ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 3)



О. Музичко

Історичне краєзнавство в працях викладачів Одеського Новоросійського університету
                                                                                                            
    Головними осередками розвитку історичної науки в Російський імперії були університети. Максимально чітко цю думку у 1920-х рр. висловив видат-ний російський історик М.І. Карєєв: "Історична наука в Росії - це передусім результати роботи університетів" (1). Однак, не всі аспекти наукових за-цікавлень університетських істориків є рівномірно висвітленими в історіогра-фії. До таких аспектів належить вивчення розвитку історико-краєзнавчих до-сліджень в університетах Російської імперії, в тому числі в одному з провідних - Імператорському Новоросійському університеті в Одесі (1865-1922) (далі - ІНУ). Краєзнавство не мало в ІНУ, як і в інших університетах, сталого інсти-туційного оформлення: не існувало відповідної кафедри чи постійного курсу. Ця галузь історичних досліджень була, так би мовити, "розсіяна" в працях іс-ториків, чиєю основною спеціалізацією були інші, більш фундаментальні, проблеми. Деякі історіографи вважали заняття передусім місцевою історією головною ознакою розвитку історичних студій у так званих "провінційних" університетах(2). Однак, са-ме згаданою специфікою долі краєзнавчих досліджень можна пояснити факт відсунення історіографічного вивчення даного аспекту праць істориків на зад-ній план. Так, відомий одеський історик З.В. Першина вивчаючи внесок істо-риків Південної України у дослідження історії України не зупинилась спеціа-льно на працях історико-краєзнавчого спрямування(3). Певною мірою даного питання то-ркалися історики Одеського університету та історичної науки на Півдні Украї-ни - Т.М. Попова, В.М. Хмарський(4). Метою даної статті є більш повне виявлення історико-краєзнавчого компоненту в наукових студіях викладачів ІНУ, простеження основних закономірностей та етапів цих студій.
    З часу свого заснування ІНУ не був спеціально орієнтований на вивчен-ня історії південного регіону Російської імперії. Тут існував протягом всього часу функціонування цього закладу достатньо різноманітний за своїми науко-вими інтересами склад викладачів. На кафедрі російської історії викладали спеціалісти з історії етнічно-російських земель, Польщі тощо. Однак, низка чинників викликала до життя історико-краєзнавчі дослідження в ІНУ. Серед них в першу чергу слід відзначити малодослідженість історії Новоросії (сучас-ної Південної України), зміцнення регіонального патріотизму і як наслідок - потреба у встановленні власної регіональної історичної традиції (її почали фо-рмувати вже в першій половині ХІХ ст. одеські історики, що не належали до професури - Скальковський, Смольянінов та інші), інтенсивний розвиток культурного та соціально-економічного життя Одеси та регіону, бажання ім-перського уряду історично легітимізувати своє володіння Півднем. Давалася взнаки і відірваність деяких новоприбулих професорів від центрів, де зберіга-лися історичні джерела для реалізації їх первинних наукових задумів. В ре-зультаті приходилося дещо переорієнтовуватися. Дуже важливим стимулюю-чим чинником виступала наявність традиції активних успішних археологічних досліджень найдавнішої історії Новоросії (цей аспект вважаємо предметом окремого дослідження і не зупиняємося на ньому в цій статті).
    Формування історико-краєзнавчих досліджень в ІНУ можна пов'язати з постаттю видатного філолога, професора слов'янської філології ІНУ В.І. Григоровича, що працював в університеті у другій половині 1860-1870-х рр. Як відзначав дослідник історичних поглядів В.І. Григоровича О.Є. Сергєєв, саме на третій, заключний, етап наукової діяльності вченого (1863-1875) при-падає активізація його інтересу до історичних досліджень(5). Серед них провідне місце належа-ло історико-краєзнавчій тематиці. Найповніше цю тезу висловив сучасник вченого, видатний історик, Ф.І. Успенський: "Всі його дослідження Півдня просякнуті переконанням та свіжістю ідеї. Григорович за властивістю свого розуму і попереднього досвіду, відрізнявся особливим вмінням ставити такі завдання, які розв'язувалися на основі подорожей та досліджень на місці. У дослідженнях та розмовах з місцевими старожилами він на літу схоплював на-тяки і вказівки, які слугували йому провідною ниткою в подальших пошуках, приводячи до цікавих висновків та побудов" (6). Незважаючи на незначну кількість праць В.І. Григоровича, що можуть бути віднесені до історико-краєзнавчої те-матики, вони мали непересічне значення для розвитку даного напрямку дослі-джень в ІНУ(7). У них була проголошена думка про необхідність залучення до збирання важливих архео-логічних, археографічних, етнографічних, картографічних джерел місцевих провінційних сил, підкреслена теза про комплексне, міждисциплінарне дослі-дження регіону, головним чином його соціального розвитку. Вчений, зокрема, зазначав: "щоби досягнути наукової мети розкриття багатого джерела побуто-вих відносин необхідні часті подорожі до головних місцевостей і ознайомлен-ня з різними документами. За допомогою досліджень на місці треба приготу-вати докладні списки не тільки населених пунктів, але й тих, що оточують їх в якості балок, пагорбів, долин, городищ та різних урочищ. Зібрані назви пови-нні бути витлумачені лінгвістично. Тільки таке вивчення вкаже на побутові відносини попередніх часів" (8).
