ВІСНИК Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 1)

---

Ю. Слюсар

Історичні цвинтарі Шкодової гори, як об'єкт уваги науковців і краєзнавців-аматорів в останнє десятиріччя ХХ ст. та основа подальшого розвитку історичного краєзнавства та пам'яткоохоронної справи на Одещині

"Було колись…
Минулося - осталися
могили на полі."
Т. Г. Шевченко

    Наприкінці минулого сторіччя увагу дослідників-професіоналів та представників аматорського краєзнавчого руху, що саме тоді відроджувався на Одещині, привернули пам'ятки історії та культури, розташовані на теренах м. Одеси, у районі Шкодової гори. Геофізичне утворення, що має таку назву, є частиною великого плато і обмежено з північного заходу Усатівською балкою, з півночі - берегом Хаджибейського лиману, зі сходу - заболоченою низиною, а з півдня Кривою балкою. Плато утворюють осадочні породи, його схили рясніють виходами черепашнику.
    На горі, її схилах та у підніжжя розташовані село Усатово та селище Куяльник, що фактично зрослися та стали передмістям Одеси, нафтопереробний завод, тепличне господарство, поля зрошення та інші об'єкти господарського призначення. На цій же території знаходяться численні пам'ятки історії та культури, як поодинокі, так і ті, що складають ансамблі та комплекси, а саме: поселення ІІІ тис. до н.е. - пам'ятка археології; Великий Усатівський цвинтар к. ХУШ - поч. ХХ ст. на курганному могильнику ІУ - ІІІ тис. до н.е. - комплекс пам'яток історії та археології; Малий Усатівський цвинтар 1 пол. ХІХ - поч. ХХ ст. - пам'ятка історії; церква Різдва з надбрамною дзвіницею 1822 р. - пам'ятка містобудівництва та архітектури; братська могила червоноармійців та партизан 1918-20/48 рр. та братська могила воїнів-визволителів 1944/1950 рр. - комплекс пам'яток історії та мистецтва; обеліск на честь Героя Радянського Союзу П. Д. Вернидуба 1958 р. - пам'ятка мистецтва; катакомби к. ХУІІІ - поч. ХХ ст. - пам'ятка історії; т. з. "печерні" житла к. ХУШ - поч. ХХ ст. - пам'ятки історії та містобудівництва; Куяльницький цвинтар к. ХУШ - сер. ХХ ст. - пам'ятка історії; павільйони трамвайних зупинок (станцій) поч. ХХ ст. - пам'ятки містобудівництва; Хаджибейський парк к. ХІХ - поч. ХХ ст. - комплекс пам'яток природи, садово-паркового мистецтва та містобудівництва та інші.
    Усі вони розташовані досить компактно, вписані в рельєф місцевості і становлять невід'ємну частину природно-історичного ландшафту (1). Найбільше враження з них, не тільки на вченого-дослідника та свідомого шукача старовини, а й навіть на простого мандрівника та випадкового перехожого, справляють Великий Усатівський та Куяльницький історичні цвинтарі, намогильні хрести яких майже встилають поверхню навколо великого кургану, підіймаючись по його схилах, або згруповані біля скелі. Обидві поодинокі височини, і рукотворна, і природна, знаходяться біля верхнього та нижнього шляху до Хаджибейського лиману і здавна привертали увагу подорожніх. Цікаво, що один з учасників І Міжнародної Єврейської конференції, яка проходила в Одесі у 2002 р., розповідав авторові про нібито існуючу стару грамоту, в який говориться про "велику могилу біля жидівського цвинтаря, при дорозі до лиманів". Що єврейське кладовище існувало поряд з християнським Великим Усатівським, відомо з розвідок краєзнавців Р. Шувалова та Т. Гайденко (2). На жаль, намагання автора ознайомитись з тією грамотою виявилися марними.
    Історичні цвинтарі були вперше зафіксовані на початку 20-х рр. ХХ ст., під час проведення археологічних досліджень пам'яток усатівської культури. Відповідні записи в польовій документації та фотографії зберігаються в Одеському археологічному музеї. (3)
    Наприкінці 1980-х рр., в зв'язку з підвищенням у суспільстві уваги до історико-культурної спадщини, цвинтарі знов потрапили у поле зору дослідників, вже як самоцінні об'єкти. Перші усні повідомлення про них в обласній організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури зробили археолог В. Петренко та краєзнавець-аматор Р. Шувалов. Само завдяки останньому Куяльницьке та Велике Усатівське кладовища стали основою для розвитку цілого напрямку історичного краєзнавства на Одещині, що поєднав інтерес дослідників зусилля пам'яткоохоронців, соціальну енергію громадських об'єднань, творчій потенціал митців.
