ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 15)


Соціально-економічний розвиток міста Балти у другій половині ХІХ ст   Єсюнін С. М.

    (скачать pdf)

УДК 947(477.74)

С. М. Єсюнін

С

*                                                      •                V/                                                •

оціально-економічнии розвиток міста Балти у другіИ половині ХІХ ст.

У статті розглянуто соціально-економічний розвиток міста Балти Подільської губернії у другій половині ХІХ ст., проведено аналіз статистичних відомостей та архівних джерел з визначеної проблематики. Ключові слова: місто Балта, Подільська губернія, залізниця, торгівля, промисловість, освіта.


 


 

На сьогодні велика увага приділяється до­слідженню урбанізаційних процесів в Україні у другій половині ХІХ ст., які пов’язані з важ­ливими трансформаціями, викликаними про­веденням реформування у межах царської Росії та відзначаються динамічним розвитком місь­ких поселень. Констатуючи здобутки в галузі дослідження певних аспектів загального роз­витку міст Поділля в другої половини ХІХ ст., слід зазначити, що висвітлення урбанізаційних процесів цього періоду в окремих містах ще по­требує ретельних досліджень. Це стосується й Балти (нині — місто Одеської обл.).

Окремі факти з історії та розвитку Балти у другій половині ХІХ ст. знайшли місце в пра­цях дослідників минулого — М. Орловського [17], Є. Сіцінського [23], І. Родзяновського [24]. Більш широко зазначена тематика висвітлена в історичному нарисі Є. Бойка та Т. Свистуна на сторінках «Історії міст і сіл» [2], дослідженні С. Таранця [28], краєзнавчих нарисах за автор­ством П. Стряпкіна [2], О. Таскіна [29] та ін. Разом з тим подальше дослідження історії Балти другої половині ХІХ ст. дозволяє відкрити ще чимало маловідомих сторінок історії міста, про­стежити процес його розбудови в умовах розви­тку капіталістичних відносин.

На середину ХІХ ст. Балта була одним із 17 міст Подільської губ., мала статус повіто­вого центру. За статистичними даними 1861 р. населення міста складало 15143 мешканця, що було другим показником у губернії (біль­шим було лише губернське місто Кам’янець- Подільський) [30, арк.19-25]. Як і у більшості подільських міст, за національним складом домінували євреї (майже половина городян — близько 8 тисяч), за ними йшли українці, росія­ни, поляки. А от за конфесійним складом насе­лення Балти на відміну від інших подільських міст мало особливість — тут мешкала значна кількість росіян-старообрядців. У 1861 р. — 1696 осіб, а це понад 10% населення міста [28, с. 19]. На Поділлі російські старообрядці, що тікали з Росії від релігійних переслідувань, з’явились наприкінці ХVII ст. Активне пересе­лення тривало протягом усього ХVШ ст. Пере­важно старообрядці були селянами, але деяка їх частина оселилася у містах. Найбільші міські громади старовірів сформувалася саме у Балті, де вони мали чималий успіх у ремісництві та торгівлі. Цікаво, що, незважаючи на кількіс­ну перевагу серед міського населення євреїв, що традиційно займалися торгівлею, балтські купці-старовіри задавали тон у балтській яр­марковій торгівлі. Як відзначав М. Орловський стосовно розвитку торгівлі у місті, «...у Балті поселилось значне число старообрядців, вони значно сприяють піднесенню торгівлі» [17, с. 160]. Балтські старовіри займались не лише торгівлею, але розведенням та забоєм худоби. Цією справою у середині ХІХ ст. займались купці Лапіни, Кушнерьови, Бондареви, Солов- йови, Шаталови та ін. Більша частина худоби перероблялась на балтських салганах (бойня разом з салотопнею), яких у місті нараховува­лось 12 [28, с. 19].

Промисловість у Балті була незначною, хоча у 1861 р. діяло 25 підприємств. За цим показ­ником Балта перевершувала інші міста Поділ­ля. Наприклад, у Могилеві у цей саме рік діяло 14 підприємств, у Кам’янці-Подільському та Барі — по 12, Вінниці та Проскурові — по 9 [30, арк. 57]. Але тут слід зазначити, що всі підпри­ємства Балти були незначними — на кожному з них працювало лише по декілька робітників. Одноманітною була і галузева спеціалізація —
балтські заводи і фабрики переробляли міне­ральну і тваринну сировину (діяли салотопні, свічкосальні, миловарні, шкіряні, костопальні, цегельні виробництва). Найбільше продукції давали салотопні, свічкосальні і миловарні за­води, загальна сума виробництва яких сягала 60 тис. руб. на рік. Саме ця продукція вивози­лася для реалізації за межі міста: сало — в Одесу (звідси частина йшла навіть за кордон), свічки та мило — у сусідні населені пункти [33, с. 9].

