гарний мармуровий камін, консолі, вкриті малахітом... Друга велика зала, що блискає білістю й золотом, тягнеться на усю ширину будинку. Люстри, канделябри, консолі, крісла - все із позолоченої бронзи; вази і каміни із білого алебастру й мармуру. З цієї залі входиш до меншої продовговатої, яку облямовує галерея, що замикає бібліотечку. Піднестись туди можна крутими, тісними й незручними східцями" (10). Далі автор каже про скляну галерею з боку двора, яку ми згадували вище. В журналі "Столица и усадьба" за 1916 p. приведено декілька фотографій внутрішніх покоїв палацу в тому вигляді, в якому вони збереглися до того часу. Тут, відповідно з описом Крашевського, можна пізнати більярдну (її названо світлицею), світлицю, велику залу та галерею. Крім того, є фотокартка їдальні, про яку нічого не сказав Крашевський. Опріч цих кімнат треба відмітити ще приміщення для хатньої церкви, напевно пізнього походження(11).
     Щодо оздоблення кімнат, то воно в багатьох випадках дуже постраждало. Це треба сказати особливо про галерею. В більярдній, яку легко пізнати по колонах, що розподіляють її на дві частини (2 пари колон і 4 пілястри коринфського ордену), досить добре збереглися - фриз з листя аканта, ґзимс та орнаментальне оздоблення плафона з ліпними амурами по кутках і по краю середнього розрізу стін. Двері з ампірним позолоченим оздобленням та величезні на всю стіну дзеркала з тяжким облямуванням під бронзу (позолочене дерево), а також ліпні панно, на які розчленено вільні простори стін, доповнюють досить гарне оброблення кімнати. Добре збереглися фриз, ґзимс та плафон зали, що блискотять золотом; вражає досить гарне оздоблення стін. В гіршому стані є їдальня з її м'яким ліпним розробленням стін в стилі Людовика XVI.

Пам'ятник дюку де-Рішельє

     Ми дали опис всіх цікавих будівель, що облямовують бульвар. Нам лишилося ще зупинити увагу на пам'ятнику дюку де-Ришельє та східцях, що йдуть до порту. За архівними матеріалами, в 1822 р. Новоросійський генерал-губернатор граф Ланжерон запропонував Будівельному комітету увіковічити пам'ять дюка де-Рішельє "приличным монументом". Для цієї мети було відкрито передплату на добровільні пожертви, головним чином, серед дворянства кол. Новоросійського краю. Воронцов, що заступив у 1823 р. Ланжерона на посту генерал-губернатора, у цій справі завів досить довгочасне листування зі славетним скульптором і ректором Художньої Академії в Петербурзі Мартосом, якому було замовлено статую.
     "По уважению жителей здешних к памяти покойного герцога, - читаємо в листі до Мартоса з 3 грудня 1823 p., - некоторые представили мне свои мнения на сей случай, в числе их заключалась прилагаемая при сем записка г. Сикара. Соглашаясь с ним, что очень бы хорошо было кроме статуи самого Ришелье изобразить оной торговлю и земледелие, я нахожу излишним представлять тут же предполагаемого им черкеса. Впрочем, все наши мнения повергаем на рассмотрение просвещенному вкусу и всем известным талантам вашим" (12).
     Мартос взяв на увагу одеські проекти і в відповіді Воронцову дав таке пояснення до данного ним малюнку (12 лютого 1824 р.): "Фигура герцога Ришельє изображена в моменте шествующем, а не стоящем просто, изъясняет его деятельность, правою рукою показывает на наполненное кораблями Черное море, коим торговля доставляет во все страны труды земледелия, вывозимые из Одессы, а левой держит хартию, которая есть атрибут великих подвигов и добродетелей. Она сочинена в антическом вкусе. Под нею четырехсторонний пьедестал по пропорциям фигуры, по бокам на двух его сторонах поставлены в барельефе две фигуры: одна изображает торговлю в виде Меркурия, а другая земледелие в виде Цереры с ее принадлежностями. Сие сделано по идее г-на Сикара. Другие две стороны будут служить для надписи: одна на французском языке, а другая на русском".
     Одначе на цей проект із Одеси пішли деякі зауваження. 6 березня 1824 р. Воронцов писав Мартосу: "Комиссия для сооружения сего памятника составленная, находя проект ваш совершенно соответствующим общим желаниям и достойным просвещенного вкуса вашего просит вас прибавить к двум барельефам на пьедестале третий с изображением в аллегорическом виде правосудия, которым отличался покойный герцог и без которого ни торговля, ни земледелие, представленные на прочих сторонах пьедестала, не могли бы цвести. После сего для надписи останется одна только сторона, и надпись будет на одном русском языке".
     Мартос виконав це бажання, і в контракті, який він підписав, значиться, що статую заввишки 8 футів потрібно вилити із бронзи, а до неї "из бронзы сообразно размеру пьедестала и три барельефа, представляющие правосудие, торговлю и земледелие". Дошку для напису потрібно було зробити "из толстой латуни", і на ній вирізати "литеры". Так виникла та статуя, що нині оздоблює бульвар і яка своїм римським стилем є дуже характерна для ампірних смаків дворянства початку XIX ст. (13) Для того, щоб поставити на п'єдестал, довелося вести до Одеси граніт, виламаний на берегах Бугу під Вознесенським. Оздоблення гранітної грудомахи було доручено єдиному в цій справі на всю Одесу майстрові Дженарі.
     Одначе поставлення пам'ятника просто на п'єдесталі здалося архітекторові Боффо малоефектним, і тому комісія у справі спорудження пам'ятника звернулась до Воронцова 2 червня 1826 р. ось з якою пропозицією: "Если оный будет поставлен согласно с рисунком г-на Мартоса на одном цоколе, то вид оного много потеряет, особенно от улицы, ведущей из города, где местоположение гораздо возвышеннее, нежели на бульваре, к коему означенная улица идет скатом. Почему комиссия и предложила возвысить монумент и дать ему лучший вид, как от города, так и от порта, устроив под цоколем несколько ступеней, как сие видно на представляемых при сем рисунках, архитектором Боффой сделанных". Воронцов погодився с цими висновками, але через те, що граніту на щаблі не вистачило, то просилося зробити їх із місцевого каміння. В такому вигляді пам'ятник було відкрито 22 квітня 1828 р. і лише у 1833 р. архітектор Торичеллі, з доручення Будівельного комітету, "накрыл пьедестал памятника дюка де-Ришелье аспидными плитами", приставленими до Одеси з Катеринославщини.

