ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 5)

О. Музичко, В. Солодова

Справа заснування "Музею міста Одеси" на початку ХХ ст.: ініціатори, задуми та реалії

    Всі сучасні явища глибоко вкорінені у минуле. Однак далеко не завжди ці коріння є помітними. Наприклад, до сьогодні маловивченими є витоки сучасного музейництва в Україні. Особливо багато ще слід зробити для "олюднення" історії музеїв, реконструкції біографій ентузіастів музейної справи в окремих областях України наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. Метою цієї статті є висвітлення справи заснування в Одесі на початку ХХ ст. "Музею міста Одеси". Хоча ця справа так і не була доведена до завершення, вона стала важливою віхою на шляху подальшого поступу музейництва в Одесі та загалом на Півдні України. У центрі уваги авторів перебувають постаті двох яскравих представників одеської інтелігенції початку ХХ ст.: Івана Андрійовича Линниченка (1857-1926) та Доротеї Генріховни Атлас (1874-?). Ці особи досить відомі сучасним історикам (особливо одеським). Значну увагу цим постатям зокрема приділив один з авторів цієї статті. (1) І все ж біографії І. Линниченка та Д. Атлас і досі містять деякі "білі плями", до яких безумовно належить їх участь у розвитку музейної справи в Одесі на початку ХХ ст. Основними джерелами для написання нашої статті є друкована та рукописна спадщина названих істориків, матеріали діловодства провідних одеських наукових товариств, матеріали одеської преси. Зокрема, використано низку документів з особистого архіву І. Линниченка, що нині зберігається у державних архівах Одеси та Сімферополя.
    На початок XX ст. в Одесі нараховувалося 17 музеїв, що знаходились у віданні міського громадського самоврядування, наукових товариств, вищих учбових закладів і приватних осіб. Незважаючи на їх різноманітність, музейні зібрання не були сформовані в колекції у сучасному розумінні музейної справи (коли предмети основного фонду формуються за типом джерела, походження, функціональному призначенню і т.д.). Практично всі музеї створювалися на основі особистих колекцій їх ініціаторів. Незважаючи на досить поважну кількість музеїв в Одесі, у місцевій пресі початку ХХ ст. час від часу з'являлись нові музейницькі проекти. Так, у 1916 році один з журналістів висунув ініціативу заснування в Одесі на постійно діючій основі музею польської культури та старовини. (2)
    Тим більше відчувалась необхідність у створенні музею, що відображав би всі віхи історії Одеси, вже досить насиченої на той час фактами. Зі всіх існуючих тоді музеїв в Одесі не було жодного, який би мав спеціальну експозицію, що відображала б минуле міста і краю. Музей товариства історії і старожитностей зберігав строго археологічну спрямованість, закладену ще при його заснуванні в 1839 р. Університетські музеї продовжували виконувати функцію учбово-допоміжних кабінетів своїх факультетів. Музей Одеського відділення імператорського Російського технічного товариства і Педагогічний музей прищеплювали методи наочного навчання і професійної освіти в школах Одеси і повіту. Залучали до світу прекрасного і сприяли розвитку художнього смаку Міський музей витончених мистецтв і приватні картинні галереї. До історії Одеси частково наближеною виявилася тільки експозиція "залу імені графа М. М. Толстого" у Міській публічній бібліотеці, але вона потребувала вдосконалення.
