ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 3)

О. Ликова

Колекція гончарних інструментів та пристроїв Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному

     Здавна Україна славилася своїми гончарями. У різні часи українці виго-товляли всілякі глиняні вироби: посуд, іграшки, архітектурно-будівельну ке-раміку. Гончарство і до сьогоднішнього дня приваблює людей широкими мо-жливостями самовираження, пізнання себе й навколишнього світу(1).
     Виготовлення з глини різноманітних виробів своїм корінням сягає в да-леке минуле. Процес виготовлення глиняних виробів включає кілька етапів: видобування глини, підготовка її до роботи, формування виробів, декорування, сушіння, випалювання. Для ліплення глиняних виробів не потрібні спеціальні складні інструменти, головне при цьому - руки виконавця(2). Але все ж таки під час кожного з перерахованих етапів виготовлення гончарних виробів майстрами використо-вуються певні гончарні інструменти та пристрої. Про час виникнення перших, традиційних до нашого часу, гончарних інструментів судити важко, оскільки основна маса гончарних інструментів виготовлялася з дерева - матеріалу, який зберігається не так довго як інші, приміром, метал, камінь чи глина.
     Сьогодні можна з упевненістю говорити про унікальну найбільшу збірку гончарних інструментів та пристроїв (більше 200 одиниць збереження), що сформована за роки невтомних пошуків працівників Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному (далі - НМЗУГ в Опішно-му). Для порівняння можна навести збірку Державного музею народної архіте-ктури та побуту України в Києві, який входить до четвірки музеїв України з найбільшими колекціями кераміки. Збірка гончарних інструментів та пристро-їв у зазначеному музеї нараховує близько 100 одиниць збереження. У ній пе-реважають гончарні ножики, гончарні круги, гончарні ріжки та дротики.
     У наш час технологія виготовлення глиняного посуду і, відповідно, за-стосування гончарних інструментів та пристроїв дуже різноманітне. Цих зна-рядь та інструментів кілька десятків. Відомий керамолог Іван Зарецький на-прикінці ХІХ ст. зазначав, що "усіх знарядь та інструментів, що використову-ються нашими гончарями, всього десятків три" (3). У фондах НМЗУГ в Опішному є гончарні інструменти та пристрої, які використовувалися на всіх етапах виго-товлення глиняних виробів. В залежності від використання, їх можна поділити на групи:
     1) інструменти та пристрої, що використовувалися при видобуванні гли-ни;
     2) інструменти та пристрої, що використовувалися при приготуванні глини, ангобів, полив тощо;
     3) інструменти та пристрої, що використовувалися при формуванні гли-няних виробів;
     4) інструменти та пристрої, що використовувалися при декоруванні та оздобленні глиняних виробів;
     5) інструменти та пристрої, що використовувалися при сушінні та випа-люванні глиняних виробів.
     Окрім зазначених п'яти груп гончарних інструментів та пристроїв в окрему групу потрібно винести пристрої, які використовувалися при масовому виробництві (в артілях, на заводах тощо) і якими не користувалися гончарі-кустарі в домашніх умовах. У фондах НМЗУГ в Опішному зберігаються вальці для подрібнення глини в робочому стані. При обстеженні гончарних осередків Харківської області співробітниками Інституту керамології зафіксовані спога-ди місцевих жителів про використання подібного пристрою працівниками ар-тілі у с. Барвінкове Ізюмського району: "Накопану глину замочували в "ча-нах" чи у виритих в землі "ямах" оббитих дошками. Розмочену глину спочат-ку місили ногами, за цим пропускали через "вальці" (4).
     Розглянемо гончарні інструменти та пристрої, що зберігаються у колек-ції НМЗУГ в Опішному, розділивши їх по відповідних групах.
     1. Із гончарних інструментів та пристроїв, які застосовуються при видо-буванні глини у колекції НМЗУГ в Опішному є два види інструментів: гак та кирка (копаниця). Гак використовувався для підняття глини у відрі з "шахти" на поверхню, а копаниця чи кирка для здобуття глини (різниця між ними поля-гала у формі).
     2. Із гончарних інструментів та пристроїв другої групи в музею-заповіднику зберігаються наступні види: весло, лопата, частина довбні, струг для глини, жорна та їх частини, ситечко для просіювання свинцю і ложка для вимішування свинцю. І весло і лопата використовувалися для перемішування глини, але різниця між ними була у формі і етапі застосування: весло викорис-товувалося для первісної обробки сухої глини, лопата - для замішування на-моченої глини. Довбнею, яка зовні схожа на великий дерев'яний молоток, по-дрібнювали вилежану глину та збивали замочену. Струг використовувався для пересікання замішаної глини, з метою видалення з неї сторонніх домішок. Це один з небагатьох інструментів, які досить довго слугували гончареві, оскільки робився струг із коси. Іван Зарецький зазначав, що струг міг слугувати від де-сяти до двадцяти років(5). На гончарних жорнах перемелювали свинець, пісок, деякі барвники. Складалися жорна із двох каменів та дерев'яного станка. Цікавим є факт, що кам'яна час-тина жорен слугувала менше ніж дерев'яна: камінь - 1,5-7 років, дерево - до двадцяти(6). Ложки для перемі-шування свинцю теж були недовговічними, оскільки при використанні вони перегорали.
