ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 3)

Г. Івашків

Віхи та імена історії збірки кераміки Музей етнографії та художнього промислу

    Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (далі - МЕХП) цілком справедливо вважають унікальною скар-бницею пам'яток культури, побуту та мистецтва українського народу, а також зразків декоративно-ужиткового мистецтва багатьох країн світу. Упродовж кі-лькох століть співробітники музею, його прихильники, меценати та жертвода-вці спільними зусиллями зібрали величезну збірку унікальних предметів ста-ровини, яка налічує більше 86 тисяч одиниць збереження.
    Загалом теперішня історія МЕХП - це історії кількох музеїв, створених у Львові наприкінці ХІХ ст. Однією з найвагоміших є збірка української народ-ної кераміки, яка містить більше 11 тисяч пам'яток. Важливою складовою цьо-го зібрання є глиняні вироби з музею, утвореного при Науковому товаристві ім. Т. Шевченка (музей НТШ), комплектування якої розпочалося 1908 р. Акти-вними збирачами предметів старовини загалом та кераміки зокрема були чле-ни НТШ, народні вчителі, художники, радники, інженери. Музейними жертво-давцями іноді ставали й самі гончарі. Так, щедрими на дари до музею були гончарі зі Шпиколос (Д. Муц, Д. Бурбан, П. Костюк, Г. Леськів), Селиськ (С.Левко). Окрім того, за сприяння відомого дослідника мистецтва К.Широцького (1886-1919) у 1912 р. було закуплено глиняні вироби зі Східно-го Поділля. 1918 р. музей придбав величезну збірку (1078 предметів, із них глиняних - 236) оригінальних виробів із Гуцульщини та Покуття з колекції інженера та архітектора Є. Червінського (1887-1918).
    Зазначимо, що у відозвах, а також на загальних зборах НТШ неоднора-зово ставилося питання про те, щоб проводити роз'яснювальну роботу серед духовенства, аби і "воно віддавало церковні старинності до музею". Тому най-різноманітніші етнографічні матеріали, зокрема й керамічні вироби, надходи-ли до музею від священиків та сестер-служебниць. Однією з яскравих шанува-льників, збирачів та популяризаторів українського народного мистецтва була черниця чину сестер Василіянок і викладач їхньої гімназії у Львові Северина (Степанія) Париллє (1884-1941). Із музею гімназії, який вона заснувала, 1939 р. було передано 340 етнографічних предметів, в тому числі й 130 кераміки. 1940 р. фонди Державного етнографічного музею поповнили збірки інших музеїв та приватних колекцій Львова: університету, міського музею, музею В.Дідушицького (зібрання останнього містило вироби з багатьох відомих гон-чарних осередків Західної України), а 1951 р. відбулося об'єднання Музею ет-нографії з заснованим 1874 р. Музеєм художнього промислу, тому фонди ке-раміки значно збагатилися цінними зразками.
    З кінця 1940-х - початку 1950-х рр. завдяки багатолітньому охоронцеві фонду К. Матейко (експедиції 1946 і 1947 рр.), зусиллями співробітників ін-ших відділів, а також роботі музейної закупівельної комісії до фонду додалося більше 350 глиняних виробів. У такий же спосіб надходили експонати до му-зею і в 1960-х рр. (закуплено більше 200 предметів). Особливо велика кількість експедиційних виїздів та відряджень наукових співробітників зафіксована у 1970-х рр., під час яких було придбано пам'ятки старовини; щедрими були й подарунки гончарів. Це продовжувалося і в 1980-90-ті рр. У перші роки тре-тього тисячоліття вже відбулося кілька експедицій та відряджень, які також сприяли поповненню фонду кераміки.
    Суттєвим набутком фонду народної кераміки музею на початку ХХІ ст. став щедрий дарунок відомого збирача кераміки, реставратора та митця П.Лінинського (1920-2003), що склав більше 1300 предметів: кахлі, ужиткова кераміка різних археологічних культур, а також глиняні вироби кінця ХІХ - ХХ ст. із відомих гончарних осередків Західної України, Полісся, Волині та Закарпаття. Унікальною є колекція кахель різноманітних форм: горщикові, мискові, лицеві, кутові, карнизні, пояскові чи завершального ряду, які разом з тим представляють різноманітні художні напрямки.
    Отож, зроблено лише деякі акценти як на окремих віхах історії колекції кераміки МЕХП, так і на найбільш значних постатях її збирачів з метою під-креслення їх неординарної ролі в музейній історії.