    Ідею, що, так би мовити, була "розчинена у повітрі", як часто трапляється в історії, найбільш виразно артикулювала одна людина - заслужений професор кафедри російської історії одеського Імператорського Новоросійського університету та Одеських вищих жіночих курсів Іван Андрійович Линниченко. Він розпочав викладання в Одесі у 1896 р. як авторитетний історик, доктор російської історії, спеціаліст з історії середньовічної України та історії західних слов'ян. Однак під час перебування в Одесі І. Линниченко все більше захоплювався краєзнавством, про що свідчать як його друковані роботи, так і деякі рукописні матеріали з особистого архіву. Ще на початку творчої кар'єри він закликав любити рідну старовину і не змінив свої переконання і надалі. Науковець брав участь у справі упорядкування та дослідження документів архіву Новоросійського та Бессарабського генерал-губернаторства, заснування історичного архіву в Одесі. Він ініціював збирання спогадів про Рішельєвський ліцей та написання його загальної історії. До того ж у пресі він висловився проти бездумної моди змінювати старовинні назви вулиць міст. Історик цілком резонно вважав топонімію одним з важливих історичних джерел та пам'яток. Безпосереднім "містком" до зацікавлення музейною справою для І. Линниченка було захоплення колекціонуванням. У доповідях професор критикував бездумне, неупорядковане аматорське колекціонування, закликаючи до ґрунтовності та науковості. Зокрема, він звертав увагу на прикре явище фальшування предметів давнини. (3) Матеріали преси свідчать, що думки професора поділяли деякі представники одеської інтелігенції. (4)
    І. Линниченко наголошував на необхідності облаштування археологічних музеїв при університетах і сам деякий час завідував таким музеєм при історико-філологічному факультеті Новоросійського університету. Науковець брав участь у роботі з'їздів музеєзнавців. Протягом першого десятиліття ХХ ст. І. Линниченко у приватних розмовах, листах та газетних статтях вперше висловив ініціативу заснування муніципальних музеїв у всіх найбільших містах Російської імперії, зокрема, у рідному йому Києві. (5) Зразком для російських музеїв він вважав організацію музейної справи у Чехії та Німеччині. Можливо на відповідні плани І. Линниченка також вплинуло його знайомство з галицьким істориком А. Петрушевичем, який довгий час збирав матеріали для музею при "Народному домі" у Львові. Важливе значення для розвитку музеєзнавчих зацікавлень історика мало його знайомство з чернігівським поміщиком В. Тарновським - одним з найвидатніших в Україні збирачів предметів старовини та видатним археологом В. Хвойкою, стараннями якого було закладено основи експозиції стародавньої історії музею історії України у Києві. Науковим зразком колекціонування І. Линниченко вважав діяльність віце-президента Одеського товариства історії і старожитностей (з 1899) О. Бертье-Делагарда, який збирав матеріали з історії та етнографії Криму. Його зібрання налічувало декілька тисяч томів книг, документів, карт, планів, портретних і видових зображень. Зі всіма названими особами професор вів жваве листування та обмін предметами старовини.
    Чи не вперше публічно про свій намір заснувати музей міста Одеси професор оголосив у 1911 р. у програмній промові на відкритті Одеського бібліографічного товариства при Новоросійському університеті. І. Линниченко наголосив, що серед важливих завдань нового товариства він бачить організацію музею міста Одеси, у якому мають бути зібрані мапи, плани, краєвиди, описи мандрівників, тобто загалом все, що має відношення до історії міста. (6) Свою пропозицію він повторив на засіданні 2 березня 1913 р. Щоправда тепер він називав запланований музей "музеєм старої Одеси". Професор просив членів товариства поділитися предметами старовини та поширити думку про заснування музею серед своїх знайомих. (7) Зародком музею Одеси мала стати особиста колекція професора, що зберігалася у його великій квартирі на вулиці Єлизаветинській. Колекція нараховувала біля 2 тис. гравюр та літографій, більше 100 карикатур, планів, мап, альбомів. Слід зазначити, що ці матеріали не лежали "під спудом": власник дарував деякі предмети музеям, бібліотекам, археологічним та археографічним комісіям, демонстрував на низці засідань бібліографічного товариства. Наприклад, на одному з засідань 1913 р. види Одеси та портрети одеських діячів з зібрання І. Линниченка ілюстрували доповідь О. Де-Рибаса, присвячену "Старій Одесі".