Гігантські східці

     Переходимо до східців, що йдуть від пам'ятника до порту. Коли їх будувалося, то передбачалося, що їх долішні щаблі приводитимуть до самого моря, тепер далеко відсунутого широкою лінією набережної та крім того дуже забудованою. Польський письменник Крашевський, якого ми вже згадували, називає ці східці "одним з найкращих пам'ятників, які тільки має Одеса". Він "два рази збіг на діл по 200 щаблях, щоб наблизитись до моря, зупинявся над ним і дивився... Практичне значіння східців нікчемне, та вони й не будувалися для цього. Їхня роля для бульвара суто декоративна - ніби парадний широко відчинений вхід для численних чужоземців до тої частини Одеси, що блискотить убором".
     Архівні матеріали з цілковитою підставою дають нам право вважати, що спорудження їх було однією із ранніх ідей Воронцова щодо оздоблення бульвару. За виконавця ж цілого ансамблю, зв'язаного з бульварною лінією, починаючи угнутими будівлями та закінчуючи останніми шаблями східців, був архітектор Боффо, якого ми не раз уже згадували. Йому належить вміле розроблення її пропорцій, що роблять дивно гармонійне вражіння, як глянути згори на діл, так і навпаки. У всякому разі вони є влучною ланкою ампіру, що розгорнувся в парадній частині Одеси.
     Одначе ця витівка обійшлася Одесі дуже дорого і коштувала чимало клопіт для інженерів. Почавши в 1837 р., ці східці було доведено до такого стану, в якому вони перебувають тепер, лише в 1841 р.
     Переходимо тепер до деяких будівель, що їх розташовано в різних частинах Одеси.

Касарні ("Сабанские казармы")

