ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 15)

УДК 821Л61.2-1Шевченко1/7.07

О. М. Козаченко

Про книгу Олексія Андрієвського «Тарас Григорьевич Шевченко в отзывах о нем иностранной печати»

У статті досліджено книгу О. Андрієвського «Тарас Григорьевич Шевченко в отзывах о нем иностранной печати», яка являє собою детальний переказ з коментарем статей іноземних авторів про творчість Шев­ченка: В. Барвінського, В. Дундера, Е. Дюрана, К.-E. Францоза. Про кожного з вказаних авторів надано біографічні відомості.

Ключові слова: одеська Шевченкіана, О. Андрієвський, В. Барвінський, В. Дундер, Е. Дюран, К.-E. Францоз.

Серед геніальних постатей українського на­роду Тарас Шевченко займає почесне місце. Його творчість від самого початку привертала увагу дослідників. Не винятком був і Олексій Олександрович Андрієвський (1845-1902) — український історик та публіцист. О. Андрі­євський був першим, хто видав в Одесі книги про Тараса Шевченка, тим самим започаткував одеську Шевченкіану.

Постать О. Андрієвського (псевдоніми — Андибер, Каневський А., Канівець Ол., А.,

А. Т-ый) тісно пов’язана з Одесою. Після за­кінчення історико-філологічного факультету Київського університету (1865) О. Андрієвський розпочав свою педагогічну діяльність — викла­дав російську мову та літературу в Катерино­славі та Одесі.

У 1896 р. О. Андрієвський переїздить до Оде­си на посаду директора міського Сирітського будинку, який перебував у занедбаному стані. Істотно змінити ситуацію новий директор не міг. Він підготував доповідь з пропозиціями ре­формування закладу, а сам почав пошуки робо­ти, яка б давала йому вільний час для наукової та громадської діяльності.

Незважаючи на свою постійну зайнятість, Олексій Олександрович брав активну участь в одеських народних просвітницьких заходах. На одну з його лекцій зібралось до тисячі слухачів. Був членом Історичного товариства Нестора- літописця, Одеського товариства історії та ста- рожитностей, був членом Одеської української громади.

О. Андрієвський — автор численних ста­тей про життя Т. Шевченка. Серед них: «Т. Г. Шевченко — друг сім’ї» (1883), «Море в поезії Т. Г. Шевченка» (1895), «Про відношен­ня Т. Г. Шевченка до життя» (1899), «Кобзар» Т. Г. Шевченка» (1901), «Степ і море в поезії Т. Г. Шевченка» (1903), «Поминки Тараса Гри­горьевича Шевченко 25-го февраля 1882 года в Екатеринограде» (1882), «Тарас Григорье­вич Шевченко в отзывах о нем иностранной печати» (1879), «Поминки Тараса Григорьеви­ча Шевченко 25-го февраля 1879 г. в Одессе» (1879). Олексій Андрієвський запропонував створити фонд для преміювання кращих до­сліджень поезії Т. Шевченка, але це не було здійснено.

В 70-80-ті рр. XIX ст. він порушив питання про громадські пожертви на впорядкування мо­гили Тараса Шевченка та заснування в Каневі школи імені поета. З цією метою О. Андрієв­ський зібрав і видав збірки матеріалів «Тарас Григорьевич Шевченко в отзывах о нем ино­странной печати» та «Поминки Тараса Григо­рьевича Шевченко 25-го февраля 1879 года в Одессе», які вийшли в Одесі 1879 р.

Ці книги зберігаються у фондах Одеського літературного музею. Вони були подаровані у 2007 р. митрополитом Володимиром з його ко­лекції «Шевченкіани». На титульній сторінці в книзі «Тарас Григорьевич Шевченко в отзывах

о нем иностранной печати» відбиток екслібрису з бібліотеки митрополита Володимира (Сабо- дана). В експозиції Одеського літературного
музею представлена ще одна книга О. Андрі­євського «Поминки Т. Г. Шевченка в сороковою годовщину смерти поэта 26 февраля 1901 г.». Ця книга продовжує шевченкознавчі видання Олексія Андрієвського в Одесі.

Книга О. Андрієвського «Тарас Григорье­вич Шевченко в отзывах о нем иностранной печати» являє собою детальний переказ з ко­ментарем статей іноземних авторів про твор­чість Шевченка: галичанина В. Барвінського, чеха В. Дундера, француза E. Дюранда, німця К.-Е. Францоза. Ці статті були опубліковані в різних закордонних періо­дичних виданнях. Це є ще одним свідченням того, що творчість Тараса Шевченка була вже відома на той час в європейських країнах.

Книга вийшла під одним із псевдонімів О. Андрієв­ського «А. Т-й».