    Ініціатива І. Линниченка зустріла схвальний відгук серед одеської еліти. Зокрема, професора підтримав представник відомого одеського роду Г. О. Тройницький, який надсилав йому деякі одеські реліквії. (8) Бібліографічне товариство присвячувало багато уваги історії Одеси, що, зокрема, зауважив один з одеських журналістів у 1914 р.: "Былая "старая Одесса" - это любимая тема, к которой при всяком удобном случае возвращаются руководители общества - И. Линниченко, В. Лазурский, А. Де-Рибас, С. Авалиани, А. Флоровский и др.". (9)
    Напевно відчуваючи, що бібліографічному товариству не під силу самотужки впоратись зі справою розбудови музею, у 1912 р. на одному з засідань Одеського товариства історії та старожитностей І. Линниченко висунув пропозицію про збирання у музеї товариства предметів одеської старовини. Члени товариства постановили просити І. Линниченка та двох його учнів - А. Флоровського та С. Аваліані разом з іншим членом товариства М. Шкадишеком представити відповідний матеріал для попереднього обговорення його у Раді товариства. (10) Однак справа організації музею мало зрушила з місця в умовах Світової війни. Тим не менш І. Линниченко не покинув свою ідею. У листі до свого київського колеги М. Петрова від 14 листопада 1915 р. він писав: "Приготовляю к печати описание моих видов Одессы и портретов местных деятелей. Набралось достаточно. Цель моя - учреждение Городского музея. Я работаю пока один, в надежде на лучшее будущее". (11) На початку 1916 р. І. Линниченко опублікував в одеських газетах звернення до старих одеситів, у якому закликав повідомити про реліквії, що зберігаються в їх особистих колекціях задля справи створення міського музею. "Одесситы горячо привязаны к своей солнечной родине и поэтому я не сомневаюсь, что мой призыв встретит с их стороны сердечный отклик", - оптимістично завершував він своє звернення. (12)
    Багато хто з представників громадськості міста, дізнавшись про цей задум, прагнув поповнити колекцію одеської старовини І. Линниченка. (13) Ідею професора зокрема підтримав відомий літератор Л. Гроссман. (14) Однак оптимізм І. Линниченка виправдався лише частково. До широкого громадського руху, тим більше в умовах наростаючого хаосу, все ж таки не дійшло. Не надала належної фінансової підтримки влада. Далася взнаки і традиційна для Одеси конкуренція між культурними центрами. Так, професор М. Попруженко пропонував перетворити на осередок музею зал ім. гр. М. М. Толстого в одеській міській бібліотеці. (15)
    Однак ступінь своєї самотності професор все ж таки перебільшував. Найбільший відгук його задуми знайшли у душі одної з його учениць Доротеї Генріховни Атлас (див. унікальне фото, що публікується вперше і таким чином дозволяє побачити одну з яскравих постатей одеської історії). Вона народилась у родині австрійсько-підданих, іудейського віросповідання Генріха та Луїзи 15 січня 1874 р. Початкову освіту отримала вдома. У серпні 1886 р. вона поступила до Маріїнської Одеської міської громадської жіночої гімназії, яку закінчила у 1892 р. зі званням домашньої наставниці з правом викладати арифметику, історію, географію. З 1892 р. вона 11 років безперервно викладала у школах Одеської учбової округи. З 1903 по 1909 рр. вона навчалась на мовному відділенні Одеських вищих жіночих курсів, а з 1909 - юридичному факультеті, який і закінчила у 1912 р. Продовжуючи викладати у середній школі (зокрема у гімназії Пашковської), протягом 1911 - 1916 рр. Д. Атлас брала активну участь у роботі Одеського бібліографічного товариства (входила до ревізійної комісії, читала доповіді краєзнавчого та педагогічного змісту). Першою в Одесі Д. Атлас наголошувала на необхідності викладання краєзнавства у середній школі. Д. Атлас була автором першого підручника для середніх шкіл з історії Одеси. Це видання відзначалось лаконічністю, доступністю, чіткою та логічною структурою, ілюстративністю. У 1917 р. вона була одним з популяризаторів ідеї заснування в Одесі Народного університету. Д. Атлас наголошувала, що цей заклад має функціонувати на якомога ширшій демократичній основі. Зокрема, вона вважала, що Народний університет має бути культурним центром для всієї провінції, куди він час від часу має надсилати лекторів, пересувні музеї (вид. нами) та бібліотеки та влаштовувати для провінціалів "заочні" (за допомогою листування) курси. (16)
    Студії Д. Атлас були присвячені передусім історії Одеси, Росії, проблемам педагогіки. Загалом доробок історика складається приблизно з 31 роботи. (17) Для її праць з історії Одеси були властиві художність викладу, увага до народного побуту та пісень, розгляд історії Хаджибея як передісторії Одеси. Матеріали з історії Одеси Д. Атлас часто оприлюднювала на сторінках провідних одеських газет "Одесские новости" и "Одесский листок". Авторка одна з перших докладно висвітлила боротьбу серед урядовців щодо заснування порту та міста на узбережжі Чорного моря. Д. Атлас прагнула не так до науковості як до виховання місцевого патріотизму. Це призводило до певної ідеалізації осіб - засновників міста. Однак у "легкому стилі" була і сильна сторона праць Д. Атлас, адже саме вони а не "важкі" наукові студії сприяли популяризації історії Одеси. У 1923 - 1924 рр. Д. Атлас була членом соціально-історичної секції з підсекцією історії революції Одеської комісії краєзнавства при ВУАН. (18) Спеціальним районом діяльності товариства була Степова Україна - Херсонщина, Катеринославщина, Бессарабія, Крим та Кубань. Д. Атлас зокрема планувала дослідити історію Молдаванки. Однак головним чином вона зосередилась на роботі у трудовій школі та масових бібліотеках Одеси. Точна дата її смерті невідома.