    Про зацікавленість професури ІНУ в розвитку історико-краєзнавчих до-сліджень на Півдні України свідчить неодноразова спроба провідних професо-рів істориків, філологів та юристів заснувати в Одесі історичний архів на ос-нові архіву Новоросійського та Бессарабського генерал-губернаторства. У 1874 р. професор російської історії М.П. Смирнов зазначав: "Новоросійський університет діє у невивченому краї. Цей край ще чекає на свою історію і ніхто не може сумніватися, що докладна і старанна розробка доповнить наші відо-мості про багато вкрай цікавих питань вітчизняної історії. Запрошення сербів та інших слов'ян для заселення південного кордону імперії, Запорозька Січ, блискучі плани Потьомкіна та історія війн та відносин з Туреччиною за Кате-рини ІІ, мало відомої історії Бесарабії, нарешті справи церковні, історія війни з Туреччиною 1828 р.". З ним був солідарний і В.І. Григорович: "Не можна сум-ніватися, що ці справи нададуть великий матеріал для історії населення Пів-денного краю, що переважно географія, а з нею і побутові дослідження отри-мують матеріали, за які будуть вдячні ті працівники, які переконані, що поча-ток історії руського народу йде з півдня і що безкорисня подвиги у справі ци-вілізації зроблені руськими на півдні" (9).
    Історико-краєзнавча праця викладачів ІНУ втілилася головним чином в їх університетських курсах та монографіях і статтях. Спецкурси з історії Но-воросії ХVI - XVIII ст. читали професора російської історії І.А. Линниченко, О.І. Маркевич, приват-доцент П.А. Іванов. До дотичної тематики зверталися в своїх курсах філологи В.І. Григорович, О.О. Кочубинський, М.Г. Попруженко.
    Активну історико-краєзнавчу роботу викладачі вели також в в Одесько-му товаристві історії та старожитностей та Історико-філологічному товаристві при Новоросійському університеті, де брали участь і деякі студенти.
    Ще однією формою діяльності була популяризація історико-краєзнавчих знань. Відповідні розвідки професорів часто з'являлися на сторінках преси Одеси та інших міст Півдня імперії (В.О. Яковлєв, О.І. Маркевич), ними чита-лися публічні лекції (особливо слід відзначити лекції з історії Одеси професо-ра всесвітньої історії В.К. Надлера 7 та 12 березня 1893 р.).
    Професора ІНУ подали цілу низку праць з історії міста Одеси: О.І. Маркевич - "Город Качибей или Гаджибей - предшественник города Одессы" (1894), "Одесса в народной поэзии" (1884), В.О. Яковлєв - "К исто-рии заселения Хаджибея" (1889), Надлер В.К. - "К изучению истории города Одессы" (1893), "К истории дюковского сада" (1892), "Нашествие и чума. Эпизод из одесской старины" (1892), "Одеса в первые эпохи ее существова-ния" (1893), Флоровський А.В. (1884-1968) - "Из одесской старины" (1912). В цих працях встановлювалася спадкоємність між періодом існування Хаджи-бею та періодом Катерини ІІ, відтворювалася передісторія (а можливо початок історії) Одеси. В інших працях висвітлювалися окремі аспекти історії Одеси та Новоросійського краю: Брун П.К. "Судьбы местности занимаемые Одессой" (1856), "Черноморье" (Ч. 1-2, 1879-1880), Попруженко М.Г. - "Участие Одес-сы в возрождении народа болгарского" (1912), О.І. Маркевич "Одесса и сла-вянство" (1894), В.О. Яковлєв - "Значение нашего края в жизни и деятельнос-ти Пушкина" (1887), "Отзывы о Пушкине с Юга России" (1887), Є.О. Загоровський - "Очерки из истории славянской колонизации в Новорос-сии в XVIII в." "Организация управления Новороссиией при Потемкине в 1774-1791 гг." (1913). Флоровський А.В. "Отечественная война и Новороссий-ский край" (1913), "Пикинерский вербунок в Новороссии" (1916), "Освобож-дение крестьян по проектам губернских комитетов Новороссийского края" (1921).
    Говорячи про методологічну основу історико-краєзнавчих праць викла-дачів ІНУ слід зазначити, що більшість з них носили позитивістський, факто-графічний характер. Однак, накопичення історичних знань дозволило запрова-дити в історико-краєзнавчі дослідження більш модерні, теоретичні погляди. Це яскраво проявилося у зростанні уваги до таких явищ як колонізація, праг-нення переоцінки усталених стереотипів (О.І. Маркевич доводив спадкоєм-ність між історією Хаджибея та Одеси).
