ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 3)

М. Юр

Українські мальовані вироби з дерева 1900-1930-х рр. у музейних колекціях України

     Оздоблені розписами вироби з дерева функціонували у житловому ін-тер'єрі переважно селянського населення України у XVI - середині ХХ ст. Їх виробництво та побутування у різних регіонах було доволі нерівномірним, асортимент складали весільні скрині, ліжка, бамбетлі, мисники, шафки, поли-ці, посуд, зрідка розписували свічники, іграшки, музичні інструменти, транс-портні засоби. Найбільшого використання мальовані вироби набули у ХІХ - поч. ХХ ст. на Київщині, Полтавщині, Півдні (Катеринославщина). У західних областях України - Галицьке Прикарпаття, Закарпаття, Буковина вироби пе-реважно прикрашали різьбленим орнаментом, подеколи тонуванням, розпи-сом. На сході (Слобожанщина), північному-заході (Волинь), південному-заході (Поділля), Півдні (Бессарабія, Херсонщина) мальовані вироби прикра-шали інтер'єр зрідка. А у побуті населення безлісних Криму та Донщини вони майже не застосовувались, насамперед, через нестачу місцевої деревини у цих регіонах.
     Завдячуючи діяльності музеїв, організованих у кін. ХІХ - поч. ХХ ст. і протягом ХХ ст., дослідникам, меценатам, художникам, вченим, зокрема, Д. і В. Щербаківським, М. Біляшівському, Ф.Вовку та іншими небайдужими до української культури людям, здійснювалася робота по зібранню творів і фор-муванню колекцій народного мистецтва, зокрема, мальованих виробів з дерева (1). Сьогодні мальоване дерево екс-понується у музеях різного профілю. Відповідно кількість та асортимент ви-робів обумовлений саме профілем музею, наприклад музеї народної архітек-тури та побуту нараховують досить великі колекції (50 - 300 предметів) з ши-роким представленням регіонально-стильових особливостей форм і декору. Музеї історико-краєзнавчі можуть зберігати 10-50 виробів, а художнього про-філю - до 10 творів. У музейних колекціях та приватних збірках України на-раховується близько 1000 одиниць мальованих виробів з дерева церковного і побутового призначення (2). Най-більш повно представлені типологічні групи побутових виробів, зокрема, пе-ріодом найвищого розквіту даного виду творчості - кін. ХІХ - поч. ХХ ст. (бі-ля 500 од.), а виробів датованих 1900-1936-ми рр. є лише близько 25-ти оди-ниць і репрезентовані вони регіонами Поділля, Середньої Наддніпрянщини (Черкащина), Слобожанщини (Чернігівщина), півдня (Катеринославщина, Бе-сарабія) та Карпат (Буковина, Галичина). Період першої третини ХХ ст. мож-на вважати завершальним етапом у плані широкого використання розписів на дереві у селянському побуті українців. Певний спад у виробництві мальованих виробів обумовлений рядом причин, найперше, активним використанням фаб-ричної продукції, яка замінила вироби ручного виготовлення, що мали пер-винне значення в побуті. У зв'язку з цим, наявність творів зазначеного періоду у фондах музеїв досить незначна. Тому завдяки тим поодиноким творам, що зберігаються у музеях є можливість встановлення змін, що відбулися у худож-ній стилістиці розписів та побутуванні типових форм виробів відносно попе-реднього періоду, відповідно стану виробництва у мережі осередків, які про-довжували свої традиції у важкій історико-політичній ситуації в Україні.
     Для аналізу творів першої третини ХХ ст. залучатимуться ті, що мають вказаний рік або датовані поч. ХХ ст., оскільки у музейних фондах зберіга-ються, здебільшого вироби, атрибуція яких визначається хронологічними ме-жами від 15-50 до 100 років, наприклад: др. пол. ХІХ ст., кін. ХІХ - поч.. ХХ ст., або ХІХ ст. Такі випадки, звичайно, ускладнюють аналіз творів.
     На півдні України, зокрема Катеринославщині, мальовані побутові ви-роби з дерева виготовлялися місцевими майстрами чи ремісниками, оскільки була досить розвинена мережа осередків на цій території, у Бессарабії та Херсонщині їх переважно завозили з інших міст, де замовляли у місцевих ре-місників або купували на ярмарках. Найпоширенішими з виробів на всій пів-денній території були розписані весільні скрині, для Одещини ще й ліжка, ка-напи-лави, канапи, інші вироби - мисники, полички, шафи, столи, з посуду -сільнички, ложки, миски, інколи баклаги, з господарчого реманенту - короми-сла в ужитку використовувалися менше.