    Майже все життя Д. Атлас була тісно пов'язана зі своїм вчителем І. Линниченко. Саме за його ініціативи та коштом були видані два випуски "Трудов слушательниц Одесских высших женских курсов", де були надруковані перші роботи Д. Атлас, її підручник з історії Одеси. У 1917 - 1918 рр. вона очолювала товариство старих курсисток Одеських вищих жіночих курсів, організовувала лекції. Прочитати одну з лекцій присвячену критиці соціалізму вона запросила І. Линниченка. (19) У 1920-х рр. майже до самої смерті вчителя, вона підтримувала з ним листування.
    У згаданому зверненні від 1916 р. І. Линниченко зазначав, що він та деякі його колеги вже складають статут для "заснування в Одесі особливого міського музею", в основу якого він планував покласти свою колекцію. (20) У фонді І. Линниченка, що знаходиться у Державному архіві Одеської області, зберігається справа "Проект каталогу карт, видів і портретів майбутнього музею міста Одеси". Це чорнові записи каталогу, але, на наш погляд, не майбутнього музею міста, а зібрання І. Линниченка. Про це свідчать перші рядки з його чернетки: "Все собрание карт, видов, портретов и т.п. разделено нами на пять отделов…", "В собрании хранится большое количество портретов помещиков Херсонской губернии, имевших некоторое отношение к жизни Одессы. Эти портреты в настоящем издании не описаны, не описаны также виды городов Новороссии, которые, может быть, составят подотделы в будущем музее города Одессы". (21) Структура каталогу складається з 5 розділів:
    I. Карти і плани (1740-1910);
    II. Види міста і околиць, окремих будівель і пам'ятників (1820-1910);
    III. Групи одеських громадян та інших осіб, що брали участь в житті м. Одеси (1841-1898);
    IV. Портрети засновників міста, духовних осіб, чинів адміністрації військової і цивільної, професури, громадських діячів, благодійників, купців і взагалі осіб, які брали участь в житті м. Одеси (1793-1910);
    V. Змішаний (1817-1902).
    Назви розділів сформульовані укладачем, а хронологічні рамки визначені вже виходячи з датування матеріалів, які укладач включив в той або інший розділ. Верхні межі датування дозволили встановити приблизну дату складання каталогу - 1910 р.
    Оскільки це чорнові записи каталогу, тому деякі з його розділів представлені досить повно, тоді як інші - фрагментарно. Одержати уявлення про колекції майбутнього музею в повному об'ємі не вдалося, а про приватне зібрання цілком можливо. Наявність у перших двох розділах великої кількості картографічного матеріалу, видових зображень, виконаних в самій різній техніці - гравюри, фотографії, живопис; переважання портретних зображень в третьому і четвертому розділах знижувало якість сприйняття експозиції (якби вона була створена). Відсутність документів і об'ємних матеріалів теж говорить на користь каталогу зібрання, а не музейної експозиції. Інакше новий музей був би якоюсь галереєю з видами міста і портретами урядовців.