    Слід зауважити, що краєзнавчий рух, на певному етапі розвитку суспільства об'єднує науковців, дослідників-аматорів, пам'яткоохоронців-професіоналів, представників творчої інтелігенції, громадських діячів, навіть політиків. Саме такий етап переживало наше суспільство на терені 80-90-х рр. ХХ ст., коли криза комуністичної ідеології, руйнація радянської системи влади супроводжувались бурхливим ростом національної свідомості громадян, швидким становленням інститутів самоорганізації українського народу. В умовах співіснування та зіткнення старого і нового ладу, ставлення до історико-культурної спадщини - основи розвитку кожного народу, з боку окремих громадян, їх об'єднань, урядовців та органів влади стало ознакою прихильності до національного відродження, або протидії йому, аргументом у боротьбі за оновлення суспільства, зброєю у політичному протистоянні. Тож не дивно, що стан збереження, можливість вивчення та використання намогильних хрестів з викарбуваними на них написами українською мовою і християнськими символами, з передмістя "космополітичної" Одеси, зацікавив представників краєзнавчого руху не тільки Причорноморського регіону, але й загально державного рівня.
    Ними були вчені - Д .Телєгін (Київ), І. Сапожников, В. Кушнір, А. Островерхов, В. Петренко, пам'яткоохоронці - Р. Шувалов, Ю. Слюсар, І. Арутюнова, М. Панасенко, політичні та громадські діячі - Л. Танюк (Київ), В. Лашкевич, С. Гуцалюк та інші.
    Їх зацікавлення мало науковий, пам'яткоохоронний та суспільно політичний аспекти, синкретично поєднані між собою. Але для зручності, їх доцільно виділити в напрямки та розглядати окремо.
    Необхідність взяття цих пам'яток на державний облік та проведення на них пам'яткоохоронних робіт була констатована ще у 1991 р., при здійсненні попереднього їх обслідування представниками Республіканської та обласної рад УТОПІК під проводом Д. Телєгіна та обґрунтована у поданні обласної організації Товариства до одеського облвиконкому (4). Спираючись на ці та подальші пропозиції, державні органи охорони пам'яток прийняли ряд актів про взяття під охорону вказаних цвинтарів та окреслення охоронних зон. (5)
    Перші роботи по благоустрою відбулись ще у 1 пол. 90-х рр. ХХ ст., а останні - у 2002 р. спільними зусиллями Товариства охорони пам'яток, кафедри історії України Одеського національного університету та організації "Одеська козацька варта" (6). Проте відсутність належного контролю з боку обласного та міського управлінь з охорони об'єктів культурної спадщини, привела до порушень автентичності намогильних споруд. Найбільш виразними прикладами цього були "розчищення" написів на хрестах та плитах та недбале цементування їх фрагментів (7). В той же час охоронні знаки у достатній кількості не встановлені.