     У музейних колекціях України мальовані вироби представлені різнома-нітним асортиментом як у плані типологічних груп так і регіональній прина-лежності. В Одеському історико-краєзнавчому музеї експонується більше де-сятка виробів, стилістика оздоблення та характер форм яких поєднують риси притаманні традиціям селянської творчості і стильовим рисам бароко, класи-цизму. Серед них панська скриня, оздоблена "перевідними картинками" кін. ХІХ - поч. ХХ ст. виготовлена на замовлення міським ремісником (подібна скриня є лише у Дніпропетровському історичному музеї ім. Д. Яворницького, ЭТ-2798), є мальовані вироби датовані кін. XVIII - ХІХ ст. з різних регіонів України - мисник (Б-553), двері від шафки, бамбетль (Б-694), козацька фляга кін. XVIII ст. (Б-1154) і фляга ХІХ ст. (Б-3263), тарілка (Б-1141), ложка (Б-1680), чаша для причастя XVII ст. (Б-1282) із зображенням поясних постатей Богоматері, Ісуса Христа, св. Миколая. З творів періоду першої третини ХХ ст. у музеї є один експонат, це вирізьблена і розписана міським кустарем тарілка 1911 р., на якій зображено помістя Радкових та надпис "Дорогому попечителю от любящих детей богоявленской школы". Розпис виконано у реалістичній манері, але стилістично близький до народної картинки.
     Особливості селянського розпису першої третини ХХ ст. можна розгля-нути на предметах посуду і в Одеському художньому музеї, в якому експону-ється традиційна для Івано-Франківщини розписана дерев'яна баклага (ОХМ-699) поч. ХХ ст. У орнаментації баклаги поєднуються елементи рослинного (боки форми) і геометричного (лицьові сторони) орнаментів, виконаних у яск-равій кольоровій гамі.
     У ДМУНДМ зберігається дерев'яна мальована баклага 1921 р. виготов-лена художником Олександром Саєнком з м. Борзна на Чернігівщині (д-483). Баклага округлої форми, верхня частина кришки вирізьблена у вигляді півни-ка. Манера розпису близька до графічної, поєднує досить складну композицію орнаменту і локальне колористичне вирішення елементів досить простих ла-конічних форм. На синьо-блакитному тлі лицьової сторони баклаги зображена пташка вохристого кольору, що сидить на гілці. Бокові частини прикрашають розташовані симетрично від повздовжньої осі видовжені парні листочки, що чергуються з двома парами цяток з'єднаних між собою тонкими лініями. Всі елементи композиції вохристого відтінку і обрамовані темно-коричневим кон-туром.
     У "світлиці" Черкаського державного університету ім. Б. Хмельницько-го (завідуюча С. Кітова) зберігаються дві весільні ложки 1903 р., які виготовив майстер Верба з Тальнівського р-ну. Ці ложки використовували лише один раз у житті у весільному обряді. Черпак ложки прикрашений близьким до натур-них реалій вазоном "деревовидної" композиції: на вохристому тлі велика чер-вона квітка на зеленому стеблі з листочками. Держак ложки розписаний тон-кими забарвленими у червоний (дві) і зелений (три) смугами, завершенням слугує вирізьблена риба пофарбована червоним кольором. Конструктивні де-талі ложки мають округлі обриси - овальний черпак і вигнутий тонкий дер-жак.
     На Волині весільні ложки мали геометризовані форми. Ложка 1913 р. з с. Коптевщина Овруцький повіт (Е-1481, НІМУ) має неглибокий черпак у фо-рмі видовженого овалу з загостреним кінцем та трапецієподібної форми рів-ний плоский витягнутий держак. Тонована блакитним кольором, черпак при-крашає трилисник, а край форми жовті і червоні цятки, держак - два трилис-ники, між якими чотирипелюсткова квітка. Всі елементи виконані червоним кольором з чорним контуром форми.
     У Національному історичному музеї України зберігається і дерев'яна точена круглої форми неглибока сільничка на піддоні 1931 р. з с. Озоринці (сьогодні Озаринці) Могилів-Подільського повіту (Е-1318, НМІУ). Мальова-ним рослинним орнаментом оздоблена зовнішня поверхня виробу у вигляді фризу, стилістика якого характеризується застосуванням простих геометрич-них форм лінійного характеру - кола і лінії. Рапорт композиції побудований на зображеній у колі квітці, верхній і нижній край фризу обрамовує коричнева лінія. Колористична гама розпису сполучає відтінки теплого кольору (жовтий, червоний, коричневий).