Більшість городян Балти займались ремес­лами і торгівлею.

На середину ХІХ ст. за кількістю ремісників Балта була серед найвизначніших центрів гу­бернії. Так, у 1861 р. працювало 436 ремісників (з них 234 майстри, 108 робітників, 94 учня), серед яких переважали майстри чоботарі — 35, столяри — 28, пекарі — 26, ковалі та кравці — по 25 [30, арк. 60]. Свої вироби ремісники збували у місті, Балтському, Ананьєвському і частково Ольгопольському повітах.

Але, найважливішу роль у житті міста віді­гравала торгівля. Балта у 50-70-ті рр. ХІХ ст. займала визначне місце серед торгових міст Поділля — завдяки зручному розташуванню на перетині чотирьох поштових шляхів (на Кам’янець, Кишинів, Єлизаветград, Одесу), там щорічно відбувався один із двох найбіль­ших в губернії ярмарків — Троїцький [12, с. 133]. Балтський Троїцький ярмарок тради­ційно починався 25 травня, тривав до десяти днів та мав чималий виторг. У кращі роки фак­тично половина товарообігу всіх подільських ярмарків припадала на Троїцький ярмарок. Так, у 1865 р. у Балті було продано товару на 560,5 тис. руб., тоді як на всіх інших ярмарках губернії ра­зом — на 452 тис. руб. Головний предмет торгівлі складали коні та велика рогата худоба (у 1865 р. продано на суму 233 тис. руб.), яких приганя­ли переважно з Херсонської губернії, а також бавовняні та вовняні тканини, золоті та срібні вироби, галантерейні та шкіряні товари, тютюн, ліс — це привозили купці із Одеси, Варшави, Бердичева, Кременеця, Кам’янця-Подільського [25, с. 44; 26, с. 29]. Балтський ярмарок у ХІХ ст. був настільки визначною подією для життя Пра­вобережної України, що чимало відомих худож­ників того часу (Ю. Коссак, Й. Хельмонський та ін.) закарбували його на своїх полотнах, чи­мало літераторів згадують у своїх творах. Так, польський письменник Ф. Краузе у 70-ті рр. ХІХ ст. про Балтський ярмарок занотував таке: «.Головну ярмарку проводять на Зелені свята, та розміщується вона табором у полі, так як міс­то просто не в змозі вмістити всіх гостей. Декіль­ка тисяч відбірних волів, найкращих, сивих, з високими рогами, відгодованих на балтських, херсонських та бессарабських степах, стоять, як армія. Тут, зазвичай, усе Поділля, Волинь, а та­кож купці закордонні, закуповують цілі табуни коней. Ярмарки балтські мають характер схід­ний, зустрінеш тут серба, турка, молдованина. Музика циганська грає сарабанду.» [29, с. 14]. Для міста Троїцький ярмарок мав надзвичай­не економічне значення — передусім завдяки йому Балта поповнювала свою міську скарбни­цю. Так, у 1870 р. серед всіх подільських міст лише Балта мала значне перевищення прибут­ків над видатками. У своєму звіті Подільський губернатор зазначав: «Надлишок коштів Балти пояснюється наявністю у ньому ярмарків, що дають надприбуток за віддачу міських місць під ярмаркові балагани та грошові збори з прибу­ваючих на ярмарки торговців» [31, арк. 24 зв.]. Додамо, що у Балті крім названого Троїцького діяв семиденний Петропавлівський ярмарок, але масштаби і значення його були значно мен­шими.

Крім ярмаркової торгівлі, у Балті на по­чатку 60-х рр. ХІХ ст. існувала розгалужена мережа торговельних закладів. Назвати їх точну кількість доволі важко, адже різні дже­рела подають різні числа. Наприклад, видання «Экономическое состояние городских поселе­ний европейской России в 1861- 62 годах» ствер­джує, що у Балті діє 562 крамниці та лавки, міський гостинний двір з 60 лавками, 19 ресто­рацій, 6 харчевень, 3 винних погреби, трактир, кондитерська [33, с. 9]. У той же час П. Семенов у «Географическо-статистическом словаре» ви­дання 1863 р. вказує на 309 крамниць і лавок [4, с. 201]. Важливою характеристикою розви­тку торгівлі була кількість виданих торгових свідоцтв. Так от, у Балті у 1861 р. їх отримали 287 осіб (купці — 210, селяни-торговці — 66, прикажчики — 11) — це найбільший показник у губернії [30, арк. 62].