    Чернеткові записи каталогу виконала саме Д. Атлас, що підтверджується при порівнянні з почерком написаних нею документів (зокрема листів до І. Линниченка). Д. Атлас є також упорядником каталогу, а не І. Линниченко, як вважали деякі дослідники. (22) Професор вносив свої доповнення і зауваження до каталогу, що складала саме Д. Атлас.
    У лютому 1916 р. на одному з засідань бібліографічного товариства І. Линниченко вкотре попросив всіх осіб надавати матеріали для запроектованого музею міста Одеси. Невдовзі після цього 14 березня 1916 р. Д. Атлас презентувала перед 58 членами товариства проект виставки "Стара Одеса". Вона продемонструвала слухачам карти, гравюри, портрети, фото, друковані видання з колекції І. Линниченка. (23) Конкретизувати інформацію про проект запропонований Д. Атлас дозволяє ще один документ з особового архіву І. Линниченка під назвою "Проект выставки "Старая Одесса"", написаний та підписаний рукою Д. Атлас. З документу дізнаємося, що Д. Атлас провела оригінальне анкетування серед учнів початкових та середніх шкіл Одеси і передмістя з метою виявлення рівня їх знань з історії Одеси. (24) Її дослідження вказало "на полное незнакомство нашего подрастающего поколения с городом даже в настоящем, не говоря уже о далеком прошлом". (25) Багато учнів, особливо вихованці народних шкіл на околицях, ніколи не бачили таких визначних пам'яток Одеси, як Приморський бульвар, Олександрівський парк і навіть море, нічого не чули про дюка Ришельє і М. С. Воронцова. Діти знали тільки дорогу з будинку до школи, та й то чисто практично, оскільки не могли назвати вулицю, на якій проживали.
    Такий невтішний стан справ спонукав Д. Атлас написати фактично план діяльності (з елементами статуту) для майбутнього музею Одеси. Д. Атлас запропонувала організувати двох - трьохтижневі виставки з історії міста в учбових закладах. При створенні таких тимчасових виставок вона переслідувала дві цілі: просвітницьку і поповнення фондів новими матеріалами з історії Одеси. Планувалося, що ті особи, які з тих або інших причин не захочуть розлучитися зі своїми речами назавжди, охоче нададуть їх на 2-3 тижні. Д. Атлас запропонувала створити виставку, яка стала б зародком майбутнього музею, а його організаторам дала б багато цінних відомостей. Зміст проекту виставки, запропонований Д. Атлас сприймається більш цікаво, і не страждає однобічністю, що була притаманна подібним проектам того часу.
    Виставка, на думку Д. Атлас, повинна була складатися з 6 розділів:
    1. Види міста і околиць;
    2. Групи і окремі портрети осіб, що мали відношення до життя старої Одеси;
    3. Плани міста і його околиць;
    4. Рукописи;
    5. Літературні твори і періодичні видання;
    6. Предмети, що складали обстановку міського життя. (26)
    Останні три розділи цікаві тим, що допомагали відтворити більш повне і образне уявлення про історію міста. Під "рукописами" малися на увазі документальні джерела (листи, щоденники одеських старожилів, документи, видані одеськими установами, різного роду анкети і т.д.). "Періодичні видання" мали безпосереднє відношення до міста, в них описані події, які тут відбувалися або містили описи різних місцевих визначних пам'яток. До цього розділу відносилися також одеські газети, альманахи, журнали, афіші і т.д. Прогресивним для музейної справи Півдня України було включення у виставкову експозицію предметів міської етнографії, зокрема, - старовинних одеських меблів і картин, письмових обладнань і т.д. До останнього розділу пропонувалося віднести і макети таких визначних пам'яток, як Хаджибейська фортеця, на місці якої виросла Одеса, старий міський театр, будівля музею Одеського товариства історії і старожитностей та ін. Д. Атлас пропонуючи свою структуру експозиції, ґрунтувалась на досвіді створення подібних історичних виставок у Москві, Казані, Ростові-на-Дону.