     Це перш за все, так звані "Сабанские казармы" (буд. № 23 по вул. Свердлова). Витягнутий (68 саж. фасадом) вздовж порівнюючи вузької вулиці, цей будинок робить вражіння палацу. Він має три поверхи з сутериною. Його фасади залишають надзвичайно сильне вражіння: рустований діл та іонічні півколони, що проходять через два горішніх поверхи, разом з детальними частинами на вигляд ґзимсів, поясків і т. інш. свідчать про суворе виконання архітектором ампірних завдань. Гармонія в плануванні фасаду, додержування пропорцій разом з міцністю цілого будинку досить гарно передають стиль доби.
     Цікаво, що цього будинку призначалося для самих прозаїчних цілей: він мав бути коморою для зсипання зерна. Весною 1826 р., як свідчать архівні матеріали, серед поміщиків околичних губерній розповсюдилися чутки про сприятливі ціни на пшеницю в Одесі через великий попит на хліб із за кордону. Упевненість в сприятливій кон'юнктурі ринку була остільки великою, що поміщики поспішили спрямувати на Одесу всі запаси, які вони мали. Одначе попит виявився не таким, щоб можна було продати всю привезену пшеницю; крім того, "противные ветры воспрепятствовали приходу кораблей, пшеницы же привезено было столько, что все места почти в городе были завалены повозками с хлебом". Почалася спекуляція приміщеннями для зсипання хліба. Наслідком цього хліб став продаватись за безцінок. Тоді Сабанський, що мав в Одесі торговельний будинок під фірмою Делавос і К°, бажаючи стати в пригоді дрібним та середнім поміщикам, спочатку "нанял большой амбар в 200 с. в одном канатном заводе и, выстроив на своей земле большие временные деревянные магазины", розпочав конкуренцію зі спекулянтами. "Наконец, чтобы противостоять совершенно и на будущее время к подобным разорительным действиям здешних монополистов, г. Сабанский выстроил в Одессе огромнейший каменный магазин для складки хлеба в 4 этажа и на 70 с. длины. Строение сие обошлось г. Сабанскому до 200 тыс. р." Через те, що цитоване надання стосується до 10 квітня 1827 p., то цей величезний магазин мав будуватись наприкінці 1826 - поч. 1827 рр. В 1830 р., коли вибухло польське повстання, Сабанський приєднався до нього, його майно було конфісковано, і величезний будинок на кол. Канатній вулиці перейшов до військового відомства, що перетворило його в приміщення для касарні.

Будинок на Балківській вул., № 54 ("Палац Разумовського")

     На краю Одеси за Молдованкою майже проти Розумовської вулиці, коли перейти Балківську вулицю, підноситься на піднятому косогорі палац П. А. Разумовського, що приходився внуком гетьману Кирилові Разумовському (уламок широкої колись садиби обабіч Балківської вулиці з підземним ходом). В теперішньому своєму вигляді, не зважаючи на пожежу та перероблювання, які він зазнав аж до надмірного зруйнування за доби громадської війни, його архітектурні форми переносять нас до доби ампіру. Широкі східці, що ведуть до парадного входу, великі округлі вікна фасаду, півколони і т. інш. нагадують улюблений поміщиками к. XVIII - поч. XIX ст. тип класичних будівель. Будування цього будинку треба віднести до поч. XIX ст., коли до Одеси приїхав (1806) П. А. Разумовський, останній нащадок цього роду, й оселився біля тепер неіснуючої дачі дюка де-Рішельє, який став його великим другом. Всередині палацу кімнати мають розпис, але він пізнішого походження. Цікавий плафон зали, розмальований під помпіянський живопис.

Церковні будівлі

     Із церков в Одесі, крім собору, в первісному своєму вигляді, що його відбудовано перед 1805 р., який потім підпав під цілу низку перероблювань, слід зупинитися на двох церквах, що їх розташовано в протилежних кінцях міста: Петропавловській (Молдованка) і Михайловській (вул. Енгельса). Перша (1828-1839) своїми гарними пропорціями, класичними фронтонами та дорійськими портиками свідчить все про той же ампірний стиль, а друга (1828-1835), що за своїм проектом являє собою деяке відтворення Казанського собору, в тому вигляді, як її здійснено, цікава лише з внутрішнього боку своєю банею, облямованою колонами, що оббігають навкруги.

Будинок Вукоспілки, вул. Ласточкіна, №2 ("Будинок князя Гагаріна")

     Ми розгорнули цілу низку будівель, що в тому чи іншому вигляді характеризують ампірний стиль, досить виразний в своїх монументальних формах. Нарешті зупинимо свою увагу на будинкові, який свідчить нам про псування класичного смаку проходженням до оздоблення стін, ґзимсів та плафонів буржуазного струмку, що починає панувати в другій половині XIX ст.
     Спочатку вул. Ласточкіна, поруч з Державним історико-археологічним музеєм, знаходиться простий за фасадом будинок, з боку моря що має закруглення ("ротонда"). Такими ж закругленнями закінчуються й бокові крила. Будинок на два поверхи на цоколі з сутериною. Його збудував не раніш 50-х pp. архітектор Отон. В літературі про нього не збереглося ніяких даних, крім кількох зауважень Е. С. Андрієвського й О. М. Дерибаса.
     Перший захоплюється "мармуровими східцями з їх мармуровими поручнями" (14), а другий згадує про залі, "облямовані золоченими ґзимсами та чудово розкинутими плафонами" (15).
     Для огляду цікаві вестибюль і на другому поверсі дві кімнати по краях будинку, що закінчуються закругленнями, а також просторна парадна зала. Вона так само закінчується закругленням (ротонда) з чотирма великими просвітами та скляними дверима на балкон, який оббігає по виступу, звідки відкривається досить гарний вид на море. Вестибюль вражає своєю широкістю та ластить зір подвійними мармуровими східцями, що ведуть на другий поверх, але останнє оздоблення порушує стрункість враження: парні колони по краях горішньої площадки роблять ефект своїми складними капітелями та оздобленням їх так само, як і підвалинами колон, під бронзу; теж треба сказати про пілястри вестибюля.
     Парадна зала блискотить золотим убором ґзимсів та плафону, але листя аканта, що беруть участь в орнаменті, не мають колишньої соковитості, а ліпні голови над дверима, так само як і загальне оздоблення розраховано на ефект, що б'є в вічі.
     І зовсім уже на новий лад розмальовано дві горішніх кімнати: вони цілком однаково знизу до гори ніби завиті ліпними виноградними лозами, що тягнуться по стінах та переплітаються в різних напрямках. Все це орнаментне оздоблення свідчить про повний занепад класичних смаків та про прагнення до реалізму, який набрав тут досить грубого розв'язання.
     Одеса. Травень. 1930.