     З поданих п'яти виробів групи посуду першої третини ХХ ст. важко зро-бити узагальнюючі висновки щодо стилістичних змін у розписі, але варто за-значити, що відповідно до традицій мальованого декору даної групи минулого періоду орнамент, що був превалюючим над тлом виробу, тепер займає поло-вину, а то й третю частину його поверхні.
     У музейних колекціях України зберігаються і мальовані меблі, вироби 1900-1930-х років представлені лише весільними скринями: Катеринославщи-на - с. Дніпрова Кам'янка, Верхньодніпровського р-ну, 1900 р., Д-248, ДХМ; автор Микола Бублик, с. Ігрень, 1906 р., ДМУНДМ; с. Стара Ігрень, 1910-і рр., Д-623, ДХМ; поч. ХХ ст., с. Ігрень, (репродукція за Гарасимчуком); с. Стара Ігрень, 1911 р., НВФ-867, ДХМ; с. Новоолександрівка, 1920-і рр., Д-1064, ДХМ; с. Ігрень, 1920-і рр., ЭТ-2797, ДІМ; Бессарабія - с. Перейма Балтського р-ну, Одеської обл. 1920-й р., ДМ-4148, МНАПУ; Буковина - с. Великий Ку-чурів, Сторожинецького р-ну, Чернівецької обл., 1923 р., ДМ-6422, МНАПУ; с. Тисівці, Сторожинецького р-ну, Чернівецької обл., 1930 р., Інв.№ 4883. МНАП; с. Рідківці, Чернівецької обл., 1918-1919 рр. (архів М.Селівачова); с. Топорівці Новоселицького р-ну Чернівецької обл., 1936 р., 9604/М-228, МАПУ; Галицьке Прикарпаття - Новояворівськ, 1930-і рр., ДМ-6630, МАПУ;
     До поч. ХХ ст. на Півдні побутували вісім з дванадцяти загальної класи-фікації типів українських весільних скринь, основу якої складали вироби що вирізнялися висотою (високі, середні і низькі) та конструкцією ящика (з пря-мовисними або звуженими до низу боками) (3). Висота скринь різнилася характе-ром підстави: лиштва і коліщата властиві високим, лиштва або підніжки - се-реднім, а підставою для низьких слугувало власне днище. Для Півдня характе-рні скрині з прямовисними боками і пласким віком, менше з звуженими до ни-зу боками і опуклим віком. Лиштву високих скринь оздоблювали профілю-ванням різної кривизни у вигляді аркових вирізів, півовалів. Боки скринь скрі-пляли вузькими металевими пластинками "філіствами" (4) які потім зафарбовували чорною фарбою разом із ребром. У скринях середнього розміру застосовували нескла-дної кривизни профілювання, проте найчастіше це були не декоровані дошки. Подеколи натомість лиштви кріпили розмаїті за формою та силуетом підніж-ки. Скрині з фігурно вирізаними підніжками характерні Одеській обл. Звужені донизу боками, на цоколі чи лиштві скрині традиційні на території сучасної Кіровоградщини, такої ж форми але низькі побутували на Катеринославщині.
     В першій третині ХХ ст. з названих типів скринь в ужитку були лише чотири: висока з прямовисними боками, лиштвою, коліщатами і пласким ві-ком, такого ж характеру середня на підставі-лиштві або підніжках і низька, архаїчної форми з прямовисними боками. Серед цих типів кількісно більше високих скринь.
     Стилістика розпису скринь обумовлювалася індивідуальними, локально-регіональним та загальнонаціональними традиціями формування конструкти-вних особливостей форм виробів, прийомів поділу поверхні, композиції, щільності заповненого поля, іконографії орнаменту, колірного та технічного рішення.