Соціальна сфера Балти на середину ХІХ ст. була слаборозвинута. У місті діяла міська лі­карня, аптека, парафіяльна школа, казенне єврейське училище 1-го розряду (засноване 1854 р.) [12, с. 218]. Серед закладів культури від 50-х рр. ХІХ ст. працював театр. Його виник­нення та діяльність була пов’язана з Троїцьким ярмарком. Як зазначалось у рапорті повітово­го військового начальника, «у Балті є театр, який діє лише влітку, під час ярмарки, коли з’являються заїжджі акторські трупи. Розмі­щується театр у приватній дерев’яній будівлі» [7, арк. 19 зв.].

Кращого бажав і благоустрій Балти: вулиці не мали твердого покриття і тротуарів, у місті не було впорядкованих зелених насаджень, во­догону і каналізації. Освітлення вулиць забез­печували 47 ліхтарів із вставленими в середину сальними свічками [33, с. 7].

Такою Балта вступила в епоху реформ, які стали поступово проводитись у всіх сферах міського життя та вплинули на соціально- економічний розвиток міста починаючи 70-х років ХІХ ст. За пореформені десятиліття в основних сферах життя Балти сталися відчут­ні зміни.

Першою найвизначнішою зміною стала поява залізничного сполучення. У створен­ні залізничної мережі проявляли зацікавле­ність торгово-промислові та землевласниць­кі кола Правобережної України. Додатковим вагомим аргументом на користь формування сучасної транспортної мережі були військово- стратегічні інтереси держави. Тому в середині 1860-х рр. почалося планування і будівництво перших залізниць у Правобережжі. В проект першочергових ліній потрапила залізниця Одеса — Балта — Київ, прокладення якої пла­нувалося через важливі сільськогосподарські

і промислові райони Поділля і Київщини. Бу­дівництво її першої черги розпочалося у 1863 р. Ця залізниця перетинала важливий в еконо­мічному значенні район і одночасно була за­мінником давнього торгового шляху, який вів з Поділля до Одеси. Перший її відрізок (Одеса — Балта) став до ладу в грудні 1865 р. і мав 209,6 версти довжини [1, с. 12]. В перспективі Балта повинна була стати першим у Правобережжі залізничним вузлом, оскільки у 1866 р. роз­почалося прокладання звідси двох ліній — на Київ та Єлизаветград. Поява залізничного спо­лучення позитивно вплинула на економічний розвиток міста, зокрема, принесло збільшення товарообігу з портовою Одесою та на деякий час збільшило виторги балтських ярмарків (незабаром, вже з 80-х рр. ХІХ ст., почнеться занепад ярмаркової торгівлі). Але очікуваного швидкого піднесення Балти все-таки не від­булося. Однією із причин було те, що збудо­вана залізниця пройшла від міста на відстані 7 верст, отож сполучення між містом та стан­цією відбувалось ґрунтовим шляхом, який восени та навесні, а також після злив був не придатний для проїзду. Жителі Балти, перед­бачаючи подібні труднощі, у своїх зверненнях до міністра внутрішніх справ П. Валуєва ще під час прокладання залізниці просили наблизити її до міста, але жодних результатів ці клопо­тання не дали. Проблему надійного з’єднання міста та станції вирішили лише у 1885 р., коли приватним коштом збудували шосе. Тут слід пояснити таке. Балта розміщувалась на самому кордоні Подільської та Херсонської губерній, а залізнична станція була збудована за 7 верст від міста — на території Херсонської губернії. Отже, будувати шосе на території не своєї гу­бернії міська влада Балти не могла. Тому був залучений приватний капітал — родина ста­рообрядців Борисових (батько та 4 сини, всі займались будівництвом) власним коштом у 1885 р. проклала шосе по вул. Купецькій до станції Балта, за що отримали право збирати платню — 3 коп. за проїзд в один бік [28, с. 67].

