Начальники "… народных наших сил"


    Херсонська, Катеринославська і Таврійська губернії досягли вражаючих успіхів у своєму соціально - економічному розвитку, завдяки діяльності генерал-губернаторів краю І половини XIX ст. - Рішельє, Ланжерона, Інзова і Воронцова. Приблизно так, як в нашому залі, міг виглядати парадний кабінет генерал-губернатора, що призначався для ділових бесід і аудієнцій. Декоративному оздобленню інтер'єру відповідають меблі класичних форм, що виготовлялися в Одесі в середині XIX в. Це масивний диван і стіл з красивою текстурою дерева. Урочистість обстановки підкреслена набором предметів із бронзи - канделябрів, годинника, дрібної скульптурної пластики.
    Майстрами знаменитої Севрської мануфактури (Франція) виготовлений замовний кавовий порцеляновий сервіз із золотим покриттям (1817). На чашках, кавнику, молочарі - зображення фасаду Рішельєвського ліцею з нездійсненого проекту петербурзького архітектора О. Монферрана.
     На стінах залу - портрети первоустроітелів краю. Праворуч - Арман-Емануель дю Плессі, герцог (дюк) де Рішельє (1766 - 1822). У 1803 р. імператор Олександр, якій з великою симпатією ставився до Рішельє, призначив герцога першим градоначальником Одеси, а з 1805 р. - Херсонським військовим губернатором, начальником Катеринославської та Таврійської губерній і військ Кримської інспекції.
     Досвідчений і енергійний державний діяч, вірний своєму службовому обов'язку, Рішельє чимало сприяв перетворенню Одеси на великий торгівельний порт і адміністративний центр краю. Він також невпинно дбав про благоустрій міста і багато зробив для його озеленення. На своїй дачі, розташованій в районі Водяної балки, Рішельє, - сам великий любитель садівництва, - розвів багато рідкісних і екзотичних дерев і чагарників. На літографії К. Боссолі зображена дача 30-х років XIX ст., тобто через багато років після від'їзду герцога з Одеси на батьківщину - до Франції. Але і тоді вона вражала сучасників великою кількістю і різноманітністю деревних насаджень. До речі, саме Рішельє Одеса зобов'язана широким розповсюдженням білої акації.
     У 1822 р. Рішельє не стало ...
     Пам'ять про Дюка увічнена в Одесі спорудженням прекрасного пам'ятника в класичному стилі роботи петербурзького скульптора академіка І. Мартоса. Урочиста закладка пам'ятника відбувалася при великому скупченні городян. Учасники отримували спеціальні запрошення, датовані 30 липня 1827 р.
     У 1815 р. генерал-губернатором був призначений Луї-Олександр Андро, граф де Ланжерон (1763 -1831) - генерал інфантерії, теж француз. Поступив на російську службу, як і Рішельє, в 1790 р. Будучи головним адміністратором краю, він продовжував те, що було розпочато або заплановано при Рішельє - його другові й співвітчизникові, - завдяки чому залишився в пам'яті одеситів.
     Іван Микитович Інзов (1768-1845) керував краєм нетривалий час - з 17 липня 1822 р. по 7 травня 1823 р. Він був відомий перш за все як Голова Опікунського комітету про іноземних поселенців, займав цю посаду 27 років і здобув величезну любов і повагу колоністів.
     Особливий інтерес представляють експонати, пов'язані з військовою діяльністю Івана Микитовича: шпага з піхвами і написом "За хоробрість" та грамота французького короля Людовика XVIII про нагородження Інзова орденом Почесного легіону від 27 лютого 1815 р.
     У травні 1823 р. генерал-губернатором Новоросійського краю і намісником Бессарабії став Михайло Семенович Воронцов (1782-1856). Граф, згодом князь (1845), генерал від інфантерії, він належав до одного з найдавніших родів. Воронцов був учасником багатьох військових кампаній XIX ст., Героєм війни 1812 р. Після перемоги над Наполеоном три роки (1815-1818) командував російським окупаційним корпусом у Франції. Багатогранна діяльність М. Воронцова на благо Одеси і краю протягом тридцятирічного періоду знайшла відображення в експонатах в основному образотворчого характеру.
    20 грудня 1853 р. виповнилося 25 років з дня заснування "Імператорського Товариства сільського господарства південної Росії". Ініціатива організації Товариства виходила від М. Воронцова, він же був і беззмінним його Президентом, аж до своєї смерті. При його безпосередньому сприянні на півдні України відбувалося освоєння земель під сади та виноградники, установа таких галузей сільського виробництва, як вівчарство, тютюнництво і виноградарство, тому члени Товариства і піднесли князю ювілейну бронзову медаль і подячну адресу. Їі оформив популярний тоді в Одесі художник Ф. Гросс. Він зумів офіційний документ перетворити на справжній витвір літографського мистецтва, зобразивши на полях адреси атрибути сільського господарства і пейзажі краю.
     Одне з ранніх літографованих зображень Воронцовського палацу виконано в 1837 р. італійцем К. Боссолі, в долі якого генерал-губернатор взяв безпосередню участь. Він зміг розглянути в невідомому тоді юнакові багатообіцяючий талант майбутнього пейзажиста.
     Серед старих фотографій привертає увагу робота І. Мігурського. На ній зображений момент відкриття пам'ятника М. Воронцову на Соборній площі 8 листопада 1863 р. Площа і прилеглі до неї вулиці заповнені народом. Так було і під час похорону - в 1856 р., коли смерть Воронцова однаково оплакували люди різних національностей і віросповідань.
     Воронцова, Інзова, Ланжерона і Рішельє об'єднувало те, що ці видатні державні і військові діячі свою працю і енергію направляли на благо процвітання Одеси і краю. Їх гідними послідовниками були О. Строганов, П. Коцебу, а також багато одеських градоначальників, чиї імена викарбувані на двох бронзових дошках, що колись знаходилися при вході в Міську Думу, а тепер є унікальними експонатами музею.