     В Україні весільні скрині, здебільшого, тонували темно-зеленою фарбою далі виконували розпис. Тло скринь, як правило, поділяли різними технічними прийомами (графічно-лінійним роз кресленням) та засобами (металевим окут-тям). Для Катеринославщини характерний графічно-лінійний поділ, для Бес-сарабії чисте тоноване тло, на якому виконувався вільний, досить експресив-ний з крупними живописними елементами розпис. Відповідно поділ поля на одночасне, двочасне чи тричасне призводив до ущільнення орнаментальних мотивів у обмеженому просторі, хоча у ньому поєднувалися різні за розмірами (від крупних форм квітів, квітів-"яблук" до дрібних штрихів, цяток), конфігу-рацією, декоративним наповненням елементи. Графічно-лінійний поділ поля використовувався переважно при оздобленні скринь з прямовисними боками і виконувався він однією двома чи трьома лініями, одна з яких була обов'язково біла. Прийоми поділу залежали від сторони розташування - лицьова (чоло), верхня (віко), бокова (причілки). Чоло, як правило, прикрашав пишний і ви-шуканий орнамент складної композиції і колористичної гами. Причілки мен-ше деталізувалися, оскільки вони мали менший кут огляду і розпис виконува-вся у виділеному близькому до квадрата полі. Оздоблення віка здебільшого наслідувало традиції декору лицьової сторони, інколи причілків, але з поч. ХХ ст. його розмальовували рідше або лише тонували.
     Тричасний графічно-лінійний поділ чола мав найбільше комбінацій і був більш популярний у різних типах скринь, зокрема у високих, менше - серед-нього розміру. Для нього характерні комбінації поділу на три прямокутники, що простежуються у розписах скринь першої третини ХХ ст.: два широких бокових і вузький центральний (автор Микола Бублик, с. Ігрень, 1906 р., ДМУНДМ; с. Стара Ігрень, 1910-і рр., Д-623, ДХМ; поч. ХХ ст., с. Ігрень, ре-продукція за Гарасимчуком), три рівноцінні (с. Стара Ігрень, 1911 р., НВФ-867, ДХМ), широкий центральний і два вузьких бокових (с. Новоолександрів-ка, 1920-і рр., Д-1064, ДХМ; с. Ігрень, 1920-і р., ЭТ-2797, ДІМ). Важливо за-значити, що перший прийом поділу чола скрині активно використовувався у різних регіонах України, натомість останній до поч. ХХ ст. майже не трапляв-ся. Відповідно стилістика розпису такої скрині мала більш узагальнюючий ха-рактер зображення орнаменту, разом з тим характеризувалася меншою деталі-зацією елементів і втратою зв'язуючих між ними.
     При графічно-лінійному поділі важливу роль відігравали орнаментальні бордюри, що слугували як обрамленням загальної композиції, так і розмежу-ванням декорованих полів. Композиція будови бордюру наслідувала принци-пи стрічкового орнаменту, але адаптованого під власну функцію у декорі. За-лежно від поділу бордюр укладався трьома чи п'ятьма складовими часом роз-межованих пластичною формою подібною до витягнутого листка, декількома листочками або навіть невеличкою гілочкою. Направленість елементів у ор-наменті була спрямована до вертикальної осі скрині чи від неї у боки. У ком-позиції бордюру скрині з с. Ігрень 1920-х р. був застосований протилежний до традиційного прийому розташування елементів в орнаменті і він полягав у за-міні рапорту властивому при обрамленні широкого поля на вузьке і навпаки.
     Двочасний графічно-лінійний поділ подеколи траплявся у розписах ве-сільних скринь. На скрині з с. Дніпрова Кам'янка Верхньодніпровського р-ну що на Катеринославщині (1900 р., Д-248, ДХМ) параметри двох окреслених площин набули обрисів ближчих до квадрата, у яких намалювали розлогі з крупними елементами вазони. В орнаментиці розписів, як і загалом у народ-ному мистецтві "вазон" (дерево життя), гілка, квітка, віночок - це традиційні мотиви та елементи. "Вазон" - це розлоге розкішне дерево, кожну гілку якого вінчає пишна квітка з листками, пуп'янками, що "виростає" ніби з посудини. Його розташовували переважно у центрі композиційного поля, інші мотиви слугували доповненням, що у свою чергу впливало загальну композицію роз-пису. Композиція "вазона" визначається трьома прийомами розташування елементів - віялоподібна, пірамідальна, деревовидна (асимільовану з "дерева життя") (5). Перші дві характе-ризувалися високою щільністю елементів у мотиві, останній - досить розрі-дженим їх розміщенням. Конструкція "вазона" вирізняється від "дерева жит-тя", насамперед, розмаїттям варіантів крони, наявною посудиною, насиченіс-тю деталями, втратою семантичного навантаження. Зображення розмаїтих за пластично-живописним вираженням елементів, їх колірним співвідношенням і у відповідності до тонованої площини, прийомами абстрагування рослинних реалій з різною мірою натурної правдоподібності формували художній образ мотиву "вазон".
