ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 10)


УДК 94(477.74):3"1830/1860"

I. Гулянович

До проблеми формування об'єктів соціальної інфраструктури Ананьева у середині XIX ст.     (скачать pdf)


Анотація: В доповіді розглянуто особливості розвитку Ананьева у середині XIX ст. Досліджено соціальну стратифікацію населення, джерела наповнення міського бюджету. Подано особливості заснування в Ана- ньєві лікарні, приходського училища та поліції.
Ключові слова: бюджет, державні селяни, міщани, лікарня, поліція, училище.

    Розвиток будь-якого міста є не стільки механічним збільшенням кількості мешканців, скільки розвитком інфраструктури, різноманіттям професійних занять мешканців тощо.
    В дореволюційний період історію Ананьева досліджував М. Іващенко1, в радянська історіографія представлена статтею енциклопедичного характеру в "Історії міст та сіл УРСР. Одеська область"2 та окремими краєзнавчими розвід- ками3.
    Конструювання міст в Російській імперії в кінці XVIII - першій половині XIX ст. мав пріоритет "вольового" начала верховної влади в цьому процесі4. Новозасновані міста в основній своїй масі відрізнялись від сільських поселень лише кількістю населення та розмірами, а не інфраструктурою. Ананьїв ще до отримання статусу міста виділявся поміж інших поселень Тираспольського повіту Херсонської губернії. Наприклад, на листопад 1791 р. на території "деревні Ананьіной" нараховувалось 154 будинки5. Кількість мешканців в поселенні за сповідним книгами у 1814 р. становила 2261, 1825 р. - 2618, 1834 р. - 2725 осіб6. Варто зауважити, що Ананьїв розташовувався на шляху до Одеси, що вела з Поділля до причорноморського порту. Тому не дивно, що влад вибрала Ананьїв в якості повітового центру у 1834 р.7, коли було вирішено розділити Тираспольській повіт на два. У цьому рішенні виділимо основні рушійні сили: по-перше, підвищити контрольованість, тому північ Херсонської губернії була першим перевалочним пунктом для втікачів з Подільської губернії на шляху до Південної України та Бессарабії, по-друге, було бажання заможних мешканців Тирасполя, як писав предводитель дворянства "що деякі пани дворяни повіту звертались до нього з проханням, в якому пояснюють всі невигоди, що відбувається від того, що повітове місто не в зосередженості повіту"8, фактично вони хотіли, щоб більша частина грошей залишалася на потреби міста [Тирасполя], а не розпорошувалась на великий повіт. В якості ймовірних повітових центрів тираспольські дворяни пропонували владі розглянуті Валего- цулове (Гоцулове), Ананьїв, Шестерню9. Зміна статусу не привнесла значних змін у соціальну структуру міста. На 1843 р. в Ананьєві жило 3696 осіб, частка державних селян складала 73 %, міщан - 8,1 % від складу міського населення10, але вже на 1851 р. в місті проживало 6127 осіб, міщан - 14,3 %, державних селян - 65,1 %11. Частка міщан збільшувалася за рахунок переселенців з Поділля, переходом державних селян у міщани тощо. Між цими громадами виникало гострі суперечки через власність на землю, так, наприклад, міщани не платили гроші на користь селянської громади, і рахували, що користуються землею міста Ананьева12, а не селянською. Зовнішній вигляд міста віддзеркалював соціальний склад Ананьева, як писав сучасник, що місто "зберігає свої сільський вигляд (фізіономію), тому що за виключенням кам'яної церкви гарної архітектури і декількох гарних будинків"13, а інший більш зауважував, що "всі будови в цьому місті [ніщо] інше як [в] більшості випадків мазанки з глини"14. Наприклад, сучасний дослідник повітових міст Південної України В. Бушин цілком справедливо відносить Ананьїв до типу аграрних міст "з невеликою кількістю дрібних кустарних підприємств, з невеликою ярмарковою та базарною торгівлею"15.
    Центральна влада після утворення окремого Ананьївського повіту та конструювання ново- го міста за попередніми планами намагалася побудувати нове місто на місці тодішнього поселення, але вони провалились через нестачу фінансування. Прибуткова частина бюджету міста на середину XIX ст. формувалася за рахунок: плати за "оренду землі, котра зберігала свій сільськогосподарській характер, ...податки", а видатки йшли на "утримання державних органів, тюрем, поліції, пожежної команди, квартирування військ. видатки на благоустрій."16. На прикладі бюджету Ананьева у 1847 р., який складав 1426 руб. 37 коп. сріблом. Основними джерелами прибутку були: від землі на спорудження будинків - 43 %, адміністративні послуги - 16,1 %, від державної скарбниці (1% від пітейного збору) - 9,7 %, нарахування 0,25 % від гільдійських купецьких капіталів - 8,4 % тощо17. Єдиною графою видатків була зарплатня державних службовців - 1361 руб. 50 коп. сріблом (95% бюджету міста), найбільше отримували секретар по поліцейській частині - 171 р. 50 к. та квартальний наглядач та сторож - по 150 руб. сріблом18. Зауважимо, що після проведення мір адміністративно-правового характеру скарбниця Ананьева була збільшена до 6564 руб. 50,75 к., видатки також пропорційно зросли до 4152 р. 45 коп.: на зарплатню службовцям йшло 65 %, на утримання міського майна та найняття приміщень - 9 %, а на благоустрій - 5,4 %19. Нестача фінансування на побудову об'єктів соціальної інфраструктури, облаштування вулиць,тощо була однією з основних проблем з якими стикались урядовці у більшості міст Російської імперії. Вони вирішували їх різноманітними способи, як випрошування коштів з губернської скарбниці, прийняттям "подарунків" від заможних городян, переводом міських селян у міщани тощо. На прикладі, формування об'єктів соціальної інфраструктури, а саме міської лікарні, поліції, повітового училища розглянемо особливості цього процесу у повітовому центрі Херсонської губернії.