    Слід зауважити, що вже у зверненнях Товариства до державних органів зазначалось, що цвинтарі, зокрема, намогильні хрести на них, мають велике значення для розвитку вітчизняної науки і їх вивчення з боку істориків археологів мистецтвознавців та мовознавців є терміновою справою. (8)
    Обстеження Куяльницького, а потім й Великого Усатівського цвинтарів розпочав у 1991 р. відомий одеський краєзнавець Р. Шувалов. Спираючись на історичну традицію, основану на хрестоматійному ствердженні А. Скальковського, він висловив тверде припущення, що на цих цвинтарях ховали своїх померлих спочатку вихідці з Запорізької Січі, які оселилися біля Хаджибею, а згодом чорноморські козаки та їх нащадки (9). Поселення Куяльник та Усатово Р. Шувалов вважав першими козацькими осередками у Хаджибейській окрузі (10). Він намагався підкріпити свої розмірковування архівними джерелами. (11)
    Він також першим звернув увагу на різноманіття намогильних споруд і виділів 32 типи хрестів. (12)
    Наступним етапом дослідження цих пам'яток були роботи вченого-археолога І. Сапожникова, який самостійно, або разом з іншими науковцями, на протязі 1994-2001 рр. обслідував більшість історичних кладовищ Північно-Західного Причорномор'я, зафіксував намогильні хрести і, виділивши окремі типологічні групи, запропонував систему їх класифікації (13). Йому також належить заслуга визначення Хаджибейського та інших ремісничих центрів виробництва хрестів та існування окремих майстерень. (14)
    Принципове значення мало встановлення І. Сапожниковим з колегами походження типів кам'яних хрестів Північно-Західного Причорномор'я від форм споруд на похованнях козаків та членів їх сімей у басейні Середнього та Нижнього Дніпра, тобто у землях запорізьких. (15)
    Ще далі пішов Д. Телєгін, який вважає, що кам'яні намогильні споруди з передмістя Одеси, разом з пам'ятниками такого типу на Херсонщині та Миколаївщини, складають особливий причорноморський регіон існування та розвитку козацької меморіальної скульптури (16). Таким чином, саме форма намогильних хрестів була досить ретельно вивчена науковцями, що дало їм можливість робити більш-менш тверді висновки щодо походження як самих споруд, так і їх творців.
    Але так і не були проведені запропоновані А.С. Островерховим розкопки окремих поховань, що допомогло б з'ясувати соціальне становище померлих, відтворити їх фізичний тип, дослідити поховальні традиції місцевого населення.
    Написи на хрестах та могильних плитах залишились поза увагою мовознавців, а семантика нечисленних зображень також належним чином досі не вивчена.
    Взагалі відсутність комплексного підходу до вивчення цих пам'яток призвела до неоднозначних наслідків. Так, розкопки курганів, проведені В. Петренком ще у 1984 - 1985 рр. на Великому Усатівському цвинтарі, дали цікавий науковий матеріал, супроводжувалися перепохованням знайдених християнських останків, що свідчить про високі моральні принципи поведінки керівника експедиції. В той же час, із зникненням малих курганів, був суттєво пошкоджений унікальний комплекс пам'яток історії, археології та мистецтва, що є невід'ємною частиною природно-історичного ландшафту нашого краю.
    Як уже згадувалося вище, цвинтарі Шкодової гори на терені 80-90-х рр. ХХ ст. привернули увагу керівників та активу різних національно-патріотичних угруповань. Деякі з них самовизначились як осередки відродження козацтва в Українському Причорномор'ї і згодом були офіціально зареєстровані. Сприймаючи поховання на Куяльницькому та Великому Усатівському цвинтарях перш за все як матеріальні свідоцтва присутності українського населення, зокрема, козацтва, у даній місцевості з 2 пол. ХУШ ст. і його історичних прав на Причорномор'я, вони активно виступили проти руйнування цих пам'яток внаслідок риття нових могил та при будівельних роботах.
    У часи, коли турбота про історико-культурну спадщину вважалася ознакою свідомого громадянина, тим більш громадського діяча, який кидає виклик тоталітарному режиму, доля пам'яток Шкодової гори зацікавила й декого з депутатів Верховної Ради України. Їх моральна підтримка зусиль одеських українців-патріотів по захисту цвинтарів дала свої наслідки. Будівництво бази будівельної техніки біля Куяльницького кладовища було припинено, а центральна частина Великого Усатівського була перетворена на меморіал Козацької Слави. Відповідно, був встановлений громадський нагляд за цими об'єктами. (17)
    Але такий суто самодіяльний, політизований підхід привів і до негативних наслідків. Так, для посилення українства намогильних хрестів на деяких з них були видряпані "тризуби" на Куяльницькому цвинтарі була встановлена пам'ятна дошка, а на Великому Усатівському кам'яна брила з довільними написами. Верхівку великого кургану увінчав дерев'яний хрест, а на кам'яній скелі був встановлений пам'ятник - булава на подушці, виконаний відомим одеським скульптором П. Кравченком. Все це робилося без належного контролю з боку державних органів охорони пам'яток і тому історичний краєвид Шкодової гори навряд чи поліпшився, а принципи зберігання та використання пам'яток були порушені.