Після прокладання в 1866-1870 рр. заліз­ниці від Балти до Києва військове відомство імперії, враховуючи зручне транспортне спо­лучення, включило місто до ІІІ групи населе­них пунктів, рекомендованих для створення сталих гарнізонів з розквартируванням військ рівня батальйону або полку. Й хоча до цього у місті періодично тимчасово квартирували різні військові частини, але тепер постало питання про створення сталого гарнізону з постійним перебуванням військ. Балта входила в район дислокування військ 12-го армійського корпу­су, отож рішенням штабу саме цього корпусу у 1878 р. у місті розквартирували підрозділи 48-го резервного батальйону. У воєнний час батальйон мав формувати піхотний полк, а у мирний час на «резервників» було покладено несення внутрішньої служби у Балтському та сусідніх повітах. Тому підрозділи 48-го баталь­йону розмістили таким чином: штаб, допоміж­ні служби, 4-та і 5-та роти у Балті, 1-ша рота у Ольгополі, 2-га рота у Ямполі, 3-тя рота у Гайсині. Для штабу і служб найняли гарні при­міщення, а для особового складу були збудова­ні казарми [7, арк. 14зв.-15]. У 1888 р. до штату 12-го армійського корпусу із Кавказького окру­гу була передана 19-та піхотна дивізія, один із полків якої — 74-й Ставропольський піхотний вирішили розквартирувати у Балті. Для цьо­го 48-й резервний батальйон був виведений із міста, а на його місце стали прибувати частини названого полку. Таким чином, з 1888 р. у Балті розмістились штаб, 1-й та 2-й батальйони 74-го піхотного Ставропольського полку, ще два ба­тальйони цього полку квартирували у містечку Круті та місті Ольгополі [12, с. 98]. Чергова змі­на у дислокації військ відбулася 1895 р. — 74-й піхотний Ставропольський полк з Балти пере­кинули до Кам’янця-Подільського. Натомість з губернського міста до Балти перевели 186-й

Кам’янецький резервний полк. Проте перебу­вання в Балті виявилось короткочасне — вже наступного року полк тимчасово перейшов до Умані, а звідти на постійне місце кварти­рування до Черкас [13, с.10]. Отже, з 1896 р. Балтський гарнізон залишився без значної вій­ськової частини. Одночасно у Балті був закри­тий продовольчий військовий магазин (склад) 4-го класу, який діяв від середини ХІХ ст. у підпорядкуванні окружного інтендантського управління та проводив заготівлю продоволь­ства та фуражу, їх збереження та розподіл між військовими підрозділами. Усього у Поділь­ській губернії було шість таких продовольчих магазинів [22, с. 33].

Друга важлива зміна у житті Балти — від­булась реформа міського самоврядування. 16 червня 1870 р. було затверджене міське по­ложення, яке базувалося вже не на станових засадах, а на капіталістичному майновому принципі. Згідно з ним власники нерухомого майна обирали членів (гласних) міських дум, які у свою чергу вибирали міську управу та міського голову. Отож, розпорядчим органом міського управління виступала міська дума, а її виконавчим органом — міська управа. У першу чергу реформування органів місцевого самоврядування відбулося у найбільших міс­тах губернії Кам’янці-Подільському та Балті (1878 р.), згодом у всіх інших. Після прове­дення 1878 р. виборів за новим положенням міська управа мала трьох членів (разом з го­ловою), міська дума — 72 гласних (48 християн, 24 іудея) [7, арк. 11]. Балтським міським голо­вою обрали Никифорова Костянтина Прохоро­вича. Він очолював місто 16 років — до 1894 р. Після К. Никифорова міським головою був представник купців-старовірів Лапін Олексій Павлович (у 1894-1898), згодом спадковий по­чесний громадянин, надвірний радник Преоб- раженський Василь Арсентійович (1899-1914) [12, с. 300].

При формуванні міських бюджетів доводи­лося розраховувати здебільшого на статті зви­чайних доходів. Вони базувалися переважно на двох складових: прибутки від зборів та прибутки від нерухомого майна, яке належало місту. Збо­ри додавали суттєву частку коштів до міських скарбниць. Іншу основну групу прибутків ста­новили доходи від міської нерухомості — землі та комунального майна, які віддавали на певний строк в оренду. Зазначимо, у 1878-1882 рр., тоб­то на час введення міського положення 1870 р., місто Балта мала в розпорядженні 4501 десятину землі та 11 будівель [6, с. 311].

Важливим етапом у розвитку усіх місь­ких поселень Поділля стало затвердження у 1872-1874 рр. перспективних планів розвитку та урегулювання міст Подільської губернії. За повідомленням подільського губернатора, про­ект такого плану для Балти був затверджений 1872 р. [10, арк. 19]. Саме згідно з цим планом органи міського самоврядування надавали зем­лі під забудову до кінця ХІХ ст.