    Забезпеченість лікарською допомогою була однією з головних проблем з якою стикались мешканці будь-якого міста. Ситуація південноукраїнських населених пунктів ускладнювалася тим, що особливо припортові міста потерпали від епідемії холери, чуми, а також вони були тилом для армії Російської імперії у війнах з Оттоманською Портою. Ананьїв у цей час був ланкою, що з'єднувала Одесу з Подільською губернією і був місцем для квартирування військових частин. Тому не дивно, що лікарня, яка з'явилася у Ананьєві мала слугувати для хворих нижніх чинів інвалідних команд. В 1839 р. на оренду будинку для неї з міської скарбниці виділялось 300-500 руб. ас. та 600 руб. ас. на першочергові потреби на рік. Також було виділено 6000 руб. ас. на будівництво нового приміщення з державної скарбниці20. Міські урядники вирішили зробити інакше, вони запропонували викупити будинок титулярного радника Подгаєцького за 7000 руб. ас., який був "побудований з дуба, а проміжки його [між дошками] заповнені необробленим камінням та набиті дикарем"21, та переобладнати його на лікарню, пояснивши дорожнечею матеріалів для будівництва в місті. Після переписки місцевої влади з губернською, остання погодилася і було вирішено викупити будинок титулярного радника Подгаєцького для облаштування міської лікарні. Поряд з цим все в самому будинку "в деяких місцях кам'яний фундамент та карнизи падають"22. Остаточне облаштування завершилось лише в 1847 р.
    Дещо інакшим способом Ананьїв отримав споруду для приходського училища. Місцевий дворянин Жеребко в 1845 р. запропонував достатньо оригінальний обмін свого будинок в Ананьєві на перший обер-офіцерський чин, що було схоже на приховану корупцію, який давав би йому право голосу на дворянських виборах. Місцеві урядовці цю пропозицію зустріли оптимістично, а предводитель дворянства у своєму клопотанні писав, що цей "будинок по красі та зміщуваності є з найкращих у місті і може задовольнити всім вимогам потрібним для будівлі повітового училища"23. Вища влада в тому числі генерал-губернатор, цивільний губернатор, попечитель Одеського учбового округу, підтримувала таке намагання. Але головне питання - фінансування училища залишилось відкритим. Як варіант вирішення губернська влада пропонували, щоб основними джерелами надходжень коштів на утримання навчального були "добровільні внески громадян міста Ананьева і поміщики Ананьївського повіту"24, але охочих спонсорувати навчальний заклад не знайшлося. Нажаль матеріали архівної справи не дозволяють нам реконструювати подальші події. Наприклад, у 1853 р. "з боку тамтешніх громадян і поміщиків ще не зроблено кроків до відкриття в Ананьєві приходського училища"25. В серпні 1854 р. за справу взялася міська громада, яка вирішила, що на утримання буде внесено по 208 руб. сріблом щорічно по розкладці за кожного мешканця26.
    Достатньо довго Ананьїв отримав право на створення окремого поліційного відомства.
    Після розподілу Тираспольського повіту була утворена Ананьївська земська поліція, яка була підзвітна земському суду, згодом мало б бути вирішено про призначення до Ананьева поліцмейстера чи городничого27. Лише, в кінці 1840-х - на початку 1850 рр. почало ставитися питання міською владою про створення окремого поліцейського відомства, але для цього скарбниця Ананьева була б бути збільшена. Прихід додаткових коштів відбувся таким чином, що "земля державних селян мала б відійти у користування міста, а прибутку від цього підуть на міську поліцію"28, такий шлях наповнення бюджету та створення поліції було санкціоновано міністром Внутрішніх справ29. Варто зауважити, що такий трансфер обумовлювання це однією вагомою причиною: величезними недоїмки, які на 1 січня 1853 р. складали більш ніж 50000 руб.30 У 1854 р. були вирішені всі формальності і земля у розмірі 2429 десятин і 2143 сажнів була передана у власність міста, і мала здаватися в оренду колишнім власникам по 40 копійок на рік за десятину31, а державні селяни у кількості 4000 осіб (2080 чоловіків та 1920 жінок)32 були переведені до складу ананьївських міщан. Гроші, які отримала міська скарбниця від цього (2800 руб.), пішли на будівництво приміщення для поліції та зарплатню урядовцям.
    Підсумовуючи, на прикладі Ананьева бачимо достатньо типову картину розвитку невеликих повітових міст в Російської імперії, які були позбавлені реальної влади на місцях, а тому вирішувати питання розвитку міста, його інфраструктури тощо. Ці способи були різноманітні від підвищення соціального статусу більшості місцевих жителів для наповнення бюджету, випрошування коштів з державної скарбниці, до прихованої корупції.