    Якщо піком загальної уваги до згадуваних об'єктів можна вважати початок 90-х рр. ХХ ст., то останній раз громадськості нагадали про них у 2002 р. під час презентації спеціального випуску історико-краєзнавчого щорічника "Історична пам'ять", який видає Одеська обласна організація Товариства охорони пам'яток. Він був присвячений проблемі вивчення пам'яток та пам'ятних місць, зв'язаних з історією козацтва на Півдні України (18).
    Тож із остаточною ліквідацією тоталітарної бюрократичної системи, встановленням та зміцненням владних інститутів української незалежної держави, відпала необхідність розглядати боротьбу за збереження пам'яток історії та культури як частину визвольних змагань. Це обумовило відхід від пам'яткоохоронної справи тих, хто так чи інакше самоствердився завдяки ній.
    Але залишається необхідність, більш того існує нагальна потреба, подальшої охорони історико-культурного надбання нашого народу, його використання задля розвитку української цивілізації. Як малий внесок до цього тривалого, водночас творчого і копіткого, процесу слід знов об'єднати зусилля одеських краєзнавців - науковців, дослідників-аматорів, пам'яткоохоронців, громадських діячів та урядовців, митців Одеського регіону заради вирішення долі унікальних пам'яток - історичних цвинтарів Шкодової гори.
    З наукової точки зору необхідно вдосконалити класифікаційну систему визначення кам'яних намогильних хрестів, ув'язавши її в одне ціле з подібними системами для інших видів хрестів - споруд, прикрас, зображень і т.п. Подальших розробок потребує теорія існування причорноморської хресторобної "провінції" з ремісничими центрами, окремими майстернями, шляхами розповсюдження виробів та ін.
    Вивчення намогильних епітафій та зображень, особливостей мови і письма може приблизити вирішення проблеми походження населення селищ Куяльник та Усатово та його приналежності до певного соціального стану. Сьогодні можна лише з великою долею вірогідності, стверджувати, що це колишні запорожці, згодом чорноморці, які наприкінці ХУШ ст. втратили козацький статус та перетворилися на міщан - видобувачів черепашнику у катакомбах , котрі постачали цей будівельний матеріал для міста Одеси (19). Тому лише окремі, найдавніші за часом, поховання на цвинтарях слід вважати козацькими. Відшукати їх можна шляхом порівняння поховальних записів у церковних книгах та епітафій на могилах та проведення розкопок у найдавнішій частині цвинтарів. Питання відповідності останніх діючому законодавству та нормам християнської моралі зостається відкритим.
    Цікаві наслідки мали б дати історико-етнографічні експедиції в даній місцевості. По перше, це б суттєво збагатило музейні фонди, по друге, опитування населення показало б рівень сприйняття ним своєї історико-культурної спадщини, ставлення до засновників селищ - тих, хто "Тут спочиває…"
    З пам'яткоохоронних робот в першу чергу необхідно практично окреслити охоронні зони і встановити у належній кількості відповідні знаки. Це відносно легке завдання. Значно складніше повернути цвинтарям історичний вигляд шляхом демонтування новітніх споруд та відтворення малих курганів, засівання їх поверхні та прилеглої території багатолітніми травами. Принаймні, ця проблема має бути всебічно розглянута та обговорена.
    З точки зору автора, єдиною новою спорудою у центральній частині Усатівського цвинтаря може бути пам'ятний знак у вигляді намогильного хреста геральдичної розширеної форми, зроблений з більш стійкого, ніж черепашник, матеріалу відповідних пропорцій, із науково обґрунтованим та затвердженим державними органами написом, встановлений на верхівці великого кургану.
    Необхідно також зберегти зняті з могил цілі та розбиті хрести та плити як засобом їх реставрації та встановлення наново, так і шляхом музеєфікації. Дотепер ми знаємо лише один випадок передачі врятованого експедицією І. Сапожникова хреста до Музею історії Одеського морського торгівельного порту ім. Ф. Де Волана наприкінці 1990-х рр.