    Згадані праці переважно були написані в дусі імперської доктрини істо-рії Новоросії/Південної України, однак, в трактуванні деяких питань автори виходили за її рамки. Так, О.І. Маркевич та В.О. Яковлєв підкреслювали роль народної, в тому числі української, колонізації краю, а не урядової політики. У праці "Одесса в народной поэзии" (1894) О.І. Маркевич відзначав численні згадки про Одесу у чумацькому фольклорі. Водночас він не виявив жодної ро-сійської народної пісні про Одесу. О.І. Маркевич також відзначав, що прості одеські мешканці співали майже виключно українські народні пісні.
    Особливо яскраво розбіжності в концептуальних засадах історико-краєзнавчої діяльності між викладачами ІНУ проявилися в рецензії приват-доцента ІНУ П.А. Іванова (1860 - 1917/1918) на декілька ювілейних видань з історії Одеси, що вийшла друком у "Записках наукового товариства імені Т. Шевченка у Львові", недосяжному для російської цензури. Автор, що заховав-ся за псевдонімом "І. Андрієнко", відмітив перевагу українців серед населення Новоросії наприкінці ХVIII ст., рішуче заперечив думку В.К. Надлера про ци-вілізаційну роль Росії на Півдні, наголосивши на ролі запорозьких козаків, підкреслив свавілля російської армії після взяття Хаджибею. П.А. Іванов під-дав сумніву позитивну роль іноземних колоністів на півдні України і заува-жив, що "Новоросія - певна річ - геть би більш надбала собі культури, коли б переселенцям українським уряд надав хоч частину тих привілеїв і різноманіт-ної допомоги, якими він наділяв тоді переселенців чужоземних" (10). П.А. Іванов був піонером у ви-вченні історії козацтва на Півдні сучасної України.
    Отже, розвиток історико-краєзнавчих досліджень на півдні сучасної України був в основному справою професорів філологів та істориків. Слід від-значити, що більшість праць знаходилися на стику декількох наукових дисци-плін: етнографії, лінгвістики, економіки, права, історії. Це надавало історико-краєзнавчим студіям викладачів ІНУ додаткового наукового потенціалу. Ви-кладачі ІНУ виявили великий масив джерел з історії Одеси та Півдня, популя-ризували наукові знання серед населення, створили наукову та педагогічну традицію, на базі якої відбувався у ХХ ст. і триває донині розвиток історико-краєзнавчих досліджень в Українському Причорномор'ї.


(1) Кареев Н. Отчет о русской исторической науке за 50 лет (1876-1926) // Отечественная история. - 1994. - № 2. - С. 138.
(2) Там само. - С. 143.
(3) Першина З.В. Історія України у працях одеських істориків // Український історичний журнал. - 1994. - № 6. - С. 53-63.
(4) Попова Т.Н., Станко В.Н. Исторические исследования в одесском университете: традиции и современ-ность // Вестник Одесского государственного университета. - 1995. - № 1; Хмарський В.М. Археографі-чна діяльність Одеського товариства історії і старожитностей. - Одеса: Астропринт, 2002.
(5) Сергеев А.В. Исторические взгляды В.И. Григоровича. - Казань, 1978. - С. 110.
(6) Успенский Ф.И. Воспоминания о В.И. Григоровиче // Летопись Историко-филологического общества при Императорском Новороссийском университете. - Одесса, 1890. - С. 40.
(7) Григорович В. Записка о пособиях к изучению южно-русской земли, находящиеся в военно-ученом ар-хиве Главного Штаба // Собрание сочинений В.И. Григоровича. - Одесса, 1916. - С. 308-349; Записка об археологическом исследовании Днестровского побережья // Там само. - С. 286-297; Письмо Григо-ровича на имя ректора Новороссийского университета по вопросу о поездке его по Югу России // Там само. - С. 298-303; Записка антиквара о поездке его на Калку и Кальмиус, в Корсунскую землю и на южное побережье Днепра и Днестра // Там само. - С. 308-349; Доклады Григоровича по вопросу об ар-хиве // Там само. - С. 362-366.
(8) Собрание сочинений В.И. Григоровича. - Одесса, 1916. - С. 354; Успенский Ф.И. Воспоминания о Гри-горовиче // Летопись Историко-филологического общества при Императорском Новороссийском уни-верситете. - Одесса, 1890. - С. 44.
(9) Державний архів Одеської області. - Ф. 45. - Оп.11.- Спр.3. - Арк. 1-2.
(10) Андрієнко І. Ювілейні видання до історії м. Одеси // Записки наукового товариства ім. Т. Шевченка. - 1894. - Т. IV. - С. 152, 158, 159, 162.