1 Иващенко М. Город Ананьев : Краткая ист. записка. - Ананьев, 1895. - 229 с.
2 Абрамович В. Г. Ананьїв // Історія міст та сіл УРСР. - Т. 16: Одеська область. - К., 1969. - С. 139- 160.
3 Радянське село (Ананьїв). - 1967. - 14 вересня; Радянське село (Ананьїв). - 1986. - 22 листопада.
4 Кошман Л. В. Русский город в XIX в.: Социокультурный аспект исследования: дисс. ... д. и. н.: 07.00.02. / Л. В. Кошман. - М., 2001. - С. 49.
5 Белова Є. Приєднання Буго-Дністровського Межиріччя до Російської імперії в документах // Чорноморська минувшина. Записки відділу історії козацтва на Півдні України Науково-дослідного інституту козацтва Інституту історії України НАН України: Зб. наук. пр. - Вип.5. - Одеса, 2010. - С. 125.
6 Тимковский Ф. Церковно-статистическая летопись об ананьевском Свято-Николаевском соборе и его приходе // Прибавление к Херсонскии епархиальным ведомостям. - 1892. - № 13- 14. - С. 413- 414.
7 ПСЗРИ-ІІ. - Т. IX. - № 7411. - С. 36.
8 Державний архів Одеської області (далі - ДАОО). - Ф. 1. - Оп. 190 (1829). - Спр. 34. - Арк. 1.
9 Там само. - Арк. 2 зв.
10 Указатель достопримечательнейших предметов в горо - дах и местечках Новоросийского края и Бессарабии // Новороссийский календар на 1844. - Одесса, 1843. - С. 56.
11 ДАОО. - Ф. 1. - Оп. 192 (1847). - Спр. 49. - Арк. 74.
12 Там само. - Арк. 87.
13 Указатель достопримечательнейших предметов ... - С. 56.
14 ДАОО. - Ф. 1. - Оп. 191 (1839). - Спр. 81. - Арк. 10 зв.
15 Бушин В. До питання про функціональну типологію південно-українських повітових міст кінця XVIII - початку XX століття // Регіональна історія України. - Вип. 3. - К., 2009. - С. 274
16 Кошман Л. В. Вказ. праця. - С. 94.
17 ДАОО. - Ф. 1. - Оп. 192 (1847). - Спр. 49. - Арк. 32 зв., 33 зв.
18 Там само. - Арк. 33, 34.
19 Экономическое состояние городских поселений европейской России в 1861 году. В 2 тт. - Т. 2. - СПб., 1863. - С. 12.
20 ДАОО. - Ф. 1. - Оп. 191 (1839). - Спр. 81. - Арк. 1 зв.
21 Там само. - Арк. 2.
22 Там само. - Арк. 26зв.
23 ДАОО. - Ф. 1. - Оп. 192. (1845). - Спр. 44. - Арк. 1 зв.
24 Там само. - Арк. 5 зв.
25 Там само. - Арк. 9.
26 Там само. - Арк. 11.
27 ДАОО. - Ф. 1. - Оп. 190 (1829). - Спр. 34. - Арк. 61 зв.
28 ДАОО. - Ф. 1. - Оп. 192 (1847). - Спр. 49. - Арк. 97 зв.
29 Там само. - Арк. 108 зв.
30 Городские поселения в Российской империи. В 6 тт. - Т. 5. - Ч. 2. - СПб., 1865. - С. 37.
31 ДАОО. - Ф. 1. - Оп. 193 (1854). - Спр. 13. - Арк. 13.
32 Там само. - Арк. 12.