    В перспективі повинна йти мова про створення на даній території історико-архітектурного музею-заповідника який би включав обидва цвинтарі, так звані "печерні" житла, що знаходяться між ними та прилеглу місцевість, де зафіксовані, або можуть бути виявлені інші історико-культурні об'єкти. Слід пам'ятати, що на Шкодовій горі у процесі багато тисячолітньої людської діяльності сформувалося містобудівне утворення, що складається з поодиноких пам'яток, пам'ятних місць, їх ансамблів та комплексів, вписаних у рельєф місцевості і тому підлягає обліку, охороні та використанню, як цілісна об'ємно-просторова система (20). Шляхи збереження таких містобудівних утворень визначені у вітчизняному законодавстві та науково-методичних розробках, але це питання виходить за межі статті. Що стосується саме історичних цвинтарів, то подальші організаційні заходи з їх охорони та використання повинні передбачати перехід від первинного синкретизму, коли одна людина уособлювала в собі дослідника, пам'яткоохоронця та громадського діяча - здійснювача контролю за станом пам'яток і організатора певних масово-просвітніх заходів навколо них, до комплексного підходу до справи. У ньому будуть функціонально розділені, але належним чином скоординовані дії науковців - істориків, археологів, мовознавців та мистецтвознавців, фахівців музейної справи, представників органів охорони пам'яток та їх зацікавлених й енергійних помічників - дослідників-аматорів, просвітян, членів Українського товариства охорони пам'яток, інших добровільних об'єднань, зокрема козацьких, місцевих мешканців.
    Велике значення для успіху справи мало б доброзичливе та незаангажоване ставлення з боку представників засобів масової інформації яке б сприяло формуванню належної громадської думки.
    Лише тоді унікальні пам'ятки Шкодової гори у передмісті Одеси, опинившись у центрі могутнього краєзнавчого руху, будуть надійно захищені від часу та людської ворожості, і, ставши важливим комунікативним засобом захисників та шанувальників старовини, надалі залишатимуться в основі історичної пам'яті населення нашого регіону, як однієї з умов прогресу всієї нації.


(1) Особистий архів. - Слюсарь Ю. А. О состоянии памятников истории и культуры в районе Шкодовой горы (г. Одесса) и перспективе их сохранения и использования. // Докладная записка в Совет Одесской областной организации Украинского общества охраны памятников истории и культуры. Одесса, 1991. - С. 5.
(2) Слюсарь Ю. А. Памятники истории и культуры в районе Шкодовой горы г. Одессы. Перспектива их сохранения и использования. // Проблемы теории и истории архитектуры Украины. Сборник научных трудов. Одесса, 1999. - С. 56.; Гайденко Т. Ф. Усатово. Прошлое и настоящее. Одесса, 2001. - С. 43.
(3) Сапожников И. В. Каменные кресты предместий Одессы. Ильичевск, 1999. - С. 4.; Петренко В. Г. Усатово, которое мы потеряли. // Историческая память. Историко-краеведческий ежегодник. Одесса, 2002. - С. 38.
(4) Обстеження некрополів пізнього середньовіччя міста Одеси та його околиць в 1991 році. // Вісник Українського товариства охорони пам'яток історії та культурі. - К., 1991. - вип. 4. - С. 51-54.; Особистий архів. - Письмо заместителя председателя Совета Одесской областной организации Украинского общества охраны памятников истории и культуры В. А. Мельникова начальнику Управления культуры Одесского облисполкома В. А. Черкасскому от 25 декабря 1991 г.
(5) Особистий архів. - Предписание начальника Управления культуры Одесского облисполкома В. А. Черкасского председателю Ленинского райисполкома г. Одессы о взятии на государственный учет Куяльницкого кладбища, определении охранной зоны памятника и об ответственности за невыполнение правил его охраны от 13 марта 1992 г.; Шувалов Р. А. Казачье кладбище и церковь. Статья с комментариями редакции. // Вечерняя Одесса. - 1992. - № 104 (5586). - 11 июня. - С. 3.
(6) Квадри В. Н. Письмо в редакцию. // Историческая память. Историко-краеведческий ежегодник. - Одесса, 2002. - Вып. 4- С. 78.
(7) Сапожников И. В. Каменные кресты предместий … Вказ. праця. - С. 8.; Квадри В. Н. Письмо в редакцию … Вказ. праця. - С. 78.
(8) Особистий архів. - Телєгін Д. Я., Слюсар Ю. О., Шувалов Р. О., Лашкевич В. В. Результати обстеження некрополів пізнього середньовіччя міста Одеси та його околиці в 1991 році. Доповідна записка керівництву Одеського облвиконкому від 10 жовтня 1991 р. - С. 2 - 3.; Особистий архів. - Приложение к письму заместителя председателя Совета Одесской областной организации Украинского общества охраны памятников истории и культуры В. А. Мельникова начальнику Управления культуры Одесского облисполкома В. А. Черкасскому от 25 декабря 1991 г. - С. 2, 6.