    На жаль події 1917 р. мало сприяли реалізації планів І. Линниченка та Д. Атлас. Однак І. Линниченко і надалі приділяв увагу збиранню свідчень історії. У березні 1917 р. він у черговий раз звернувся до одеської громадськості з закликом пожертвувати у бібліотеку бібліографічного товариства всі газети революційного періоду 1905 та 1917 рр., фото, листи, портрети тощо. Не викликає сумніву, що всі ці матеріали мали стати складовою фондів майбутнього музею. (27) Своє прохання професор повторив наприкінці березня 1918 р. (28) У квітні 1917 р. разом з іншими представниками одеської інтелігенції І. Линниченко заснував Товариство любителів художньої старовини, яке також мало опікуватися збиранням та охороною різноманітних пам'яток мистецтва, зокрема, таких, що мали історичну цінність. (29) Однак бурхливі події 1918 - 1920 рр. остаточно зруйнували будь-які плани професора та його однодумців. Більш того, наприкінці 1919 р. І. Линниченко довелося панічно залишити Одесу разом з частинами Добровольчої армії, залишаючи все своє майно, в тому числі цінну колекцію. Спогади та листування 1920-х рр. свідчать, що колекція І. Линниченка деякий час залишалась у його квартирі, а потім увійшла як складова частина фонду музею "Стара Одеса". (30)
    Нереалізовані проекти І. Линниченка та Д. Атлас початку XX ст. свідчать про те, наскільки назріла для Одеси у той час потреба в такій історико-краєзнавчій установі, як музей історії міста. Безумовно, це відображало зростання рівня історичної культури інтелектуальної еліти міста. З іншого боку, нереалізованість проектів, була викликана не лише важкими умовами війн та революцій, але й тим, що цей рівень все ж таки залишав бажати кращого. Найбільш прикрою невдача одеситів виглядає на тлі ситуації у сусідньому Херсоні. У цьому місті міська влада у 1909 р. взяла на своє утримання "Херсонский городской музей древностей Херсонского края". Це дозволило музею досить успішно функціонувати і навіть видавати "Летописи" музею. (31) І. Линниченко та Д. Атлас передусім сподівались на громадський рух, але їх сподівання виявились великою мірою занадто романтичними. Успішність одеського проекту могла бути гарантована лише за умови підтримки міської влади. Проект виставок Д. Атлас можна розглядати як достатньо зрілу спробу комплектування колекцій з міської етнографії - в майбутній музей могли надходити предмети побуту одеситів кінця XIX - початку XX ст. (столове начиння, видові гравюри, листівки, іграшки, музичні інструменти). З часом з'явилися б і постійні дарувальники. Вивчення міської етнографії могло стати винятково успішним і перспективним об'єктом дослідження міської культури, міського побуту, міської самосвідомості. Ідея І. Линниченка та Д. Атлас майже реалізувалась наприкінці 1920-х рр. у музеї "Стара Одеса", але потім зникла, аби у більш повному обсязі втілитись у середині 1950-х рр. у створенні Одеського державного історико-краєзнавчого музею.

(1) Музичко О. Діяльність професора Новоросійського університету І. Линниченка у наукових і громадських товариствах у другій половині ХІХ - початку ХХ ст. // Чорноморська минувщина. - Вип. 2. - Одеса, 2007. - С. 120 - 129; Музичко О. Історик Одеси Д. Г. Атлас: нові риси до незавершеного історіографічного портрету // Лукомор'я: науковий журнал. - Вип. 1. - Одеса, 2007. - С. 294 - 302.
(2) Борев. Пыль веков (к выставке в зале "Огнисько") // Одесский листок. - 1916. - 1 сентября.
(3) Записки Одесского общества истории и древностей (далее - ЗООИД). - 1913. - Т. 31. - С. 89; Известия ХV Археологического съезда в Новгороде. - М., 1911. - С. 166; Вниманию коллекционеров // Одесские новости. - 1914. - 25 мая; Доклад И. Линниченко "Новейшая литература по вопросу о фальсификациях древностей" // Известия Одесского библиографического общества. - Т. 1. - В. 10. - 1912. - С. 380.
(4) Нилус П. Антикварство новой Одессы и его последствия // Одесский листок. - 1916. - 24 октября.
(5) Линниченко И. Исторический путь и музей города Киева. - 1912. - 28 с.
(6) Линниченко И. Задачи библиографии // Известия Одесского библиографического общества. - Т. 1. - Вып. 1. - Одесса, 1911. - С. 17.