     Графічно-лінійний поділ поверхні скрині обумовлював застосування "вазонів" пірамідальної форми, подеколи віялоподібної і деревовидної. Круп-ні форми квітів розташовували навколо посудини, менші за розмірами обра-мовували їх у верхній частині. У Катеринославській губернії квіткові розписи скринь були надзвичайно розмаїті за художньо-стилістичним виразом. Вони часто суцільно закривали лицьову сторону (чоло) скрині, а тло пробивалося лише невеликими яснішими або темнішими просвітами. Як зазначалося вище, вазон займав центральну частину композиції, декороване поле більших розмі-рів, натомість менші заповнювали букетом, однією-двома гілками. "Букет" як і "вазон" малювали зі щільно розміщеними у ньому елементами: у основі дві-три великі квітки укладені за трикутником, або чотири за ромбом, з боків да-ної конструкції ніби "виростали" гілочки, які вершечками наближалися одна до одної. З села Стара Ігрень збереглися дві скрині 1910 і 1911 рр., у яких з на-званих варіантів застосовували букет, характер будови полягав у зображенні трьох однакових крупних квітів у основі і гілочками, укладеними із різномані-тних дрібних елементів. У подальші роки букети у розписах не зустрічалися.
     Особливості будови "гілки" визначено її роллю в композиції чола, при-чілків, віка. У центральному полі тричасного поділу малювали дві невеликі ді-агонально розміщені гілочки, характерною особливістю композиції яких було застосування різних за конфігурацією і величиною елементів (квіти, "яблука", листки, пуп'янки, грона винограду, колоски тощо) розташованих від крупних у основі та менших аж до цяток у завершенні мотиву. Причілки та віко менше прикрашали гілкою, зокрема у першій третині ХХ ст. вона не зустрічається.
     Традиційним мотивом декору причілків і віка був "віночок", компози-цію якого формували вісім однотипних або двотипних крупних елементів, розташованих навколо центрального. Малювали мотив у полі наближеному до квадрата, а варіанти його композицій ґрунтувалися на поєднанні різних за ха-рактером обрамовуючих і центрального елементів орнаменту. Складові "віно-чка" сполучалися між собою стеблами, листками, штрихами. Центр внутріш-нього поля мотиву подеколи залишали чистим (тонованим) або заповнювали гілочкою, одним, трьома, чотирма крупними елементами, які доповнювалися меншими квіточки, листки, пуп'янки, різними за конфігурацією та розмірами мазками. У першій третині ХХ ст. найбільш популярним було зображення "ві-ночка" з восьми основних елементів і одним чи трьома у центрі. Гілку, як центральний мотив, у цей час вже не малювали. Траплялося зображення моти-ву в декорі чола з тричасним графічним поділом поля, що набувало вигляду рівноцінних прямокутників. Разом з тим "віночок", що заповнював окреслене поле уподібнювався овалу.
     Найбільш варіантним елементом орнаменту у розписах є квіти. Розмаїт-тя їх конфігурації квітів основане на двох типах: наближених до натурних форм - мальв, руж, півоній, тюльпанів, ромашок, лілій, та абстрагованих - "яблук", "цибульок", "огірочків" (подібних мотивам східних тканин) тощо. Обом типам квітів властиво виділення композиційного центра, у зв'язку з чим контур форми ніби нівелюється, або навпаки, основну увагу бере на себе екс-пресія обрисів форми, у такому разі центр не виділяють. Ця особливість при-таманна "цибулькам", що мають силуетне зображення. Стилістика мальова-них квітів відповідно до попереднього періоду зазнала певних змін, відмін-ність у першій третині ХХ ст. полягала у зменшенні прийомів її деталізації, превалюванні абстрагованих крупних форм. Незаповнене дрібними елемента-ми поле квітки, а також поле у якому вона намальована почало відігравати бі-льшу роль. Квіти малювали у фас (погляд зверху) і профіль (у розрізі). У них поєднувалися складні комбінації прямих, округлих штрихів, краплеподібних, сегментовидних, пелюсткоподібних мазків, цяток, листочків, які щільно запо-внюють квітку. За характером виразу вони мали площинне й разом з тим жи-вописно-декоративне трактування, вражали динамізмом форм, пишністю, ви-шуканістю.