В наш час віднайти ін­формацію про авторів ста­тей, які у своїй книзі на­водить О. Андрієвський, можливо, але не просто: джерел обмаль. Надана інформація про них була взята з Української літе­ратурної енциклопедії та Шевченківського словника [3-7].

У вступі до своєї кни­ги О. Андрієвський подає детальний перелік здій­снених на той час пере­кладів творів Т. Шевчен­ка та аналізує їх, але найбільшу увагу автор приділяє огляду рецензій на письменника в іноземній літературі. «За последние годы, с произведениями Шевченка ознакомились не только все славянские, но и другие европейские народы: в иностранной литературе существуют и переводы Шевченка, и статьи о нем. Я ду­маю, что для русского общества представляют известный интерес отзывы иностранной пе­чати о нашем народном поэте, — вот почему я решаюсь издать предлагаемые здесь четыре статьи, из которых две написаны славянами и две — французом и немцем» [1, с. 3-4].

У першому розділі своєї книги О. Андрієв­ський аналізує реферат В. Барвінського, який був прочитаний на 17-х роковинах вшануван­ня пам’яті Т. Шевченка [1, с. 9]. Володимир Григорович Барвінський (1850-1883) увій­шов в історію як український громадський діяч, видавець, історик, соціолог, журналіст, письменник (літературні псевдоніми Василь Барвінок, Ришмидинов та ін.), літературний критик і публіцист, перекладач [3, с. 130; 5, с. 332]. Вже з шкільних літ В. Барвінський ви­явив великі здібності до літератури, історії та іноземних мов. Самотужки читав багатьох за­рубіжних письменників, соціологів, філософів. Та справжню духовну опору він знайшов у ге­ніальній особистості Т. Шевченка, поезії якого істотним чином вплинули на світогляд і ви­бір ним життєвої позиції, стиль, логіку мислення, світобачення. Свідченням цього є такий факт: щоріч­но, починаючи з 1875 року і до кінця свого життя,

В.  Барвінський постійно виступав у містах Захід­ної України з рефератами, науковими доповідями, у яких головним чином, ак­центував увагу «на обще­ственном значении поэзии Шевченка, на его роли пробудителя народного самосознания в украин­ском обществе» [1, с. 9].

Аналізуючи твори Т. Ш евченка, В. Бар­вінський робить висно­вок: «Шевченко своим правдивым словом восста­новил ту историю, которая записана в памяти народа, хранится в его песнях. Прислушайтесь к этим песням-думам <...> и в них вы услышите тысячелетнюю историческую жизнь народную. [1, с. 15].

В другому розділі О. Андрієвський зна­йомить читачів зі статтею чеського літерато­ра і публіциста Вацлава Дундера (1817-1879) «Тарас Шевченко», яка була опублікована в чеському журналі «Osvgta» 1872 р. В енцикло­педичних статтях зазначено, що жив Вацлав Дундер у Галичині у 50-ті рр. XIX століття, вивчав український фольклор. Йому належать перші переклади українських казок чеською мовою. Переклав чимало й українських народ­них пісень. Він започаткував чеську Шевчен­кіану, ставши автором першої статті чеською мовою, в якій згадувалося про Т. Шевченка. Під назвою «Русинська література» її було опу­бліковано в газеті «Празька газета» в 1860 р.

Автор цікавився передусім виданням «Кобза­ря» Т. Шевченка 1860 р., але згадував і твори інших українських письменників. Для своєї статті В. Дундер використав рецензію М. Доб­ролюбова, яка була опублікована в журналі «Современник» (1860. - № 3) [4, с. 126-127; 6, с. 450].

У 1872 р. в чеському журналі «Osvgta» («Осві­та». - № 9, 11) В. Дундер вмістив велику стат­тю «Тарас Шевченко», в якій набагато ширше подав біографію поета, історію написання окремих його творів, докладно переказав їх зміст: «Катерина», «Наймичка», «Гайдамаки», «Перебендя», «Тополя»,

«Утоплена», «Іван Під­кова», «Гамалія», «Іван Гусь», «Причинна» та ін.

Виявив обізнаність з такими революційни­ми поемами, як «Сон»

і  «Кавказ», посланням «І мертвим, і живим...».

Для написання цієї ро­боти В. Дундер користу­вався працею Г. Баттальї «Тарас Шевченко» (1865), статтями й рецензіями М. Добролюбова, Л. Со- вінського та інших до­слідників.

Третя наукова роз­відка О. Андрієвського присвячена французько­му автору Емілю Дюрану (1838-1903). Е. Дюран - французький історик та літературний критик.