У 1870-ті рр. нарешті зрушила з місця справа благоустрою вулиць Балти. Кошторис всіх робіт (проект, технічний нагляд, заготівля каміння, прокладання бруківки, розширення русла р. Ко- дими з перебудовою на ній старого та побудовою нового моста) склав 41609 руб. 48 коп., з яких 26440 руб. 67 коп. покривалися із сум запасного капіталу міста, решта — з різних статей щоріч­них міських прибутків. Для спостереження за проведенням робіт у Балті 18 січня 1873 р. був створений особливий комітет, до складу якого увійшли міський голова, повітовий справник та технік від будівельного відділу Подільської губернської управи О. Бетхер [8, арк. 339]. Під­рядником робіт виступив київський 1-ї гільдії купець Б. Аринштейн, який згідно з контрак­том від 9 липня 1874 р. зобов’язався до 9 верес­ня 1875 р. за 37700 руб. виконати таке: вкрити бруківкою вулиці Бульварну, Миколаївську, Со­борну та Рибну; спорудити канали для протоку річки Кодими та відвідний канал для струмка Червоний Яр; розширити та заглибити річку і побудувати міст. 30 вересня 1875 р. підрядник доповів про виконання робіт, які після усунення недоліків у 1877 р. були засвідчені приймальною комісією [9, арк. 109].

У 1879 р. міська дума звернула увагу на від­сутність у місті упорядкованих зелених терито­рій для відпочинку — скверів, садів, бульварів. Того ж року дума прийняла рішення на «Па­радной площади № 3» (так вона була позначена на генеральному плані 1872 р.) закласти буль­вар (сквер), який згодом отримав назву «Алек­сандровский». У 1886 р. у Балті був закладений ще один сквер — на Соборній площі [10, арк. 27- 66]. Дещо покращилось освітлення вулиць — по-перше, почали використовувати ліхтарі з гасовими лампами, по-друге, була збільшена кількість ліхтарів майже до сотні. Збільшення площі міста та поява залізничної станції викли­кало потребу у розширенні міського транспорту. До початку ХХ ст. всі перевезення пасажирів та вантажів здійснювали візники, діяльність яких регламентувалась органами міської влади. У 1882 р. у Балті нараховувалось 37 «легкових» візників (3 фаетона, 20 дрожек та 14 бричок) з 81 конем, 70 «ломових» візників з 133 конями [7, арк. 7].

Економічний розвиток міста у пореформені роки зазнав теж суттєвих перетворень. З роз­витком фабрично-заводської промисловості, транспорту та інших форм торгівлі (зокрема, стаціонарної) ярмарки впродовж другої поло­вини ХІХ ст. поступово занепадають. Отже, переважна більшість міських ярмарків на По­діллі реально ставали одноденними і роздріб­ними, а за обсягами торговельних оборотів майже нічим не відрізнялися від торговельних операцій, які проводилися у звичайні базар­ні дні. У деяких статистичних та довідкових джерелах того часу навіть не відокремлюють базари від ярмарок. Навіть потужний балт­ський Троїцький ярмарок наприкінці ХІХ ст. пережив відчутний спад: якщо у 1886 р. було продано товару на 2025 тис. руб., то у 1898 р. — на 328,5 тис. руб. [6, с. 41]. Причиною занепаду став, передусім, розвиток залізниць та теле­графу, що дозволяли купцям без відвідання ярмарок замовляти та отримувати гуртові пар­тії товарів, а також поширення стаціонарних форм постійної торгівлі — крамниць, торгових будинків, гуртових складів. Саме завдяки ді­яльності останніх Балта продовжувала утри­мувати провідну роль на Поділлі у торгівлі, особливо хлібній.

У 70-ті рр. ХІХ ст. відбулися позитивні змі­ни у промисловості. У ці роки у Балті з’явились порівняно великі підприємства. Найбільши­ми були паровий млин (у 1877 р. працювало 10 робітників, виробив продукції на 30 тис. руб.) і тютюнова фабрика (у 1877 р. працю­вало 30 робітників, виробила продукції на 64 тис. руб.). Завдяки цим підприємствам Бал­та вийшла на перше місце серед міст губернії за сумою виробленої продукції — 127800 руб. [32, арк. 150- 153]. На початку 1880-х рр. з’явилось ще одне велике підприємство — гу­ральня. У 1883 р. на ній було викурено 1239310 градусів спирту. Наростила потужності тю­тюнова фабрика купця Берладира (у 1883 р. переробила 1453 пудів тютюну та 9220 пудів махорки) [20, с. 86, 100].