     Абстрагованої форми квітка-"яблуко" є невід'ємним і найбільш ужива-ним елементом в орнаментації весільних скринь майже усієї України. "Яблу-ко" - округлої форми пляма червоного кольору, варіанти декору якої обумов-лювалися композицією розпису і локальними традиціями. До поч. ХХ ст. у прийомах деталізації "яблука" використовували мазки різної товщини, розмі-ру, характеру конфігурації (прямі, напівкруглі, видовжені, округлі) чорного кольору. У першій третині ХХ ст. сама форма "яблука" залишилася не змін-ною, а її декоративне наповнення зменшилося. На Катеринославщині характе-рним оздобленням "яблука" були тонкі округлі (рідко прямі) штрихи розта-шовані від двох до шести-семи на одній плямі, верхню частину прикрашала цятка чи парні мазки.
     Ще однією важливою складовою орнаментики скринь були грона виног-раду, які застосовували у оздобленні профільованої лиштви, де він був центральним мотивом, а в оздобленні чола, причілків та віка - доповнюючим у композиції. Конструкція форми грона у розписах набуває ромбовидної або трикутної форми, що впливає на розташування ягід у ній. Існують ряд комбі-націй ягід, що заповнюють ці форми: трикутник - три, дві, одна ягода; ромб - одна, три, три, три, одна і т.д. У одній композиції могли використовувати одну або обидві форми грона винограду. Обидві форми прикрашають одинарні, па-рні, потрійні листочки, завитки, що розміщуються зовні з боків між ягодами. У першій третині ХХ ст. виноград не так часто, як у попередній період вхо-дить до композиції розпису, і тепер лише чола скрині.
     Кольорова гама розписів у першій третині ХХ ст. має менш розмаїту па-літру, основними стають зелений, червоний, синій, чорний, білий, які допов-нюють у деталях жовтий, рожевий, світло зелений, бордовий, оранжевий. На основі регіональних традицій, місцевих уподобань та на дотриманні чіткої по-слідовності технічних прийомів у виконанні елементів орнаменту створюва-лося гармонійне поєднання холодних і теплих відтінків кольору, контрастних співвідношень насичених кольорів, зокрема, червоного та зеленого.
     Особливості розпису півдня України досліджуваного періоду можна розглянути на скрині 1920-го р. з с. Перейма Балтського р-ну, Одеської обл. (ДМ-4148, МНАПУ). Для цієї місцевості традиційними були скрині середньо-го розміру на ніжках з опуклим віком, які розмальовували лише з лицьового боку двома симетричними композиціями на тонованому зеленим кольором тлі. До поч. ХХ ст. орнамент заповнював два окреслених фігурними рамками поля, після розпис займав вільне, визначене обрисами самого виробу поле. Чоло скрині з с. Перейма прикрашають два букети троянд намальованих у ре-алістичній манері. Конструкцію букета складають три крупні квітки (дві внизу одна зверху) розташовані у нижній частині, від серединки обох бокових квітів "виростають" гілки, що обрамовують їх з боків. У композиції букету застосо-ваний контраст форм: крупних у основі і дрібних обабіч, контраст холодних кольорів: червоного і зеленого, а також нюанс кольорів у допоміжних елемен-тах: світло-зеленого і рожевого.
     Карпатський регіон у музейних колекціях репрезентують п'ять мальова-них скринь, датування яких укладається в хронологічні межі 1918-1936 рр. і одна скриня з Галицького Прикарпаття (Новояворівськ) 1930-х р. (ДМ-6630, НМАП у Києві). Порівнюючи форми конструкції та художньо-стилістичні особливості розписів скринь на даних територіях до поч. ХХ ст. можна від-значити, що з двох основних типів скринь - високі з прямовисними стінками, лиштвою, коліщатами та пласким віком і аналогічної форми середні, підста-вою в яких були підніжки, в 1930-х рр. у побуті функціонували останні. У тра-диції орнаментування скринь відбулися певні зміни, що простежуються у композиції заповнення декорованої площини так і в іконографії орнаменту. Порівняльний аналіз раритету досліджуваного періоду і попереднього здійс-нюється на виробах одного осередку (с. Новий Яр (тепер Новояворівськ) Львівської обл.), в якому виготовлялися мальовані меблі, іграшки. Тенденції, властиві попередньому періоду, простежуються і у розписах весільних скринь першої