СПИСОК ПАМ'ЯТНИКІВ
матеріальної культури по м. Одесі та по Одеській окрузі. (скачать таблицу)

(1) Книжка вийшла у 1930 р. як самостійне видання Одеської краєвої комісії охорони пам'ятників матеріальної культури. Це був перший випуск у запланованій серії публікацій з пам'яток архітектури, його тираж склав 1000 екземплярів. Автором-упорядником є проф. В. І. Селінов. Для повноти сприйняття він використовував ілюстративний матеріал, який знаходився на той час у Народному художньому музеї, музеї "Стара Одеса", Державній публічній бібліотеці та Одеській краєвій комісії. Нажаль, показати знімки неможливо через низьке технічне виконання друку. Додатком до публікації є "Список пам'ятників матеріальної культури по м. Одесі та по Одеській окрузі" - від редакції.
(2) Всі зазначені в цій книжці архівні свідчення взято з матеріалів Одеського історичного краєвого архіву.
(3) Цей будинок відомий в Одесі як власність обер-егермейстра Д. Л. Наришкіна. Одначе в мемуарах гр. Рошешуара знаходимо таке зауваження: "В має 1811 нам дали знать, что в Одессе будет госпожа Нарышкина, урожденная Четвертинская... Герцог Ришелье поручил мне найти подобающее помещение... У графини Потоцкой был в Одессе великолепный дом, с прекрасно разбитым, выходящим к морю, садом. Я поехал к ней в Тульчин за позволением занять этот дом для ожидаемой гостьи, и через три дня вернулся назад. Позволение мне было дано очень милостиво". (Русский архив. - 1890. - № 4. - С. 480). Таким чином зазначений будинок, де справді жила влітку 1811 р. М. А. Наришкіна, належав у той час удові Станіслава Фелікса Потоцького, що помер 1805 р. Про будинок, який належав у 30-х рр. до тієї ж Наришкіної говоритиметься нижче.
(4) В правому крилі півкола, закритому для оглядання, є цікава овальна кімната - бібліотека, яку розподілено на дві частини чотирма колонами іонічного ордену та двома пілястрами.
(5) Такого ж типу льох і в Воронцовському палаці в Одесі.
(6) "Что хранят в себе строительные архивы провинции" (Краеведение. - Лгр., 1927. - № 3.)
(7) Воронцовський палац, як культурно-історичний пам'ятник м. Одеси. (Вісник Одеської комісії краєзнавства. - 1929. - № 4 -5).
(8) Incidents of travel in Greece, Turkey, Russia and Poland. - Р. 68.
(9) Краеведение. - 1927. - № 3.
(10) Wspomnienia Odessy, Jedissanu і Budzaku. - Wilno, 1845. - Т. II. - С. 243-245.
(11) "В Одессе только одна домовая церковь в честь покрова Пресвятой Богородицы. Устроена в доме гр. Толстого в 1856 г." (Труды Одесского статистического комитета. - Одесса, 1865. - Т. І. - С. 139).
(12) Ця фігура малася на увазі, напевно в зв'язку з тією роллю, яку відігравав Ришельє на Кавказі.
(13) На превеликий жаль кілька років тому невідомі злочинці вкрали бронзову дошку з барельєфом "правосудия", і таким чином п'єдестал пам'ятника стоїть знекрашеним. Тут доречно згадати, що першу шкоду йому заподіяли англічани своїм бомбардуванням 1854 р., відбивши ядром один із кутів, якого було замуровано чавунною плитою з вправленим уламком (штучним) бомби і написом: "Стр. суб. 1854"
(14) Із архіву К. Е. Андреєвського. "Записки Э. С. Андреевского". - Одеса, 1913. - Т. І. - С. 276.
(15)"Старая Одесса. Исторические очерки и воспоминания". - Одесса, 1913. - С. 165.