ПАСІЧНА ЗОЯ СЕРГІЇВНА
Член Національної Спілки майстрів народного мистецтва України.
Член Національної Спілки художників України.
Заслужений майстер народної творчості України.
Лауреат "Премії ім. Р. Палецького"

---

    Українське декоративне мистецтво - це не тільки звичне прикрашання інтер`єру, а й символічна мова народного мистецтва, яке розкриває світосприйняття автора, його відношення до природи, життя. Колір, мотиви сюжетів, орнаментика, їх поєднання та разташування - все це в минулому мало певне символічне значення, було наповнене своїм дуже виразним змістом. Це також багатостороннє явище культури. На цьому грунті народної творчості талант майстрів проявляється самобутньо и неповторно. Але всіх їх поєднує соковитість та яскравість колориту, вільна, невимушена манера розміщення деталей, декоративна площинність зображення, а головне, безмежна любов до рідної землі, яка надихає майстрів на створення образів і символів живої природи. Народне мистецтво - специфічна галузь творчості, особливо у визначенні сучасних форм та шляхів розвитку. Що вважати народним!? Наслідування традиціям з бездоганною точністю або удосконаленням їх канонічних ознак, які зазнали часових змін? На це риторичне питання можна знайти відповідь, якщо познайомитись із творчістю З. С. Пасічної.
    Народилась Зоя Пасічна у благодатному Житомирському краї. Художню освіту отримала у Київськом училищі декоративно-прикладного мистецтва (тепер Київський інститут декоративно-прикладного мистецтва та дизайну ім. М. Бойчука), котре у той час було розташоване на території Києво-Печерської лаври. Там, в стінах національної святині, навчаючись в училищі, спілкуючись з видатними майстрами та художниками (Е. Талащенко, Д. Головко, О. Грядунова, Л. Жоголь, М. Рапай, Б. Бутнік-Сіверський, П. Глущенко та інш.), Зоя Пасічна пізнавала таїни глибин народного мистецтва.
    Особисто від Поліни Іванівни Глущенко перейняла магію петриківського народного розпису, який у подальшому став основою творчого розвитку мисткині.
    Творячи у жанрі декоративного мистецтва, Зоя Сергіївна бачить витоки свого захоплення в різноманітних явищах народного мистецтва, тісно пов'язаного з національними традиціями, а також у заповітах вчителів, які сприяли її професійній підготовці в стінах Київського училища декоративно-прикладного мистецтва. Саме тут майбутня художниця вперше спробувала поєднати народні традиції із сучасним прочитанням їх історичних образів.
    Постійна та напружена праця, удосконалення майстерності, застосування нетрадиційних технік, подштовхнули її до нових творчих пошуків. Використовуючи традиції та прийоми народного розпису, працюючи різними матеріалами та в різних техніках, майстриня знаходиться весь час у пошуках своєї творчої мови.
    Фантазія, смак та бездоганна майстерність породили прагнення постійно удосконалювати свою мову, експериментувати в техніці та технології. Домінуючою ознакою творів художниці є яскрава виразність українських національних традицій, регіональних особливостей Причорномор`я, їх колористика, світ флори і фауни.
    Вир фантазійної уяви народного буття спрямований у фахові рамки, ніжний простір, м'яка об'ємність, оригінальна колористика завжди захоплювали глядачів на багатьох персональних виставках мисткині.
    Використовуючи різноманітні прийоми традиційного народного мистецтва, зберігаючи їх особливості, мисткиня постійно працює над створенням своєрідної образно-стилістичної манери, де народна традиція не тільки не втрачає своєї привабливості, а навпаки, набуває нового забарвлення. Твори мисткині містять у собі життєстверджуюче начало і буття, пульс нестримної енергетики добра, любові і тепла.
    Про еволюцію народного мистецтва розповідають на численних виставках твори майстрині, яка не тільки успадкувала кращі мистецкі традиції, але й збагатила цей вид мистецтва новою тематикою, сучасними орнаментальними, тематичними, сюжетними мотивами, яскравою поліхромною палітрою фарб.
    Прикладом наступного творчого пошуку є персональна виставка мисткині, презентована у виставковій залі Історико-краєзнавчого музею, в якому вона представила твори, виконані в графіці "кольоровий олівець". Цими творами мисткиня прагне довести глядачеві, що техніка кольорового олівця, до якої на жаль переважно відносяться зневажливо, може бути не меншим засобом творчої виразності, ніж техніка олійного чи темперно-гуашевого малярства.
    Пошуки тривають...