Все це привело до подальшого зростання промислового потенціалу міста. За відомос­тями губернського статистичного комітету, у 1885 р. у Балті діяло 23 промислових під­приємства, які виробили за рік продукції на 398 тис. 118 руб. та мали 172 робітники. Як бачимо, у порівнянні з попередніми роками, обсяги виробництва та кількість робітників на підприємствах міста збільшилися. Іншою стала й галузева спеціалізація підприємств. Діяли заводи: 5 — шкіряних, 7 — цегельних та кахельних, 2 — мінеральних вод, 2 — свічко- сальних, 1 — миловарний, а також тютюнова фабрика, ґуральня, паровий млин, 2 друкар­ні. До числа підприємств зарахували перший фотографічний заклад міста — фотографію Н. Краєвської, яка була відкрита 1880 р. Разом з тим до статистичного звіту 1885 р. не увійшло чимало дрібних підприємств (олійні, ското- бойні, крупорушки, 20 вітряків тощо), які на той час існували у місті. Найбільше продукції виробляла ґуральня (на 236373 руб. за рік), тю­тюнова фабрика (86000 руб.) та млини (45220 руб.) [14, табл.].

Відомості про існуючі промислові підпри­ємства та їх власників містять звіти Поділь­ського губернського правління від 1895 р. У Балті названо 29 підприємств: чавуноли­варний завод (міщанина Валерія Манчурова), гуральня (купця Мошка Будейського), завод мінеральних вод (міщанина Іцки Нутельса),

3   цегляні заводи (міщан Конана Болдарева, Михайла Комарова та Мошка Лернера), 3 шкі­ряні заводи (міщан Лейзора Луцкера, Симхи Тетієвського та Янкеля Плицмана), 4 олійні (міщан Петра Любомирського, Гершка Рей­тера, Давида Воловаца, Хаіма Кигилухіса),

2   тютюнові фабрики (купців Абрама Марки- са та Іося Берладира), 3 скотобійні (дружини священика Віри Сераєвої, купця Івана Куш- нірова та міська), парова олійня (саксонського підданого Густава Боока), 4 парові млини (мі­щанина Мошки Одеського, саксонського під­даного Густава Боока, міщанина Арона Сосіна та купця Мошки Іудейського), 3 друкарні (мі­щан Якова Фітермана, Давида Сипитинера та Мойше-Давида Міронера), 3 фотографії (міщан Августи Миколаївської, Франця Болтуцького та Наталії Краєвської) [11, арк. 4-96]. У 1896 р. почав працювати спиртоочисний казенний склад — спеціалізоване державне підприємство, що виробляло спирт-ректифікат і горілку [16, с. 147-149]. Отже, наприкінці ХІХ ст. характер­ною рисою Балти стала поява значної кількості різногалузевих промислових підприємств.

Соціальна сфера другої половини ХІХ ст. теж отримала певний розвиток. У 1869 р. у Балті, так само як й інших повітових центрах, було відкрите міське двокласне училище. Цей навчальний заклад до початку ХХ ст. був най­більшим у місті. Наприклад, 1882 р. тут навча­лось 160 хлопців та 71 дівчинка, працювало 16 викладачів і службовців [7, арк. 8 зв.]. У 1880 р. відкрито другу парафіяльну школу (вона діяла

4  роки при соборі, потім була закрита, віднов­лена 1896 р.) [23, с. 2]. Продовжували навчати дітей парафіяльна школа при Миколаївській церкві та казенне єврейське училище (у 1882 р. навчалось 52 хлопця, працювало 3 викладача) [7, арк. 9]. Разом з державними початковими навчальними закладамиь почали з’являтись приватні школи. Так, є відомості, що 1892­1893 рр. розпочалось навчання у приватних єв­рейських училищах: у двох чоловічих — Б. Ба- сіна та С. Клецермана, у двох жіночих — Ф. Ба- сіної та С.-Х. Жалковер[19, с. 78-79]. Крім того, єврейська громада міста продовжувала зберіга­ти традиційну систему початкових релігійних освітянських закладів, утримуваних ними як на громадських, так і на приватних засадах — хедери, талмуд-тора.

Серед закладів культури, що працювали у Балті у 60- 80-ті рр. ХІХ ст., знову згадуєть­ся театр, який діяв виключно під час ярмар­кових днів. Відзначимо, що коли розпочався поступовий занепад ярмаркової торгівлі, то театр припинив своє існування. Принаймні, у 90-ті рр. ХІХ ст. відомостей про театр у Балті не зустрічаємо. Разом з тим у місті з’явились інші заклади культури. У 1870-ті рр. була засно­вана бібліотека з читальнею. Вона була приват­ною, книжковий фонд складався здебільше з художньої літератури, а також періодики (жур­нали, газети). Відпочити і розважитись горо­дяни могли у двох клубах — громадському та військовому (офіцерське зібрання). Що стосу­ється діяльності клубів, то, наприклад, у описі міста 1882 р. зазначене таке: «Общественный городской клуб, в котором зимой, большей частью по воскресеньям бывают танцевальные вечера и ежедневно — вечера для карточной игры. В клубе имеется буфет и биллиард, выписываются газеты. Военный клуб — в нем происходят занятия офицеров военным нау­кам, в назначенные дни бывают танцевальные вечера и любительские спектакли. При клубе имеется: буфет, библиотека и оркестр. То и дру­гое принадлежит 48-му резервному батальону» [7, арк. 19 зв.].