третини ХХ ст., зокрема, у застосуванні жовтого тла та червоного, си-нього, зеленого і білого кольорів у орнаменті, композиції з крупним централь-ним рослинним мотивом, оздобленні кутів декорованого поля трьома рядами стрічкового орнаменту. Зміни, що відбулися у розписах торкаються стилісти-ки загалом, насамперед тому, що зменшився об'єм поверхонь, які розмальову-вали. В 2 пол. ХІХ - поч. ХХ ст. пишним орнаментом покривали віко, лицьову сторону скрині, підставу (лиштву чи підніжки), тепер залишилися чоло і під-ніжки, розпис яких об'єднаний загальною композицією. У компонуванні де-корованого поля також простежуються зміни в бік зменшення орнаментальних складових. Традиційно центром поля була крупна стилізована під зірку квітка, обрамована трьома концентричними колами утвореними меншими листочка-ми й квіточками. З боків мотиву малювали невеликі, іконографічно подібні квіти або невеличкі гілочки, які зображували і у кутах поля, що в свою чергу обрамовували три, розташовані півкругом, стрічкові орнаменти виконані з ли-сточків, які чергуються поперемінно. В 1930-х рр. центральний мотив квітка замінюється на виконаний у реалістичній манері вазон, тобто букет квітів на-мальованих віялоподібно у глечику, прикрашеному стрічковим орнаментом геометричного характеру. Кути заповнюють розетоподібні квіти, що відмежо-вуються трьома прямими стрічковими орнаментами подібними до декору гле-чика. Якщо у стилістичному вирішенні розписів минулого періоду були при-сутні м'які, пластичні форми, щільність у заповненні поля, превалюючий рос-линний орнамент, то в даний період відчувається схематизм виконаної компо-зиції, графічний характер елементів, лінійність і перевага незаповненої пло-щини.
     На Буковині в ХІХ - 1 пол. ХХ ст. побутували два типи весільних скринь: низькі з прямовисними боками пласким або опуклим віком. Розмальо-вували скрині, здебільшого, традиційним лише у даному регіоні мотивом "се-рця", який займав центр лицьової сторони, а обабіч нього стилізоване "дерево життя". Мотив "серця" був поширеним майже до сер. ХХ ст., а варіантність його трактування залежала від майстерності маляра комбінувати елементи ор-наменту, що були досить традиційними за технікою виконання, розмірами та стилістичним вирішенням. Конструкцію мотиву складала лінійно окреслена серцеподібна фігура, внутрішнє поле якої тонувалося і було прикрашене з кра-їв рядом уквітчаних гілочок, що повторювали її контур. Зовні серце прикра-шали подібні дві-три орнаментальні смуги із об'єднаних між собою бігунцем або розташованих вільно квітів, гілочок, листків, цяток та ліній. Обабіч моти-ву зображали розлогі, на всю висоту декорованого поля гілки. Вони були си-метричної конструкції, їх центральну вісь заповнював ряд квітів, з'єднаних між собою тонкими пагінцями, облямованими вузькими маленькими листо-чками. Від квітів у різні боки малювали подібні пагінці. Таким чином утворю-валася гілка ("дерево життя"), що заповнювала майже третину декорованого поля. Дещо уподібненими "бігунцю" малювали "гілочки", що утворювали мо-тив "серця". До поч. ХХ ст. дату виготовлення скрині писали під мотивом, а після в середині.
     Стилістика розписів обумовлювалася конструкцією скрині та локально-індивідуальними традиціями. Іконографія орнаменту скринь з пласким віком вирізнялася насиченістю елементів орнаменту здебільшого рослинного харак-теру, щільним заповненням декорованого поля, превалюючою живописною над графічною манерою виконання, зображенням в анфас ромашкоподібних форм квітів. Форми квітів у розписах скринь архаїчні - це здебільшого округ-ла пляма, на якій (або навколо якої) малювали ряд краплевидних пелюсток чи цяток. Кольорова гама розписів складалася на основі регіональних традицій, місцевих уподобань та на дотриманні чіткої послідовності технічних прийомів у виконанні елементів орнаменту. Тло забарвлювали світлими вохристими, жовтими відтінками, елементи декору білі, рожеві, зелені, червоні, сині. У розписах скринь з опуклим віком, подібних до російських сундуків, відмінніс-тю є наявна рівноцінність тонованої площини і декору, графічна манера вико-нання.