(9) Скальковский А. А. История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского. - Одесса, 1841. - С. 349-350.; Шувалов Р. О. Про що розповів некрополь. - К., 1992. - С. 7, 10.
(10) Шувалов Р. О. Про що розповів … Вказ. праця. - С. 8, 12, 89.
(11) Там саме. - С. 9, 11, 44-68, 89.
(12) Там саме. - С. 13-14.
(13) Сапожников І. В., Слюсар Ю. О., Шувалов Р. О. Типологія кам'яних намогильних хрестів Південно-Західної України. // Старожитності Причорномор'я. - Одеса, 1995. - Вип. 2. - С. 16-47.; Сапожников І. В., Кушнір В. Г., Островерхов А. С. Кам'яні хрести Одещини (з матеріалів розвідок). // Старожитності Причорномор'я. - Одеса, 1995. - Вип. 2. - С. 48-63.; Сапожников И. В. Намогильные памятники населения степей Нижнего Приднестровья (конец ХУШ - первая половина Х1Х вв.). - Одесса, 1997. - 130 с.; Сапожников И. В. Каменные кресты предместий… Вказ. праця. - 100 с.; Сапожников И. В. Каменные кресты бассейна Хаджибейского лимана. - Киев - Луганск - Ильичевск, 2001. - 112 с.
(14) Сапожников И. В. Каменные кресты предместий… Вказ. праця. - с. 6, 7, 72, 73.; Сапожников И. В. Каменные кресты бассейна … Вказ. праця. - с. 68-71.
(15) Сапожников И. В. Каменные намогильные кресты запорожцев. // Південна Україна. ХУШ - ХІХ століття. - Запоріжжя, 1996. - Вип. 2. - С. 86-95.; Сапожников І. В. Кам'яні хрести Степової України (ХУШ - перша половина ХІХ ст.). - Одеса, 1997. - 165 с.; Сапожников И. В. Уникальный казацкий каменный крест из Южного Побужья. // Запорозьке козацтво в пам'ятках історії та культури. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. - Запоріжжя, 1997. - Вип. 3. - С. 44-50.; Сапожников И. В., Слюсарь Ю. А. Новые и неизвестные данные о каменных крестах запорожских казаков. // Запорозьке козацтво в пам'ятках історії та культури. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Секція І, ІІ. - Запоріжжя, 1997. - С. 65-69.; Сапожников І. В. Історія вивчення козацьких кам'яних хрестів і могил. // Намогильні хрести Запорозьких козаків. Невичерпні джерела пам'яті. - Одеса, 1998. - Т. 1. - С. 7-20.; Сапожников И. В. Каменные кресты предместий… Вказ. праця. - с. 3-4.
(16) Телєгін Д. Я. Козацькі кам'яні хрести: некрополі чорноморських козаків Одещини. // Старожитності. - К., 1993. - С. 14.; Телєгін Д. Я. Про деякі регіональні відміни в намогильних монументах козацької доби в Україні. // Дослідження археологічних пам'яток українського козацтва. - К., 1995. - Вип. 4. - С. 25-29.; Телєгін Д. Я., Винокур І. С., Титова О. М., Свєшніков І. К. Археологія доби українського козацтва ХУІ - ХУШ ст. - К., 1997. - С. 32-35.
(17) Гуцалюк С. Б. Сучасне Українське козацтво у місті Одеса. // Одеса козацька. Наукові нариси. - Одеса, 2000. - С. 134.
(18) Историческая память. - Одесса, 2002. - Вип. 4. - 86 с.
(19) Гончарук Т. Г. Каменярі одеських передмість. // Сапожников И. В. Каменные кресты предместий Одессы. - Ильичевск, 1999. - С. 82-86.; Гуцалюк С. Б. Доля колишніх запорожців та їх нащадків у Хаджибеї - Одесі. 1791 рік - початок ХІХ століття. // Одеса козацька. Наукові нариси. - Одеса, 2000. - С. 52-55.
(20) Инструкция о порядке учета, обеспечения сохранности, содержания, использования и реставрации недвижимых жилых памятников истории и культуры. - М., 1986. - С. 2.