Покращився стан охорони здоров’я. Продо­вжувала діяти міська лікарня на 25 ліжок, у якій створили умови для розгортання у разі потре­би додаткових десяти ліжок [7, арк. 9]. Єврей­ська громадська лікарня збільшила кількість ліжок від 15 до 50. У 1888 р. у Балті відкрили «Бесплатную лечебницу» амбулаторного типу. Це був лікувальний заклад особового типу, який був заснований та утримувався на благо­дійні кошти Подільського відділення Імпера­торського людинолюбного товариства. Подібні безкоштовні амбулаторії були відкриті ще у Кам’янці-Подільському та Проскурові. В них чергували місцеві лікарі та вели благодійний амбулаторний прийом хворих. Так, у 1898 р. до Балтської амбулаторії звернулось 5657 хворих (всі вони отримали безкоштовну консультацію та 98% із них ще й безкоштовні ліки) [18, с. 22]. Збільшилась мережа аптек — у 1882 р. їх нара­ховувалось три [7, арк. 9].

Загальне піднесення у соціально-еконо­мічному розвитку сприяло зростанню населен­ня міста. Згідно з переписом 1897 р. населення Балти склало 23393 мешканця (третій показ­ник після Кам’янця-Подільського та Вінниці). До того ж міським можна вважати населення балтських приміських сіл Олександрівка (963 мешканця) та Бендзари (1069 мешканців), які фактично складали єдине ціле з містом [21].

Як виглядала Балта на порозі ХХ ст., зна­ходимо у праці за редакцією Є. Сіцінського: «По народонаселению и торговле — один из значительных городов губернии. В средней час­ти города вымощенные улицы представляют ряды хороших каменных двух- и одноэтажных домов, крытых жестью и гонтой. Далее к окра­инам идут еврейские лачуги, а на склонах холмов, справа и слева вдоль течения реки, ютятся мещанские жилища, большей частью крытые соломой. Среди них виднеются паро­вая мельница, мыловаренный и винокуренный заводы, маслобойня, кирпичные заводы, склад земледельческих орудий и т.п. В лучших до­мах помещаются правительственные и город­ские учреждения. Среди пестрой массы домов высится несколько православных храмов. Балта соединена почтовой дорогой с г. Оль­гополем и шоссейною со станцией «Балта» на протяжении 7-ми верст. Климатические усло­вия г. Балты со скученным народонаселением не могут быть благоприятными для здоровья.» [23, с. 1].

Таким чином, у другій половині ХІХ ст. Балта зберегла свій поступальний розвиток та роль одного з найважливіших міських поселень Поділля. За цей час відбулись суттєві зміни у соціально-економічному розвитку міста: Балта була приєднана до залізничної мережі, торгів­ля і промисловість адаптувались до нових умов капіталістичного ринку, міське самоврядування пройшло важкий шлях реформування, міська адміністрація нарешті звернула увагу на соці­альну сферу та благоустрій міста.


Андреев П. Юго-Западные дороги: ист.-экон. очерк. - К.: Тип. С. В. Кульженко, 1896. — 133 с.: прилож.

  1. Бойко Є., Свистун Т. Балта // Історія міст і сіл Укра­їнської РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 911 с.
  2. Г. Балта Подольской губернии: исторические заметки // Киевская старина. — 1904. — № 6. — С. 605- 609.
  3. Географическо-статистический словарь Российской империи / [составил по поручению императорского Русского географического общества П. Семенов]. — СПб., 1863. — Т. 1. — 727 с.
  4. Городские поселения Российской империи. — СПб.: Тип. т-ва «Обществ. польза», 1864. — Т. 4: Подоль­ская губерния. — VIH, 805, 131 с.
  5. Гульдман В. К. Подольская губерния: опыт геогр.- стат. описания. — Каменец-Подольский: Изд. По­дол. губерн. стат. комитета, 1889. — 414 с.
  6. Державний архів Одеської області. — Ф. 755. — Оп. 1. — Спр. 1.
  7. Державний архів Хмельницької області (далі — ДАХО). — Ф. 227. — Оп. 1. — Т. 4. — Спр.11799
  8. ДАХО. — Ф. 227. — Оп. 1. — Т. 4. — Спр. 12391.