     3. У третій групі в колекції НМЗУГ в Опішному досить широко предста-влені гончарні круги, на яких в більшості випадків формується посуд. Хоча представлені круги і виготовлені в різних гончарних осередках України, вони майже не відрізняються між собою за будовою. Різниця полягає у розмірах та матеріалі виготовлення. Також в колекції гончарних інструментів та пристроїв цієї групи багато гончарних ножиків різноманітної форми та розмірів, за до-помогою яких формується посуд. Для зручності тримання ножика, посередині його робиться круглий отвір, куди просовується кінчик пальця при роботі(7). Потрібно відзначити, що саме круг і ножик вважалися основними інструментами гончарів, до того ж вони, як пра-вило "наділялися магічними властивостями, як і особа їх власника" (8). Дослідники гончарства також за-значали, що гончарний круг переходив у спадщину від батька до сина як най-більше багатство. У музеї-заповіднику зберігаються гіпсові та керамічна фор-ми для скульптур, дерев'яні форми для виготовлення цегли та матриця XVIII ст.
     4. Збірка гончарних інструментів цієї групи представлена інструментами для рельєфного оздоблення та декорування зовнішньої поверхні глиняних ви-робів: коліщата для орнаментування поверхні глиняних виробів, дряпачки, стеки, штампи; та інструментами, які використовувалися для розпису ангоба-ми: гончарський ріжок та аптекарська гумова спринцівка, яка почала викорис-товуватися гончарями на початку ХХ ст. й успішно замінила ріжок. Але гон-чарі використовували набагато більше різноманітних пристроїв для розпису посуду ангобами. Це могла бути звичайна дерев'яна паличка, поламана ложка, щіточка, ганчірочка тощо. Традиційно складними і гарними розписами покри-валися лише миски, оскільки саме вони виставлялися на мисниках, які при-крашали оселі українців.
     5. Сьогодні у колекції НМЗУГ в Опішному майже немає речей, які б ілюстрували п'яту групу: гончарні інструменти та пристрої, що використову-валися при сушінні та випалюванні гончарних виробів. На території музею-садиби славетної гончарівни Олександри Селюченко, яка є структурним під-розділом музею-заповідника зберігається діюче горно славетної майстрині. На жаль, це горно було побудоване в останні роки життя майстрині, і вона лише раз скористалася ним. Другий раз в цьому горні випалювалися іграшки Олек-сандри Федорівни уже після її смерті працівниками музею-заповідника.
     Але є інструмент, який можна віднести до двох груп одночасно: дротик ("струна") - ним пересікали сиру глину (група 2) і зрізали готовий виріб з гон-чарного круга, або використовували при формуванні кахель (група 3).
     Також у збірці музею-заповідника зберігаються авторські тавра: цегель-не тавро Івана Оначка (Опішне, Полтавщина) та іменні тавра відомої майстри-ні дитячої іграшки, гончарівни Олександри Селюченко та сучасних художни-ків керамістів Лариси Антонової (Буди, Харківщина), Галини Жук (Суми), Фі-ліпа Чорноброва (Київ).
     Гончарні інструменти та пристрої, що зберігаються у фондах музею-заповідника є зразками з багатьох гончарних осередків України: Вінниччина (Жорнище), Волинь (Рокита), Івано-Франківщина (Коломия), Київщина (Васи-льків, Дибинці, Обухів), Кіровоградщина (Цвітне), Полтавщина (Білики, Горо-дище, Зуївці, Мала Грем'яча, Малі Будища, Міські Млини, Опішне, Піски, По-став-Мука, Хижняківка, Хомутець), Сумщина (Глинськ, Межиріч, Шатрище), Тернопільщина (Рай), Харківщина (Нова Водолага), Хмельниччина (Адамівка, Ставиця), Черкащина (Громи, Канів, Томашівка), Чернівеччина (Коболчин), Чернігівщина (Ічня, Олешня). Нажаль, представлені не всі гончарні осередки України.
     Автори виготовлення більшості гончарних інструментів та пристроїв, які наповнюють колекцію НМЗУГ в Опішному невідомі, хоча близько у 25 % на-явних інструментів на сьогодні відомі їх автори.
     При детальному вивченні колекції гончарних інструментів та пристроїв НМЗУГ в Опішному привертає увагу той факт, що в колекції наявні не всі їхні види. Однією з причин цього може бути те, що переважна більшість гончарних інструментів та пристроїв виготовлялася з дерева, матеріалу, який швидко зношується при користуванні та недовго зберігається. До того ж у середовищі гончарів побутувало повір'я, що, втративши інструменти або продавши їх, можна було позбутися й благополуччя в професійній діяльності(9). Тому, якщо вдавалося під час по-шуків поспілкуватися з працюючими гончарями, яких сьогодні дуже мало за-лишилося живих, то мало хто з них погоджувався віддавати свої інструменти чи пристрої. А нащадки рідко коли зберігають по смерті батьків їхні інструме-нти. Оскільки у проекті музею-заповідника фігурує відтворення побуту гонча-рів усіх регіонів, то працівникам НМЗУГ в Опішному належить звернути увагу на заповнення недостаючих ланок.

(1) Метка Людмила. Гончарні інструменти в історичному розвитку // Етнічна історія народів Європи. Збірник наукових праць. Випуск 12 - К., 2001. - С.73.
(2) Титаренко В.П. Традиційні народні ремесла Полтавщини. - Навчальний посібник. -Полтава, 2003. - С. 70.
(3) Зарецкий И.А. Гончарный промысел в Полтавской губернии. - Полтава, 1894. - С. 37.
(4) Звіт про етнографічні експедиції до Харківської області (15.07.202-27.07.2002; 8.08.2002-15.08.2002 рр.) // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. - Ф.1. - Оп.7. - Од. зб.76. - Арк. 14.
(5) Зарецкий И.А. Указ. соч. - С. 38.
(6) Там само. - С. 42.
(7) Там само. - С. 38.
(8) Пошивайло О.М. Етнографія українського гончарства: Лівобережна Україна. - К., 1993. - С. 110.
(9) Там само.