     До 1920-х рр. у розписах скринь першого типу зберігається "бароковий стиль", тобто превалювання орнаментального декору над формою виробу зі складною пластичною мовою зображення елементів мотиву. Стилістичні змі-ни простежуються вже у розписах скрині 1923 р. з с Великий Кучурів, Сторо-жинецького р-ну, Чернівецької обл. (ДМ-6422, МНАПУ), що полягають у спрощеному трактуванні елементів орнаменту, менш розмаїтій кольоровій па-літрі та збільшення чистого тонованого поля над декорованим. У скрині з с. Тисівці цього ж району, датованій 1930 р. (Інв.№ 4883. МНАПуЛ) уже з'являються виражені лінійні форми у композиції розпису, що замінюють ра-ніше поширені гілочки та бігунець.
     Малювання на скринях із опуклим віком було основане на застосуванні елементів рослинного (квіти, листки, гілочки) і геометричного (півокружні та ламані лінії, трикутники, ромби, цятки) характеру. Протягом першої третини ХХ ст. у стилістиці розписів відбулися зміни у бік схематизації. Порівнюючи орнаментальний декор скринь з с. Рідківці Чернівецької обл. 1918-1919 рр. (архів М. Селівачова) і с. Топорівці Новоселицького р-ну Чернівецької обл., 1936 р. (9604/М-228, МНАП) можна відзначити, що у першій розпис покриває усі боки виробу окрім тильного, у другій - віко і чоло. В обох наявний тричас-тинний поділ поверхні лицьової сторони і віка, створений за допомогою конс-труктивної зв'язки, обумовлює композиційну цілісність декору трьох само-стійних частин. Власне розпис першої характеризується застосуванням близь-ких до натурних мотивів - "вазонів", бігунця, уквітчаних гілочок, що обрамо-вують "серце", квітів, натомість у другій композиція вирішена у суто геомет-ризованому "стилі", оскільки широко використовувані раніше рослинні моти-ви трансформувалися у зображення абстрагованих форм - бігунець у стрічко-вий орнамент з ряду цяток, уквітчані гілочки у різної кривизни лінії, квіти у ромби, поле, в якому малювали вазон, заповнюють квіти абстрактних форм розташованих на вертикальній осі, а сам мотив "серця" набув лінійних обри-сів без пишного оздоблення. Нижню частину поля прикрашають подвійні три-кутники, що нагадують зубчастий орнамент у різьбленні.
     Отже із проведеного аналізу розписів виробів з дерева першої третини ХХ ст. можна зробити висновок, що стилістичні особливості розписів зазна-ченого періоду у відповідності до попереднього не набули різких змін. Зміни відбувалися поступово у бік зменшення деталізації орнаментальних форм, ви-користання ряду мотивів та елементів, кольорової палітри, що більш активно виявилося у виробах датованих 1930-1936 рр., де розпис набуває геометризо-вано-схематичних форм, зменшення асортименту виробів у типологічних гру-пах, обмежене використання широковживаних композиційних схем, іконо-графія мотивів та елементів набуває узагальнених обрисів, манера виконання стає більш "графічною", кольорова гама поєднує зближені відтінки на відміну від яскравих локальних у період найвищого розвитку. Ця тенденція обумовле-на насамперед тим, що у першій половині ХХ ст. знижується попит на мальо-вані вироби, оскільки в укладі осель починають використовуватися фабричні меблі, посуд і т.д. Це призвело до занепаду даного виду селянської творчості на всій території України з втратою її органічного первинного значення у по-буті. Втрата художніх достоїнств даного виду творчості призвела до його пе-реорієнтації на виробництво сувенірної продукції, у якій традиційні розписи підміняли спрощені підробки прийомів оздоблення та зміні природного мате-ріалу (деревини) на пресовані форми (ДСП) у фабричному чи самодіяльному виготовленні.

(1) Денисенко Наталя. До хронології назв музеїв, колекції яких започатковані на базі Міського музею старожи-тностей і мистецтв // Музейна справа та музейна політика в Україні ХХ ст.: збірник наукових праць за ред. д-ра мист. М.Селівачова. - К., 2004. - С.36.
(2) Юр М.Давнє мальоване дерево в музеях України // Музейна справа та музейна політика в Україні ХХ сто-ліття. Збірник наукових праць. - К., 2004. - С.178.
(3) Юр М.В. Типологія весільних скринь, декорованих розписом // Народна творчість та етнографія. - 1998. - №1. - С.68-74.
(4) Будзан А.Ф. Українські народні скрині // Матеріали з етнографії та мистецтвознавства. - К., 1975. - С.112-117.
(5) Юр М.В. Традиції орнаментування українських мальованих весільних скринь // Етнос. Культура. Нація. Збірник наукових праць за матеріалами міжнародної науково-практичної конференції. - Дрогобич, 1999. - С.141-146.