10. ДАХО. — Ф. 227. — Оп. 1. — Т. 5. — Спр. 1453.

11.  Там само. — Спр. 4824.

  1. Єсюнін С. Міста Поділля у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст.: монографія. — Хмельницький: ФОП Мельник А. А., 2015. — 336 с.: іл.

13.  Єсюнін С. М. 173-й піхотний Кам’янецький полк: трагічні події 1916 року та полкова історія попе­редніх років // Воєнні аспекти історії Поділля ХХ-ХХІ ст.: матеріали наук.-практ. конференції, м. Кам’янець-Подільський, 29 жовтня 2014 р. — Кам’янець-Подільський, 2014. — С. 3- 12.

14.  Обзор Подольской губернии за 1885 год. — Каме- нец-Подольский, 1886. — 132 с.: [12 табл.]

15.  Обзор Подольской губернии за 1886 год. — Каме- нец-Подольский, 1887. — 137 с.: [12 табл.]

16.  Обзор Подольской губернии за 1907 год. — Каме- нец-Подольский, 1908. — 159 с.: [13 табл.]

17.  Орловский М. Историко-статистический очерк уездного города Балты // Подольские епархиальные ведомости. — 1864. — № 5 — С. 155- 161.

18.  Отчет Каменец-Подольского Комитета Императорс­кого человеколюбивого общества за 1904 год. — Ка­менец-Подольск: Тип. Подол. губерн. правления, 1905. — 86 с.

19.  Памятная книжка Киевского учебного округа на 1896- 1897 учебный год. — К., 1897. — Ч. ІІ: Подоль­ская губерния. — ХІІ, 112 с.

  1. Памятная книжка Подольской губернии на 1885 год: адрес-календарь и статистическо-справочные сведе­ния. — Каменец-Подольск: Тип. Подол. губерн. прав­ления, 1885. — 115 с.
  2. Первая Всеобщая перепись населения Российской им­перии, 1897 / [под ред. Н. А. Тройницкого]. — СПб.: Изд. центр. стат. ком. МВД, 1904. — Вып. XXXII: По­дольская губерния. — XII, 285 с.
  3. Подольский адрес-календарь / [сост. В. К. Гульд­ман]. — Каменец-Подольский: Подол. губерн. стат. комитет, 1895. — 452 с.
  4. Приходы и церкви Подольской епархии // Труды Подольского историко-статистического комитета / [под ред. Е. Сецинского]. — Каменец-Подольск: Тип. С. П. Киржацкого, 1901. — Вып. ІХ. — 1064 с.

24.  Родзяновский И. Историко-статистическое описание прихода Свято-Николаевской церкви, находящейся в г. Балте // Подольские епархиальные ведомос­ти. — 1872. — № 6 — С. 222- 233.

  1. Статистические сведения о Подольской губернии за 1862, 1863 и 1864 годы / [сост. А. Демьяненко]. — Ка­менец-Подольск: Тип. губ. управления, 1865. — 68 с.
  2. Статистические сведения о Подольской губернии за 1865 и 1866 годы// Труды Подольского губернского ста­тистического комитета. — Каменец-Подольск: Тип. губ. управления, 1869. — 52 с.
  3. Стряпкін П. В. Балта: нарис. — Одеса: Маяк, 1968. — 110 с.

28.  Таранец С. В. Старообрядчество Подолии. — К., 2000. — 239 с.

29.  Таскин А. Юзефград — Балта. — Одесса: Негоциант, 2005. — 24 с.

30.  Центральний державний історичний архів України (далі — ЦДІАК України). — Ф. 442. — Оп. 39. — Спр. 2.

31.  ЦДІАК України. — Ф. 442. — Оп. 57. — Спр. 183.

32.  Экономическое состояние городских поселений Евро­пейской России в 1861- 1862 гг. — СПб.: Тип. Д. Кес- невиля, 1863. — Ч. ІІ, т. 29: Подольская губерния. — 47 с.


 

 

 

 

 

 


Socio-economic development of Balta in the second half of the 19th century

S.  Yesunin

The article examines the socio-economic development of Balta in Podolia guberniya (governorate) in the second half of the 19th century, and analyses statistical data and archival sources of the related topic.

Keywords: city of Balta, Podolia guberniya (governorate), railway, trade, industry, education.