(7) Известия Одесского библиографического общества. - Т. 2. - В. 4. - 1913. - С. 145 - 146.
(8) Линниченко И. Памяти Г. А. Тройницкого // Одесские новости. - 1914. - 28 ноября.
(9) Деятельность библиографического общества // Одесские новости. - 1914. - 2 апреля.
(10) ЗООИД. - 1913. - Т. 31. - С. 104.
(11) Інститут рукопису національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. - Ф. ІІІ. - 13 304. - Арк. 1.
(12) Линниченко И. К старым одесситам // Одесский листок. - 1916. - 6 марта.
(13) Державний архів Одеської області (далі - ДАОО). - Ф. 153. - Оп. 1. - Спр. 532. - Арк. 5.
(14) Гроссман Л. Исторический музей Одессы // Одесский листок. - 1916. - 13 марта.
(15) Попруженко М. По поводу исторического музея Одессы // Одесский листок. - 1916. - 16 марта.
(16) Атлас Д. Народные Университеты у нас и за границей // Что такое Народный университет. Сб. статей под редакцией и с предисловием профессора И.А. Линниченко. - Одесса, 1917. - С. 1 - 16.
(17) До реєстру, що був оприлюднений у нашій попередній роботі про Д. Атлас додамо ще низку назв її раніше невідомих праць: Атлас Д. Бомбардировка Одессы в 1854 году // Одесские новости. - 1914. - 29 ноября; Атлас Д. Великая годовщина (нашествие французов и Бородинский бой) // Одесские новости. - 1912. - 26 августа; Атлас Д. Враг у ворот (1 и 2 сентября 1812 года) // Одесские новости. - 1912. - 1 сентября; Атлас Д. Пожар Москвы (1 - 15 сентября 1812) // Одесские новости. - 1912. -11 сентября; Атлас Д. Народные Университеты у нас и за границей // Что такое Народный университет. Сб. статей под редакцией и с предисловием профессора И.А. Линниченко. - Одесса, 1917. - С. 1 - 19; Атлас Д. Первые Общества Народных Университетов в Одессе // Что такое Народный университет. Сб. статей под редакцией и с предисловием профессора И.А. Линниченко. - Одесса, 1917. - С. 1 - 19.
(18) Вісник Одеської комісії краєзнавства при ВУАН. - Ч. 1. - 1924. - С. 2.
(19) ДАОО. - Ф. 153. - Оп. 1. - Спр. 7. - Арк. 18.
(20) ДАОО. - Ф. 153. - Оп. 1. - Спр. 131. - Арк. 7 зв.
(21) ДАОО. - Ф. 153. - Оп. 1. - Спр. 532. - Арк. 1.
(22) Остапова С.И. О судьбе коллекции, собранной професором И. А. Линниченко для создания музея Одессы // Архів. Документ. Історія. Сучасність: Збірка наукових статей та матеріалів. Одеса, 2001. - Т. IV. - С. 284-288.
(23) Известия Одесского библиографического общества. - Т. 5. - В. 1-2. - 1916. - С. 73.
(24) У бібліографічному покажчику з історії старої Одеси Л. Чижиков згадує про статтю Д. Атлас "Одесситы и Одесса (по данным пробной анкеты)" // Одесские новости. - 1913. Л. Чижиков не навів номер газети. Фронтальний перегляд всіх номерів за вказаний рік не дав результатів. Можливо номер не зберігся або бібліограф переплутав одеські видання. І все ж таки найвірогідніше анкетування було проведено у 1913 році.
(25) ДАОО. - Ф. 153. - Оп. 1. - Спр. 616. - Арк. 2.
(26) Там само. - Арк. 4-5.
(27) Линниченко И. К одесскому обществу // Одесский листок. - 1917. - 23 марта.
(28) Линниченко И. Просьба библиографического общества // Одесский листок. - 1918. - 30 марта.
(29) Одесский листок. - 1917. - 29 апреля; ДАОО. - Ф. 153. - Оп. 1. - Спр. 609. - Арк. 2.
(30) "Стара Одеса". Архітектура Причорномор'я. - Одеса: Одеський державний художній музей, 1927. - 109 с.
(31) Известия Одесского библиографического общества. - Т. 4. - 1915. - С. 113.