Доля закинула мешкан­ця південнофранцузь- кого міста Монпельє у далеку Росію, де він ви­кладав французьку мову у навчальних закладах Петербурга. Опанував­ши російську, читав твори відомих російсь­ких письменників, а окремі з них перекладав. Французького читача ознайомив, зокрема, з творами І. Тургенева. Саме І. Тургенев пора­див Е. Дюрану прочитати Шевченків «Коб­зар». Матеріли для статті про Т. Шевченка Е. Дюрану дала С. Русова. Празьке видання «Кобзаря» 1876 р. послужило для Е. Дюра­на джерелом його наукової розвідки. Нарис з’явився у 1876 р. у літературному часописі «Revue des Deux Mondes», зорієнтованому на французьку інтелектуальну еліту, під назвою «Le poete national de la Petite Russie Chevtch- enko» («Національний поет Малоросії Шев­ченко»). Стаття відіграла велику роль у справі популяризації у Франції Шевченкового твор­чого доробку. Вона стала базою шевченкознав­чих досліджень в усій Європі [2, с. 163-168; 4, с. 131; 6, с. 457-458].

Останній розділ книги «Тарас Григорьевич Шевченко в отзывах о нем иностранной печа­ти» О. Андрієвського присвячений праці німця Карла-Еміля Францоза про Т. Шевченка. Карл- Еміль Францоз (1848-1904) — австрійський

письменник, літерату­рознавець і перекладач. К.-Е. Францоз на від­міну від багатьох інших перший розпочав все­бічне вивчення творчос­ті Т. Шевченка завдяки знанню мови, літерату­ри, культури українсько­го народу. Його ґрунтов­ні розвідки довгий час були джерелом, з якого черпали багато зарубіж­них дослідників.

Йому належить знач­на роль у популяризації творів Тараса Шевчен­ка в німецькомовних країнах в 70 — 80-ті рр. XIX ст. Він розглядав творчість українського поета у зв’язку з розви­тком української літера­тури, ставив Шевченка в один ряд з А. Міцке- вичем, І. Тургенєвим і Л. Толстим, підкреслю­вав його значення для світової літератури. К.-Е. Францоз автор ба­гатьох праць про Т. Шев­ченка. З під його пера виходять ґрунтовні напра- цювання «Kleinrussen und ihr Sanger» («Українці та їх співець») «Taras Schewtschenko» («Тарас Шевченко»), «Kleinrussische Poeten» («Україн­ські поети») згодом вміщені у книзі «Vom Don zur Donau» («Від Дону до Дунаю») (Лейпціг, 1878) [7, с. 562-563].

У своєму дослідженні О. Андрієвський зупи­няється на одному з розділів книги «Від Дону до Дунаю» — «Kleinrussen und ihre Dichter», в якому К.-Е. Францоз дав високу оцінку поезії Шевчен­
ка, вперше висловив думку про універсальність його таланту, який з великою силою виявився в ліричних та епічних творах поета [7, с. 563].

К.-Е. Францоз класифікує поетичний доро­бок Т. Шевченка на основі двотомного видання «Кобзаря» 1866 р., який вийшов у Львові. Лі­тературознавець намагається згрупувати тво­ри Кобзаря в чотири тематичні групи: лірика тенденційна (політична); лірика ідилічна (опис природи, любовні пісні); картини соціального народного побуту та історичний епос. «Уже это одно указывает на разносторонность таланта. Взвешивая только поэтическое достоинство этих групп, приходишь к результату, весьма редкому вообще в литературе: все 4 группы про­изведений Шевченка — равного достоинства, и ни одну из них нельзя поставить выше другой» [1, с. 49].

Книга Олексія Андрієвського «Тарас Григо­рьевич Шевченко в отзывах о нем иностранной печати» свідчить, що постаттю Тараса Шевчен­ка вже на той час цікавилися дослідники різних країн і європейська спільнота була знайома з його творчістю. Детальніший аналіз цієї книги буде опубліковано в збірнику Одеського літера­турного музею «Дом князя Гагарина».

Джерела та література

1. Андриевский А. Тарас Григорьевич Шевченко в отзывах о нем иностранной печати. - Одесса: Тип. «Новорос. телеграфа», 1879. — 56 с.
2. Мотрук В., Кустяєв Є. Еміль Дюран — автор першого фундаментального дослідження про Тараса Шевченка у Франції // Науковий вісник Ужгородського універ­ситету. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. — 2014. — Вип. 1 (31). — С. 163- 168.
3. Українська літературна енциклопедія: в 5 т. — К., 1988. — Т. I. — 536 с.
   1. Українська літературна енциклопедія: в 5 т. — К. 1990. — Т. II. — 576 с.
   2. Шевченківська енциклопедія: в 6 т. — К., 2012. — Т. I. — 744 с.
   3. Шевченківська енциклопедія: в 6 т. — К., 2012. — Т. II. — 760 с.
   4. Шевченківська енциклопедія: в 6 т. — К., 2015. — Т. VI. — 1120 с.